Скарлетт Портер ніколи не могла подумати, що її розум колись намагатиметься її вбити, проте уявлення дівчини про людську свідомість і глузд були зруйновані в одну ніч.
Це був цілком звичайний день, який нічим не вирізнявся з —поміж низки інших сірих буднів, наприкінці якого вона радістю віддалася в обійми теплого, м'якого й комфортного ліжка, про сон і відпочинок на якому мріяла, напевно, кожна доросла працююча людина під кінець виснажливого робочого дня. Скарлетт не була винятком, їй також нечасто випадав шанс добре відіспатися в шаленому круговерті домашніх клопотів, роботи та інших справ, через що вона як і більшість ділових людей страждала від хронічної втоми. Однак вона точно вже ніколи не могла уявити, що її власне ліжко може стати для неї місцем її смерті.
Наприкінці звичайного буднього дня Скарлетт лягла спати, причому заснула вона досить швидко, мелодрами, як завжди, чинили винятковий снодійний і заколисуючий ефект. Незабаром окремі частини її мозку активувалися і у свідомості Скарлетт почав програватись сон. Цього разу жереб її розуму випав на подію, яка сталася близько двох років тому. Свідомість дівчини витягла з пам'яті уривки спогадів того, як вона мчала в таксі, поспішаючи в аеропорт на літак, що вирушав із Філадельфії до Чикаго. Там мала відбутися чергова щорічна конференція з генетики та молекулярної біології. "CBBO" на той час відправляла Скарлетт Портер на ці збори вже вдруге, бо в минулий раз їй доволі успішно вдалося презентувати розробки їхньої компанії та підтримати авторитет усієї організації, як перед вітчизняними, так і перед іноземними колегами.
Скарлетт завжди вдавалося бути дуже граціозною, презентабельною і виточеною як ззовні, так і внутрішньо тримати планку на високому рівні, адже вона володіла чудовими ораторськими навичками і високим рівнем інтелекту і комунікабельності. Насамперед вона була чудовим фахівцем у своєму напрямку, але й не дозволяла собі схибити в інших галузях, з представниками яких їй доводилося спілкуватися. Вона була неймовірно практичною, що давало змогу Скарлетт швидко знаходити спільну мову і налагоджувати контакт з будь —якими вченими на цьому заході, нехай вона і закінчила університет і здобула ступінь магістра в галузі генної інженерії всього чотири роки тому.
Конференція включала в себе безліч кількість усних доповідей, стендових презентацій, семінарів, брифінгів та виставок, через що весь цей захід тривав аж чотири дні, за які Скарлетт доводилося проводити ледь не весь день на ногах, викладаючись на повну з метою досягти якомога більших результатів і виправдати надії керівництва на її перебування тут. Окрім того, що їй необхідно було зібрати інформацію про розробки інших компаній, налагодити контакт з потенційними партнерами, а також виконати безліч інших важливих завдань, завданням Скарлетт було гідно представити розробки її компанії шляхом особистого виступу на трибуні.
Їй вдалося гарно показати себе перед керівництвом компанії минулого року, цього разу дівчина також не мала наміру впасти в бруд лицем, не дивлячись на те, що проблеми почалися ще на самому початку її шляху. Від цієї конференції здебільшого залежала доля її кар'єри, у зв'язку з чим вона не соромилась постійно підганяти таксиста, коли вони тягнулися в заторі однією з центральних вулиць Філадельфії під час сильного снігопаду.
Скарлетт снилася та напружена поїздка в таксі, коли її нерви були напружені як струна, а страх запізнитися на літак змушував її несамовито ковзати в сидінні і щохвилини кидати погляди на циферблат наручного годинника. Пізніше вона не любитиме згадувати цей день, оскільки з цією історією у неї були пов'язані далеко не найприємніші емоції.
Вона вельми хвилювалася і нервувала, хоч і усвідомлювала, що спізнюється вона не зі своєї волі і її провини в цьому немає. У ніч перед днем вильоту почався сильний снігопад, через що більшість вулиць Філадельфії були вкриті восьмидюймовою товщею снігу. Сніг продовжував замітати вулиці і після світанку, через що весь снігоприбиральний транспорт міста був виведений на вулиці, щоб в інтенсивному режимі очищати дороги. Скупчення технічного транспорту на вулицях спровокувало величезні затори, в один з яких не пощастило потрапити і Скарлетт Портер, яка поспішала в міжнародний аеропорт Філадельфії на рейс, що відправлявся опівдні.
Вона намагалася поквапити таксиста, хоч і розуміла, що її спроби прискорити рух, коли їхня автівка перебувала в оточенні десятків інших автівок були безглуздими. Вона чудово розуміла, що від її дій нічого не залежить, проте Скарлетт просто не могла всидіти на місці. Увесь сон був наповнений вкрай неприємною атмосферою поспіху й хвилювання, Скарлетт була стурбована, стривожена й перебувала у панічному стані протягом усього сну. Вони тягнулися в нескінченному заторі, а єдине, що вона могла робити — це дивитися на годинник і відраховувати хвилини до відльоту, прикидаючи чи встигне вона на рейс.
Ще вчора вона точно розрахувала час, щоб зібратися вранці й дістатися до аеропорту вчасно, проте в її розрахунки ніяк не входив снігопад й величезні затори, що з’явилися на шляху. На неї чинила неймовірний тиск безвихідь ситуації, адже зараз, можливо, на кону стояла її кар'єра, принаймні в компанії "CBBO", однак залишати свою посаду і роботу в ній Скарлетт зовсім не хотілося. Ця важка і гнітюча атмосфера сновидіння ставала нестерпною, і в один момент Скарлетт почала відчувати її навіть фізично.
Поки вона сиділа ніби на голках, ковзаючи на задньому сидінні таксі і витягнувшись уперед, в намаганнях розгледіти протяжність затора попереду, Скарлетт почала відчувати, як їй стало бракувати повітря. Її дихальні шляхи немов чимось перекривалися, вона відчувала здавлювання в шийній ділянці. Спочатку Скарлетт розстебнула верхні ґудзики сорочки, а згодом попросила водія перекрити подачу гарячого повітря в салон. Тільки зараз вона помітила наскільки там було спекотно. Водій перекрив подачу теплого повітря, однак Скарлетт чомусь від цього краще не стало. З кожною секундою відчуття жахливого стискання в ділянці шиї відчувалося дедалі сильніше. Незабаром вона відкрила рот і вже намагалася ковтати повітря через нього, бо дихати через ніс стало практично неможливо.
Тривога і хвилювання зросли і перетворилися на паніку, а страх за запізнення тепер поступився місцем страху за своє здоров'я і життя.
— Міс, з вами все гаразд? — звернувся до неї таксист, помітивши через скло заднього виду, що його пасажирка ніяк не знаходила собі місця.
Його голос звучав якось віддаллено, невиразно, приглушено, немов вони були розділені стіною, а не пластиковою перегородкою. Слова таксиста долинали до Скарлетт ніби звідкись здалеку, через що вона не одразу зрозуміла, що зверталися саме до неї.
— Трохи душно у вас тут, — шумно дихаючи, відповіла вона.
— На кухні іноді буває трохи гаряче, — відповів щось абсурдне той.
Уві сні часто деяким речам було важко знайти пояснення та і перебуваючи в ньому, ти не сильно то й не замислювався про них. Роздуми над почутим і побаченим уві сні відбувалися вже після пробудження, у зв'язку з чим Скарлетт не звернула жодної уваги на недоречні слова таксиста, а натомість продовжила намагатись забезпечити собі приплив якомога більшої кількості прохолодного і свіжого повітря. Вона обмацала своєю рукою шию, проте жодних нерівностей чи випуклостей на ній не виявила. Загалом на дотик її шия була в нормі, ніякі сторонні сили не чинили свого впливу на неї, проте Скарлетт ніяк не могла зрозуміти, чому їй ледве вдається дихати через неймовірно сильне відчуття здавлювання у горлянці.
Вона опустила скло в дверях, але замість того, щоб морозний січневий вітер ринув всередину салону таксі й обдув її обличчя, Скарлетт не відчула зовсім нічого. Вона спробувала витягнути руку на вулицю, проте не відчула жодної зміни температури в порівнянні з тією, що була всередині автомобіля. Уві сні Скарлетт не могла повною мірою застосовувати логічне мислення, тому вона не звернула особливої уваги на цей парадокс. Спробувавши ще кілька секунд посидіти в салоні та все ще сподіваючись, що відчуття задухи мине само по собі, Скарлетт в кінці кінців не відчувши полегшення попросила водія зупинити машину, яка в той час продовжувала повільно волоктися в тісному заторі. Він послухав її і як тільки колеса автомобіля зупинилися, Скарлетт відчинила двері і вискочила на вулицю, але в цей момент вона вже ледве-ледве була в силах триматися на ногах.
Вона схопилася обома руками за шию і зігнулася, Скарлетт кашляла і задихалась, жадібно хапаючи повітря ротом. Попри те, що на вулиці стояв січневий мороз, а дороги засипало снігом, Скарлетт не відчувала ніякого холоду. Таким самим гарячим і задушливим залишилось і повітря, нічого не змінилось ніби вона й не покидала салон таксі. Вона кашляла і поступово починала розуміти, що ось-ось знепритомніє від нестачі кисню і крові, що не надходять у мозок. В наступну мить в її очах потемніло і Скарлетт звалилась на твердий асфальт, не відчувши при цьому ні каплі болю.
Скарлетт Портер прокинулася.
Її очі широко розплющилися і втупилися в простір перед нею, вона побачила в темноті контури своєї кімнати і падаючу на килим смужку світла, яка проникала в кімнату крізь щілину між шторами. Скарлетт різко випросталася і піднялася, все ще продовжуючи задихатися, кашляти і жадібно ковтати повітря. Вона сіла на ліжку і з жахом зрозуміла, що її руки в цей момент знаходились ніде інше, як на шиї, міцно обхопивши її та все ще продовжували щосили стискати її, перекриваючи кровоносні судини і дихальні шляхи.
Скарлетт навіть знадобилося кілька секунд, щоб отямитися й усвідомити, що вона душить сама себе, настільки цей факт був диким, шокуючим і неочікуваним для неї. Незабаром вона врешті решт зуміла схаменутися і ослабила хватку, нарешті припинивши душити себе своїми ж руками. Вона злякано витріщилась на свої долоні, з жахом намагаючись осмислити те, що сталося. Скарлетт усе ще була не в силах віддихатися і насититися свіжим повітрям, у зв'язку з чим дівчина продовжувала шумно дихати і відкашлюватися, а її обличчя почало палати жаром від різкого припливу крові.
"О Господи, що це було...".
Вона сиділа в темряві на ліжку і з жахом споглядала на свої лодоні. Скарлетт спробувала поворухнути пальцями, щоб перевірити, чи справді вона в силах контролювати їх. Їй потрібно було впевнитись в тому, що наступної миті вони знову не накинуться в неї в спробі задушити чи заподіяти ще якесь каліцтво. Дівчина приголомшено зіскочила з ліжка, все ще не в силах оговтатися від шоку, після чого побігла до ванної, де миттю увімкнула світло і, жмурячись від яскравого світильника, почала роздивлятись на себе в дзеркалі.
Шкіра на її шиї була почервонілою, а саме обличчя набуло пурпурно-багряного відтінку. Потім Скарлетт подивилася на свої долоні, не в силах повірити, що кілька хвилин тому її ж руки що було сил намагалися задушити її. Скарлетт затремтіла від страху і холоду. Вона відкрила кран з водою і вмилася, намагаючись хоч якось привести себе до тями. Дівчина не мала ні найменшої здогадки про те, чому це могло статись. Вона ніколи не страждала на розладів сну, безсоння, не хворіла лунатизмом та не потерпала від інших неврозів, у зв’язку з цим те, що сталося, виходило далеко за межі її розуміння.
В один із моментів Скарлетт охопив страх від усвідомлення того, що у квартирі вона могла перебувати не одна. Адже хтось цілком міг проникнути всередину і спробувати вбити її, підлаштувавши все таким чином, щоб здавалося, ніби вона сама себе задушила. Попри те, що це припущення було вкрай абсурдним, вона все ж вирішила не відкидати такого варіанту. Скарлетт узяла пилочку для нігтів із шафки над раковиною, після чого повільно наблизилася до виходу і визирнула в коридор, але в тій темряві, що там панувала, дівчина не мала змоги що-небудь розгледіти. У зв'язку з чим вона вимкнула світло у ванній і миттю кинулася в інший кінець коридору напролом до вимикача.
Становище її, кажучи чесно, було програшним, тому Скарлетт була готова ризикнути і кинутися в бій прямо зараз, сподіваючись, що фактор раптовості буде на її боці. Втрачати Скарлетт було нічого. Якщо в її квартирі і був ще хтось, то іншого шансу напасти на злочинця у неї могло більше і не з’явитись. На щастя пилочка для нігтів мала загострене вістря, через що за досить сильного удару, вона могла завдати небезпечного, колотого поранення. Шукати кращу зброю у Скарлетт не було часу.
Будь-якої миті вона була готова накинутися на незнайомця, дівчина різко кинулася до вмикача і увімкнула світло, проте в коридорі нікого не виявилось. Після чого вона хутком підбігла до дверей своєї спальні і різко відчинила двері, одночасно з цим відскочивши трохи вбік заради перестраховки. Але звідти, всупереч очікуванням, ніхто на неї не накинувся. Натомість Скарлетт помітила, що в спальні панувала гробова тиша. Вона ще кілька секунд постояла в очікуванні, прислухаючись і напружуючи кожен м'яз свого тіла, готуючись будь-якої миті кинутися в бій.
Після півхвилинного вичікування, вона повільно зазирнула у дверний отвір, після чого просунула руку до вмикача і увімкнула світло в спальні, однак і там Скарлетт нікого не знайшла. По центру кімнати стояло ліжко, її ліжко, з відкинутою вбік ковдрою і зім'ятою постіллю на тому місці, де вона спала ще десять хвилин тому. Обабіч нього знаходилась вся та ж приліжкова тумбочка зі світильником. Макіяжний столик був розташований на своєму звичному місці — біля протилежної стіни. Ніяких слідів злому чи розгардіяшу. Жодної сторонньої живої душі.
Вона ретельно оглянула спальню, заглянувши навіть у шафу і під ліжко, але і там Скарлетт не виявила нікого. Після чого вона припустила, що вбивця або маніяк за той час, поки вона перебувала у туалеті, цілком міг вискочити зі спальні в коридор і сховатися в іншій кімнаті квартири.
У зв'язку з чим Скарлетт обережно вийшла назад у коридор і знову озирнулася. Тільки зараз, коли її подих вирівнявся, а шок відступив, дівчині спало на думку втекти з квартири і покликати когось на допомогу, а ще краще викликати поліцію. Вона тільки зараз усвідомила наскільки з її боку було б нерозсудливо і безглуздо вступати в сутичку зі злочинцем сам-на-сам, маючи в руках лише дамську пилочку для нігтів. Причиною такої першої реакції став саме гнів, її розум був затуманений злістю і люттю, яка наповнювала її самовпевненістю, ніби вона здатна вступити в боротьбу зі злочинцем.
Зібравшись із силами, вона перевірила кухню, вітальню, комору і вбиральню, однак її побоювання про те, що у квартирі вона не одна, не підтвердилися. Скарлетт трохи заспокоїлась і почала розмірковувати більш послідовно і розсудливо. Вона задалась питанням про те, чому вона вирішила, що в її квартиру увірвався крадій? Але навіть якщо ж це був крадій, навіщо йому було вбивати її у ві сні? Невже він не міг обчистити її оселю доки вона мирно спить? Залишався ще варіант з серійним вбивцею, але ж їй вдалося вибратись зі спальні і ніхто її при цьому не зупинив. Спроба замаху на вбивство? Теж абсурд, вона ніколи нікому не переходила дорогу в такій мірі, щоб заробити собі на замовне вбивство.
Скарлетт розуміла всередині, однак їй все ще бракувало сміливості признатися собі, що версія з проникненням в квартиру кого-небудь ще не відповідає дійсності і є захисною реакцією її психічної системи, яка мала б подарувати їй надію на те, що цей жахливий інцидент має більш логічне пояснення. Вбити намагався її не хто інший, як вона сама, всі факти вказували на це і не варто було створювати марні ілюзії.
Скарлетт ледве вдалося втриматися на ногах і стримати сльози, що ті не ринути з її очей. Їй було неймовірно страшно, вона не розуміла, чому це сталося, як це сталося і що їй тепер робити.
Скарлетт пробивало тремтіння, а вся впевненість у собі, що вирувала фонтаном під час пошуку вигаданого злочинця у квартирі, раптово зникла, не залишивши після себе й сліду. Вона відчула себе маленькою, вразливою, незахищеною дівчинкою, яка захлиналася від тривоги й страху перед незрозумілим. Замах на вбивство скоїла вона сама, і насправді все б було простіше, якби вбивцею виявився хтось інший, та сама третя сторона, той самий вигаданий злочинець. І вона тепер навіть шкодувала, що це був не він.
Після того, що сталося, Скарлетт навідріз боялася повертатися в ліжко, а тим паче засинати одна. Вона трохи поблукала квартирою, не в силах знайти собі місця, а потім прийшла в їдальню і опустилася на стілець біля обіднього столу, запустивши обидві руки у волосся.
Більше тієї ночі Скарлетт не спала.