Слова на вітер

Veronika Mars

Знецінення воно не лиш в валюті. Це також миті, нами не забуті. І слова, які раніше мали цінність Зникли з ввічливістю й стали тлінні. Єдиний плюс вбачаю в давнині: Кохання, дружба та слова - були неначе золоті. А зараз все летить на вітер, Довкола пусто й бруду стільки. І люди ніби не живі, Бо почуття назавжди зникли із Землі. Щирість стала рідкістю, А порядність розтворилась в часі. Ми все погубили, Коли мчалися за щастям. В сучасності лиш хаос, Все потопає у брехні. І порядку тут немає, Довіра стоїть уся в багні. Стільки поганого заполонило світ, Але ніхто не помічає, Що нещирі почуття Навік людей ламають. Здається все таким простим, Але прекрасне скоро зникне. І ми забудемо за те, Що колись було для нас незвичним. Veronika Mars 11.07.20

2020-07-11 19:04:55

2

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

1964

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11522