Звернення до громадян України!

Вер Веріґо

Небо блакитними барвами грається, Жито, пшениця од вітру гойдаються, Дерево гнеться, аж мало не падає - Лізуть убогі із танками, градами. Сором та гнів - ми не знаємо гордості, Люд селюків - то московськії повісті, Вам остогидло на дядю горбатитись - Їдете в світ у безхатьковців бавитись. Люди, прокиньтеся, очі не муляйте! Ви же себе, мов пропащіє суните! Ми не потрібні ні Польщі, ні Данії, Лиш Україні - кохані, жаданії. Сором не ллється червоними пиками, Тим, хто говорить: "По-русски привыкли мы"? Їх не лоскочуть відважними крилами, Янголи вкриті мура́ми гранітними?! Що ж вони смерти у руки віддалися? Тільки, щоб нині ми мови цуралися? Братались із ворогом заздрісним, давнішнім, Змирились з режимом імперським та каторжним?! Сидять у парламенті гниди багатії, І сунуть під ніс обіцянки проклятії, Всю гниль на них ллєте і правильно робите, Та тільки ж ви самі їх кормите, поїте! "Нема України! І більше не станеться, Нам треба тікати, бо тут усе валиться..."- З такими словами Вона все ж завалиться, Бо з вами, амебними, країни не станеться! Ми волі бажаємо, миру та злагоди, Од щастя буденного радісно плакати, Ми хочемо жити! Без смутку всміхатися, І щоб наші діти країной пишалися! Нам небо блакитними барвами грається, І жито, пшениця од вітру гойдаються, Ми маємо все, тільки треба боротися - Тоді-то народом величним народимся!

2020-06-05 18:05:09

9

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Сандра Мей

https://www.surgebook.com/one_life_/book/ukrayinomovniy-konkurs-ntvoyi-slova-tvoyi-dumki-tvoyi-virshi Український конкурс для поетів. Умови прості вам дають тему а ви пишете вірш. Проект не мій. Якщо берете участь напишіть в коментарях під книгою.

Відповісти

2021-04-28 09:59:29

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4615

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12090