холодна моя кава

varyat

вже холоне моя кава й вітер свище всюди це якась дурна підстава це якісь смішні етюди будуть лиш порвані душі в фільмі п'яні тіні в рекламі спалені вірші в ефірі загнані голки, глибоко в шкірі лише один змах й лишиться п'янка любов на килимах лише один змах й залишаться титри у старих фільмах лише один змах і будеш ти огорнута в обіймах і буде світло, і буде небо і будуть струни, і буде щось а будуть струни лежати під ногами а вірші будуть читані ночами а слова будут вимиті дощами крила будуть спалені, вони будуть різані ножами ти дивись, щоб було як в фільмі ти слідкуй, щоб була потреба ти слідкуй, щоб слова одержимі говорились тобі й лишались край неба лиш слова невагомі сказані в очі лиш вони будуть вписані у альбомі лише очі твої квітучі пам'ятатимуть небо й спалені крила

2021-02-15 21:09:49

2

0

Схожі вірші

Всі

Темнота теней ночи ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...

44

13

2543

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12869