Настає осінній ранок, коли ледь пробивається проміння сонця крізь хмари, надаючи палацу м'яке золотисте освітлення. Вітри, повільно рухаючись серед опалого листя, ніби шепочуть про надходження змін. Усередині палацу панує жвавість. Покоївки та слуги метушаться з одного кутка в інший, обробляючи останні приготування до прибуття графа Ханта. 

    Серед цієї гармонії підготовки до зустрічі вибивається одна незагартована фігура. Ніколас, з лицем, сповненим роздумів та сумнівів, все ще перебуває у своїй кімнаті. Його думки відірвані від тривалої ночі і мандрують у власному внутрішньому лабіринті. Раптом, він чує легкий стук у двері, що перериває його задуми. 

- Заходьте! - сказав чоловік і двері відчинилися.

- Пане Ревелдта! - до його покоїв зайшла покоївка.

- Щось сталося, Луізо? - запитав він.

- Так! Тобто, ні! - жінка спокійно видихнула та заспокоїлась. - Вас хоче бачити Її Високість у великій залі.

- Королева Шарлотта? - здивовано перепитав Ніколас.

- Так, вона просила щоб ви негайно прийшли.

- Дякую, що повідомила Луізо. - Ревелдта підвівся з-за столу та підійшов до свого гардеробу, щоб обрати підходящий костюм. - Можеш іти.

- Так, пане. - Луіза вийшла з кімнати та тихо зачинила за собою двері.

   Чоловік стоїть перед великим дзеркалом у своїй спальні, яке віддзеркалює його виразний образ. Він обрав чорний костюм, що відмінно контрастує з його блідою шкірою. Візерунки на костюмі створюють заворожуючий ефект, нагадуючи глибини нічного неба, в яких ховаються таємниці його душі.

   Біла сорочка, непорушна як вічність, підкреслює його бездоганність та впевненість. Вона відбиває світло, надаючи йому загадковості та чарівності. Синя краватка, витончено зав'язана, є акцентом, що додає яскравості до його образу. Вона символізує відданість та глибину його переживань.

   Не забуваючи про кожну деталь, він надягає шкіряні чорні рукавички. Вони підкреслюють його стиль і додають нотку загадковості. Ніколас ретельно вирівнює краватку, переконується, що кожна складка на костюмі на місці, і з упевненістю виходить зі своєї кімнати.

   На шляху до великої зали він зустрічається із лицарем Робертом, який, схоже теж йде туди.

- Вітаю тебе, Роберте. - першим заговорив він.

- О, Ніколасе! - промовив лицар. - Тебе теж покликала королева?

- Так.

- Цікаво, для чого вона всіх збирає... - Роберт замислився.

- Можливо, це щось пов'язане із прибуттям графа Ханта. - припустив чоловік.

- Може і так... - вони разом увійшли до великої зали.

   Там вже була королева Шарлотта, поруч із нею стояв Олівер, і ще один чоловік... Ось кого кого, а його Ніколас не очікував побачити тут, ще й поруч із королевою!

- Ваша Високосте, королево Шарлотто. - крізь зуби процідив Ревелдта.

- Вітаю вас. - промовила королева. - Прошу познайомитися із Христофером. - вона показала на чоловіка який стояв по ліву сторону від неї.

   Ніколас стояв перед Христофером, переповнений ворожнечею і сильним бажанням позбутися його присутності. Його ненависть виходила на поверхню, створюючи напружену атмосферу, яка вібрувала між ними.

- Так, для чого ви нас всіх зібрали, королево? - запитав Роберт, щоб позбутися цього ніякового мовчання.

- Як ви уже знаєте, до палацу прибуде граф Хант, разом із своїми гвардійцями. - почала Шарлотта. - Я хочу, щоб ви спостерігали за його діями і тим, що роблять його люди.

- Він якось загрожує королівству? - поцікавився лицар.

- Я не можу бути точно у цьому впевнена, але, враховуючи те, що я про нього знаю... - жінка замислилась. - Він давно хотів зайняти цей трон, і я не здивуюсь якщо він, для здійснення своєї мети, зробить все можливе й неможливе.

- Ми все зрозуміли Ваша Високосте. - відповіли двоє чоловіків хором. - Ми зробимо все, щоб ні Вам, ні королівству, нічого не загрожувало.

   Королева Шарлотта розкрила свої губи усмішкою, яка відображала її внутрішню задоволеність. Її очі загорілися ідеями, а вираз обличчя засвідчував, що їй прийшов в голову надзвичайно цікавий план. Вона стала центром уваги, її присутність заповнила простір навколо неї свіжістю і енергією.

   Королева випрямилась, її погляд обернувся на всіх чотирьох чоловік, які знаходилися поруч. Вона демонструвала свою майстерність у вишуканому танці між мисленням і діями. Вона здатна була затримати час, коли розглядала можливості і наслідки свого плану. Її розсудливість була неабиякою, але в той же час привабливою. Вона знала, що необхідно зробити, і її думки перепливали з однієї ідеї в іншу, шукаючи найефективніший шлях досягнення своїх цілей.

   Шарлотта насмішливо зупинила свій погляд на Ніколасові. Її очі засяяли хитрим вогнем, виражаючи задоволення від своєї хитрої усмішки. Ніколас, відчуваючи її погляд, став трохи здивований і зачарований одночасно. Він сприймав цей погляд як непередбачувану загадку, яка привертала його увагу і викликала цікавість. Відзеркалюючи її усмішку, він сподівався розгадати її наміри і збагнути її мислення.

- Ви всі можете бути вільні. - наказним тоном промовила вона. - Окрім Ніколаса.

   Всі троє чоловіків кидали на нього свої погляди. Погляд Роберта був здивованим, він хвилювався за свого друга, а ось очі наступних двох чолов'яг здавалися, що горіли вогнем, який був готовий знищити Ревелдту прямо тут і зараз. Але коли нарешті двері знову зачинилися, королева сіла на трон та покликала його підійти ближче.

- Вам щось потрібно від мене? - чоловік поправив краватку нервого ковтаючи.

- Так... - прошепотіла вона. - Мені потрібно, щоб ви ....... ...... графа Ханта, і ........... мені про всі його ....... та ....

- Ви хочете, щоб я .... для вас, ........?

- Не думаю, що у вас є якийсь інший вибір. - їхні обличчя знаходилися у небезпечно короткій відстані один він одного.

   Ніколас не міг відірвати свій погляд від аквамаринових очей королеви Шарлотти. У них було щось надзвичайно привабливе і магнетичне, що впивалося у його душу. Він відчував, що ніколи не зміг би їй відмовити, навіть якщо вона не була б королевою. Така була сила її присутності.

   Розглядаючи її обличчя зблизька, Ревелдта не мав ніяких докорів совісті. Він просто насолоджувався кожною деталлю її краси. Шарлотта не змінилася за останні п'ять років, але її краса стала ще більш витонченою, майже недосяжною. Її пухкі губи здавалися ще більш спокусливими, а шкіра - бездоганною і блискучою. Волосся, таке ж прекрасне, як нічне небо, тепер виглядало, наче було усипане мерехтливими зорями. Усе це створювало образ неперевершеної краси і впевненості, яка зачаровувала чоловіка та змушувала його серце битися швидше.

- Ви мене слухаєте? - ніжних голос королеви звільнив його із трансу повертаючи у болючу реальність.

- Так, вибачте... Що ви сказали?

- Щоб ви нікому не розповідали про те, що я вам наказала зробити.

- Так точно, Ваша Високосте, я нікому не розповім.

- Можете бути вільним. - королева показала рукою Ніколасу на двері.

   Він чемно вклонився їй, та вийшов із великою зали. Чоловік крокував по коридору, огорнутому атмосферою таємниці. Золоте освітлення ламп на стінах виглядало як промені надії, які підсилювали його рішучість. Коли він підійшов до розкішно прикрашеної двері, раптом зупинився. Його погляд потрапив на Христофера, що фліртував з покоївкою, і зразу відчув, як його серце затремтіло від неприязні.

   Ніколас розумів, що саме він може знати багато про те, що сталося п'ять років тому, і про причину його повернення. З напруженим виразом на обличчі, він підійшов до нього, той, бачачи його, відкинув покоївку з нещирою посмішкою на обличчі.

   Тепер Ніколас був напоготові. Йому потрібна була вся інформація, щоб з'ясувати таємницю минулого та мету повернення Христофера.

                             ⚜️   ⚜️   ⚜️

   Ревелдта, з гнівом палаючим у його очах, крокував рішуче до чоловіка. Його долоня стиснула шию зрадника, відчуваючи його пульсацію під пальцями. Його власні очі віддзеркалювали внутрішній вогонь, що полум'янило його душу.

- Не... Так вітають... Старих друзів... - похрипуючи сказав Христофер. - Не радий... Мене бачити...?

- Я взагалі думав, що ти вмер! Якого дива ти повернувся сюди?!

- Перше... Відпусти... А тоді поговоримо...

- Ц... - він забрав руку з його шиї. - Говори.

- Кха... - прокашлився той й усміхнувся. - Я просто у потрібну мить зник, і повернувся коли ніхто не очікував. Знаєш, як було весело спостерігати за зміною твоїх емоцій, коли ти побачив мене?

- Мене не це цікавить! - грізно перервав його Ніколас. - Скажи, ти працюєш на Олівера?

- У нас взаємовигода. - відповів Христофер, з невеликою усмішкою на губах, намагаючись залишитися спокійним і беззаперечним.

- Що це означає? - чоловік ставав все більш нетерплячим, його голос пронизував кімнату, висвітлюючи його недовіру.

- Що нам вигідно працювати разом. - той підкреслив своє висловлювання впевненим тоном, але його очі трохи поблідніли.

- Ха... Що вас може разом об'єднувати? - Ревелдта підняв брови з насмішкою на обличчі.

- Багато чого... Наприклад те, що ми врятували королеву Шарлотту від твого жахливого плану...

- Ви двоє запудрили їй мізки!

- І що ж ти зробиш? А? Ти нічого не зможеш зробити, Олівер знає як впливати на свідомість королеви. - саркастично сказав Христофер, його очі виражали підступність і певну тріумфальність.

   Ніколас відчув, як його кров закипає від гніву. Він був засмучений і розлючений, але його рішучість не зламатили. Його очі заполонила непокора перед зрадником, який приховував таємницю, яку він прагнув розкрити.

- Що ти маєш на увазі? - чоловік підняв брову.

- О так я тобі зараз все взяв і розказав. - проговорив той, намагаючись приховати свою нервовість.

- Та як ти!...

- Що тут відбувається? - їх раптово перервав жіночий голос який пролунав біля двох чолов'яг, вони швидко обернулися у ту сторону звідки він лунав.

- Королево Шарлотто! - вигукнув Ніколас та чемно вклонився їй.

- Так, що ви тут обоє робите? - скептично запитала вона.

- Ми просто... Знайомились ближче. - відповів Христофер обнімаючи Ревелдту за плечі.

- Так... - той викривив на обличчі усмішку.

- Ну звісно... - Шарлотта злісно видихнула. - Займайтесь чим хочете, але щоб більше не влаштовували у палаці свої виставити. Вам зрозуміло?

- Як накажете, Ваша Високосте! - хором вигукнули вони, Христофер на останок вклонився та пішов далі хитро озираючись на чоловіка.

- А вам, Ніколасе слід було вже почати готуватись. - заговорила вона до нього з легкою насмішкою, однак у її голосі відчувалася також певна тривога і неспокій.

- Я знаю, королево Шарлотто. - відповів Ніколас, спробуючи зберегти спокійний вигляд. Але його серце билось швидше, від розмови з королевою.

- Це прекрасно, що ви знаєте. - Шарлотта поглянула на нього з обережністю. Її очі виражали бажання, але й невпевненість. - Я надіюсь, що ви мені не зрадите.

- Що ви, я ніколи би... - сам того не розуміючи, він протягнув до жінки свою руку та схопив її за талію та притягнув ближче до себе.

   Відчуття її ніжного тіла під його дотиком викликало хвилювання в його серці. Королева застигла від шоку, здавалося, час зупинився навколо них. Вона не могла відірвати свої очі від його золотистих очей, які поглинули її у своєму теплому обіймі.

   Раптом в її голові почало відбуватися щось незвичне. Спогади про цього чоловіка почали переплітатися з її свідомістю. Вона бачила візуальні фрагменти минулого, як на балу її брат король Фрідріх представив їй цього чоловіка як свого нового учителя французької мови. Як він на неї дивився, як він поцілував їй руку... Втім, спогади здавалися дещо прихованими та сплутаними, як розплутана нитка.

   Але королева швидко повернулася до реальності, відірвавши свою руку від його стиску. Вона стряхнула з себе його тепло, відступивши від нього крок назад. Злісний вираз на її обличчі свідчив про її роздратування і незадоволення. Шарлотта стала насторожено дивитись на Ніколаса, намагаючись приховати та контролювати турубулентні емоції, що швидко закипали в її серці.

- Ніколи більше не торкайтесь мене... - королева Шарлотта промовила ці слова з напруженістю і образою. Її голос прозвучав холодно і віддалено, відображаючи її рішучість та розчарування.

- Королево... - Ніколас намагався донести свої почуття, але слова замерли у його горлі. Він спостерігав, як вона відходить, відчуваючи себе безсиллим і пораненим.

- Ніколи. - вона розвернулася, з виразом незламності на обличчі, і покрокувала в напрямку своїх королівських покоїв. Чоловік залишився стояти на місці, здавленою тугою у серці. Його зв'язок з королевою був зруйнований, а шрам на його серці нагадував про непоправну втрату.

Тепер я мушу відпустити, озираючись
                   назад та жалкуючи.

            У розмитих спогадах твій
                 мерехтливий  погляд.

            О, Боже, холод у твоїх очах.

       Усі серця, від яких я відвернувся,
                    я шкодую про них.

      О, Боже, ти покидаєш мої обійми,
      з моїх серцем, яке шалено б'ється.

                          Залишся тут.

     Прийди та забери, вже що у мене є.

     Мрії, які були схожі на сон, зникли
                           у твоїх очах.

                          Зламані речі.

      Безповоротний погляд твоїх очей.

    О, Боже мій, ти відпустила мої руки.

                    Твоє самотнє серце
                     переповнило мене.

       О, Боже, ти покинула мої обійми.

                             ⚜️   ⚜️   ⚜️

   Королева Шарлотта увійшла у свої величні королівські покої, заповнені простором та приглушеним світлом. Повітря пронизувала таємнича аура, яка супроводжувала її думки. Щойно прийшовши до вікна, вона зупинилася, спираючись на бархатну периночку.

   За древнім склом розпливалася панорама палацових садів, де сяяли яскраві сині троянди та зелені кущі. Але цього разу її погляд замер на чомусь іншому. Вона споглядала у вир багатьох роздумів, звідки випливала глибока неспокійна мрія. 

   Вражена тим, що вона бачила, Шарлотта зморшкувала чоло і випростала співочу шию, зіп'яту пасмами синього волосся. Її руки непомітно зігнулися, і вона здійняла їх до вікна, наче намагаючись вловити відображення, яке змінювалось перед її очима.

   Неочікувано вона відчула, як вітер легко грався з її волоссям, немов хотів її заспокоїти. Проте, серце королеви калатало від плетення сумнівів та спогадів, що обвивали її як таємнича павутина. Невпевненість стискала її горло, і вона мовчки дякувала за стійкість, яка дозволяла їй не втратити гідності у цій віртуальній драмі.

   Чи могла бути можливість, що вона і Ніколас зустрічалися раніше? Вона запам'ятала його золотисті очі, його чуттєві дотики, але що це означало? Олівер, її надійний посланник, завжди попереджав її про злочини та кривди, вчинені Ніколасом. Але тепер, вона бачила щось інше. Вона відчула заплетеність минулого і сьогодення, які розбурхали її душу. Шарлотта намагалася розібратися у цих загадках, витираючи сльози, що ледь-ледь тримались на краю її вій. 

   Раптом двері покоїв відчинилися і всередину зайшов Олівер.

- Моя королево, щось сталося? - він схвильовано глянув на неї.

- Я... Я не знаю Олівере... Щось дивне зараз відбулося... - Шарлотта збуджено зітхнула.

- Що саме? Ви можете мені розповісти. - він пильно дивився на неї, його брови звузлилися в знак тривоги. 

- Я ніби щось згадала... - мовчки промовила вона, шукаючи в своїх спогадах заплутану нитку.

- Що ви згадали? - чоловік підійшов ближче до неї, його голос проповідував обурення.

- Бал... Короля Фрідріха та Ніколаса... - жінка перехопила подих, здіймаючи руку до грудей, немовби намагаючись втримати замішаність почуттів, що закипали в її душі.

- Не можливо... - Олівер виголосив ці слова з напруженістю, яка пронизувала його кожен м'яз.

   Він стиснув кулаки, намагаючись зберегти спокійну витримку. Його очі заблищали вогнем нервового розчарування, а його голос трохи тремтів. Це було несподівано, неочікувано. Він же доклав так багато зусиль, щоб відмовити королеву від спогадів, від того, що було замкнутим у її свідомості, щоб вона забула цього чортового Ніколаса!

- Я булa із ним знайома? - запитала королева, її голос забарвився хвилюванням.

- Ні, не була моя люба... Це просто гра вашої уяви... - відповів Олівер, наблизившись до неї і обійнявши.

- Справді? - прошепотіла вона, розгублено зітхаючи.

   Олівер підтримав її руку і з ніжністю пройшов пальцями по її зап'ястку. Він ніби гіпнотично дивився їй у вічі переконуючи у правдивості своїх слів.

- Давай краще я принесу вам, ваш улюблений чай із незабудки? - запропонував він.

   Шарлотта замислилася, розглядаючи його очі. Вона відчула потребу відступити від цих заплутаних питань на деякий час.

- Гаразд, але не зараз. - відмовилася вона.

- Чому?...

- Скоро має прибути граф Хант, а після цього чаю я завжди хочу спати. - заявила вона, переконливо поглядаючи на чоловіка.

- Але... - почав він, спробуючи заперечити.

- Я сказала пізніше, значить пізніше. Чи ви мене не почули? - промовила королева з легкою ноткою обурення в голосі.

- Почув королево... - Олівер вклонився, виглядаючи трохи збентеженим.

- От і добре. А зараз, можете йти, я хочу побути наодинці. - Шарлотта підняла брови, випускаючи слова з відтінком влади.

- Гаразд,  Ваша Високосте. - він відчинив двері і тихо вийшов з кімнати, залишаючи королеву саму зі своїми думками.

   Королева Шарлотта опустилася на м'яке крісло біля вікна, замислено дивлячись у далечінь. В її серці шаліли суперечливі емоції. Спогади про Ніколаса наповнювали її думки. Вона відчувала його обійми, тепло його тіла, яке впивалось у її шкіру. Його очі, як золотисті промені, проникали усередину неї, викликаючи незрозумілі почуття.

   Але королева не розуміла, що саме він від неї хоче. Вона володіла владою, яка могла розчавити його як комаху. А все ж, він продовжував наближатися до неї, крок за кроком, підкорюючи простір між ними.

   Я вкрала твій скарб і розчавила його.

   Твоє нетерпіння змушує мене тільки
                    все більше сміятись.

          Ну таке кохання - солоденьке
                             з гіркотою.

         Я можу, як і погубити тебе, так і
        врятувати, а ще, можу здійснити
                             всі твої мрії.

                 Я дотримуюсь кожного
                          свого правила.

            Я заберу твій останній подих
                   і навчу знову дихати.

            Двадцять вісім причин, які  
                       зруйнують тебе,
            тобі не обов'язково про них
                    знати, але пам'ятай,
       що у мене немає поганих намірів.

           Ти можеш втекти, але чому
    ти продовжуєш триматися за мене?

                 Дивна привабливість:
                      дивитися на тебе,
                    такого безпорадного.

        Я така погана, але мені не шкода.

                   Я покажу тобі небеса.

                            Я не диявол.

            Ненавидь мене, якщо хочеш.

                          Мені все одно.

                             ⚜️   ⚜️   ⚜️

   Велика зала палацу наповнювалася загадковою атмосферою зимового вечора. Вогні свічок тремтіли на високих столах, створюючи м'яке, тепле світло, що ллється на мармурову підлогу. Кришталевий світильник, висячий посередині зали, розсіяв сяючі промені по всьому простору, ніби розсипав срібні іскри.

   У самому серці зали стояв величний трон, прикрашений золотом і перлами. Він виглядав монументально та владно, готовий прийняти особливого гостя. Позаду трону, на високому подіумі, розташувалися дворецькі та слуги, готові виконати будь-яку команду.

   Королева Шарлотта стояла поруч з Олівером, Христофером, Ніколасом та лицарем Робертом. В її неперевершеній статі  відбивалася сила й гідність, змішані з нотками хвилювання. Її аквамаринові очі спостерігали за дверима з великим очікуванням.

   Раптом великі дерев'яні двері палацу відчинилися, і граф Хант увійшов у залу. Він був одягнений у розкішний фіолетовий костюм, прикрашений золотими вишивками. Його виразне обличчя віддавало чарівністю та загадковістю. Напружені очі всіх присутніх спостерігали за графом, коли він мовчки рухався вперед, крок за кроком. Повітря наповнювалось очікуванням та цікавістю.

- Граф Хант, рада вас бачити. - промовила Шарлотта.

- Я теж. - відповів чоловік.

- Що ж вас привело сюди? - з цікавістю запитала королева у графа. Шарлотта стояла прямо, з витягнутою шиєю, пильно спостерігаючи за цим чоловіком.

- Я прибув, щоб зайняти трон королівства Блукіндом. - відповів граф з нахабною впевненістю. Його вираз обличчя залишався непохитним, але блиск у його очах віддавав велику амбіцію.

- Що?... - у Ніколаса перехопило дихання, він нерозуміючи дивився на графа.

- Але ж королева Шарлотта має його зайняти. - втрутився лицар Роберт, збентежено зводячи брови.

- Вона може його зайняти... До коронації ще три місяці, тож я теж маю повне право за нього поборотися. - відповів Хант з тоном переконаності та наполегливості.

- Але...! - промовив Роберт з обуренням, руки стискались в кулаки.

- Я погоджуюсь із графом. - сказав Ніколас підходячи ближче до графа.

- Ніколасе?! - вигукнула Шарлотта, перелякано й здивовано одночасно.

   Вона шоковано стояла на місці, її очі широко відкрилися, а серце почало битися швидше. Вона намагалась зрозуміти причину Ніколасових слів і відчувала купу емоцій - здивування, нерозуміння, а може навіть трохи образи.

- Що ти робиш?! - вискочив лицар Роберт, його голос звучав злісно і насторожено.

   Він крокував назустріч чоловіку, його міцні руки були стиснуті в кулаки. На обличчі лицаря відбивалося роздратованість і занепокоєння, його очі мерехтіли від напруження. 

- ...

   Граф Хант, не залишаючи свого місця, відповів з холодним виразом обличчя.

- Хоть хтось тут може думати своєю головою. - у його очах відбивалася насмішка, він вважав себе знавцем і мислителем, непереборним у своїй інтелектуальній перевазі.

   Королева Шарлотта, замислена та розчарована, втрутилася в розмову.

- Ніколасе, поверніться назад. - вона відчувала, що втрачає контроль над ситуацією.

   Ревелдта тимчасово зупинився, його вираз обличчя перейшов з рішучості на задумливість. В його серці тліла сила, проте він розумів важливість рішення, яке мусив прийняти.

- З усією повагою до вас, королево Шарлотто. Але я хочу підтримати графа Ханта. - відповів він, його золотисті очі спалахнули впевненістю.

   Жінка зупинилася на мить, її брови злегка зморщилися. Вона розглядала Ніколаса із нерозумінням, незадоволення стукало у її серці. Схопившись долонею за бокову стінку трону, вона промовила

- Як знаєте. - її голос був напруженим, а очі віддавали холодність.

   Ніколас підійшов ближче до графа, висловлюючи свою підтримку з чітко вираженою впевненістю. Його рука спокійно лежала на плечі чоловіка, виражаючи рішучість та солідарність. Його очі випромінювали відданість та вміння захищати тих, кому він вірив.

   Королева Шарлотта спостерігала за цим зіткненням поглядів, внутрішній бій емоцій відбивався в її серці. Ревелдта викликав у неї змішані почуття — він був одночасно чоловіком, якому вона вірить, і стороною, що підтримує того, у кому вона сумнівається. Напруженість її рухів і легкий нахил голови свідчили про внутрішню боротьбу, яку вона намагалася приховати.

   У великій залі палацу, залитій присмерком осіннього вечора, панувала напружена атмосфера. Вогні свічок тремтіли, відбиваючи своє сяйво на величному вітражі та статних колонах. За великим вікном, струми дощу почали переходити в ніч, що зовсім скоро огорне цей світ у свої меланхолійні обійми.

   Ніколас, перебуваючи у середині цих емоцій, зробив свій вибір і обрав сторону графа Ханта, а не королеви Шарлотти. Цей вибір, як гострий ніж, вони відчували обидва. Відчувалося, ніби штормові хвилі зазнали їхніх спин, наносячи рану із неймовірною силою. Королеві цей поворот подій здавався як зрада, зламана довіра, що розривала її душу на шматки.

   Розчарування розпливалося в очах Шарлотти, яка стояла там сама, взята у ворота непередбаченою зміною подій. Вона відчувала, як ніжний листопад, обгорнутий гнівом та зрадою, посів місце на її серці. Її погляд зіткнувся з Ніколасом, а в очах промайнув пронизливий біль, вразливе диво, яке більше не знало своєї долі.

   У цьому моменті величі і трагедії, світ навколо затримався в мить часу. Зал наповнився сумом та напруженістю, як дві контрастні струни, які вибухнуть у вібрації. Все, що залишалося, це сподівання, що ці дві душі зможуть знайти шлях до розуміння.