Скарлетт і Джордан голосно розреготалися, втім, як і всі інші глядачі в залі. В одній її руці був паперовий стакан з колою, а свою ліву руку вона періодично занурювала у величезне відро з попкорном, яке тримав Джордан, що сидів поруч. Перед ними на величезному екрані показували фільм із Бредом Піттом і Леонардо ДіКапріо в головних ролях. Скарлетт знала, що це якась комедія, судячи з того, як часто зал вибухав сміхом і розкотистим гоготом, але точної назви кінокартини пригадати не могла. Вона періодично прикладалася до коли і потягувала солодку, холодну рідину через трубочку, одночасно з цим зачерпуючи чергову порцію попкорну з відерця Джордана.

Все було чудово. Як їй здавалося на перший погляд.

Скарлетт не могла пригадати назву фільму так само, як і його початок, однак це її не хвилювало, в ту мить свідомість Скарлетт більше хвилювала заповнювала нав'язлива думка про необхідність сечовипускання, яка зростала з кожною хвилиною. Вона точно не пам'ятала, скільки випила рідини перед сеансом, а також скільки коли випила під час нього, однак, чим далі, тим більше Скарлетт ставало важче думати про щось інше, окрім як про візит до вбиральні. Незабаром вона почала все частіше відволікатися від фільму та більше концентруватися на дискомфорті внизу живота.

— Я вийду в туалет на хвилинку, — повідомила вона на вухо Джордану.

Він лише мовчки кивнув. Скарлетт піднялася і попрямувала до виходу з ряду. Фільм добігав кінця, тож їй слід було поквапитися, щоб встигнути повернутися до початку фінальної сцени. Позив до сечоспускання був настільки сильним, що досидіти до його закінчення Скарлетт не могла, тож незабаром вона вже поспіхом спускалась по бічних сходах, наближаючись до виходу із залу.

Скарлетт вийшла на коридор і зачинила за собою двері. В одну мить звук з величезної стереосистеми кінотеатру обірвався, безслідно зникли також голоси і сміх глядачів, які змішувалися з голосами акторів з екрану і створювали єдину какофонію.

"Непогана звукоізоляція", — подумала вона.

Скарлетт опинилася у вестибюлі кінотеатру і тієї ж миті здивувалася тому, наскільки тут було тихо. З десяти кінозалів у лоббі не проникало жодного звуку. Також вона звернула увагу на відсутність продавців за прилавками з різними ласощами, а разом з цим і на зникнення касирів кінотеатру. Незабаром Скарлетт зі подивом виявила, що з вестибюля зник абсолютно весь персонал закладу.

Зачинивши за собою двері кінозалу, вона немов потрапила в паралельну реальність, перемістилася кудись в інше місце, проте точно не в лоббі того кінотеатру, куди вони вирушали з Джорданом. Скарлетт припустила, що якщо вона зараз зазирне всередину свого кінозалу, то, напевно, з великою долею ймовірності виявить там таку ж саму порожнечу, як і тут.

Якби вона опинилася в аналогічній ситуації в реальному житті, Скарлетт, скоріш за все, вже забила на сполох і, безумовно, спробувала б розібратися, чому ж увесь персонал немов під землю провалився, однак, перебуваючи уві сні, вона не приділила цьому належної уваги й попросту вирушила до вбиральні, як і планувала спочатку. Скарлетт пройшла порожнім вестибюлем — звуки її кроків мертвою луною відбивалися від стін.

На диванчиках очікування сеансу не було жодної живої душі. За стійкою продажу квитків і попкорну також не з'явилося жодного працівника. Абсолютно всі люди ніби зникли з величезного комплексу, який вміщував у собі десять кінозалів і міг обслуговувати до півтори тисячі глядачів одночасно. Однак тепер гробову тишу у вестибюлі порушували лише глухі кроки Скарлетт по декоративній плитці.

Лиш холодне біле світло світлодіодних світильників освітлювало лоббі кінотеатру. Обличчя акторів з афіш нових кінострічок байдуже спостерігали мертвим поглядом за тим, як Скарлетт самотньо пройшла широким спустошеним вестибюлем.

Скарлетт добралася до кінця холу й увійшла до жіночої вбиральні.

Зайшовши всередину, вона сповільнилася і знов прислухалася до звуків, проте жодних інших ознак присутності в туалеті когось іще, Скарлетт не виявила. Тишу порушував лише монотонний гул вентиляційної системи.

Вона пройшла в одну з кабінок і незабаром зробила свою справу, після чого вийшла з неї і попрямувала до умивальника, в цей же момент її стільниковий телефон нагадав про себе дзвінком. Скарлетт настільки злякалася цьому звуку, який зненацька порушив гнітючу тишу, що мало не підстрибнула, коли той пролунав. Оскільки у вбиральні вона перебувала одна, Скарлетт без зволікань дістала телефон, щоб відповісти на дзвінок або хоча б дізнатися, хто бажав потурбувати її в неробочий час...

Насамперед вона очікувала побачити номер матері, яка жила в Ланкастері і щовечора дзвонила їй, щоб дізнатися, як минув день її дочки. Також потривожити її цілком міг хто-небудь із колег, повідомивши про щось невідкладне або попередивши про майбутнє позапланове відрядження.

Однак, як виявилося, Скарлетт дзвонили не з роботи, також поговорити з нею бажала не мама і не сестра. Загалом той, хто дзвонив, найімовірніше, не був ким-небудь із тих, кого Скарлетт знала, оскільки номер, що висвітився на екрані мобільного, не був знайомий їй. Мелодія дзвінка голосно грала у вбиральні кінотеатру, відбиваючись луною від високих, кам'яних, холодних стін. Відчувши деяке збентеження і за звичкою не бажаючи привертати увагу інших, вона недовго думаючи підняла слухавку, так і не дійшовши кількох футів до умивальника. Скарлетт бажала якнайшвидше відповісти на дзвінок, помити руки й повернутися в зал, щоб додивитися фільм.

— Алло? Скарлетт Портер слухає.

У трубці почувся якийсь шум. Відповіді після її слів не послідувало, через що чого вона невдовзі повторила сказане ще раз. Скарлетт стояла посеред жіночого туалету і тримала мобільний у руці, ніяково очікуючи, що будь-якої миті хтось може зайти у вбиральню і заскочити її за розмовою. Скарлетт чомусь завжди відчувала дискомфорт під час спілкування або взагалі будь-яких розмов у вбиральнях. Вона вважала порушення тамтешньої тиші балаканиною чимось ганебним і непристойним.

— Алло? Я слухаю вас, говоріть.

Раптово шум у слухавці змінився на звуки чиїхось голосів, хтось розмовляв, проте голоси чулися десь далеко, немов співрозмовник на тому кінці забув завершити дзвінок і залишив телефон увімкненим. Скарлетт спромоглася розрізнити чоловічий і жіночий голоси, які були тихими, проте в їхній інтонації відчувалося напруження. Вони вели якусь дискусію. Крім цього, Скарлетт відчула, нібито за їхньою розмовою стежить не лише вона. На лінії був ще один абонент, вона зрозуміла це завдяки характерним перешіптуванням і шурхоту, що лунали час від часу в слухавці.

Те, що відбувалося, здавалося Скарлетт страшенно дивним, таємничим і загадковим, проте вона не завершила розмову, а продовжила слухати і стежити за тим, що відбувалося на тому кінці лінії. Незабаром вона ще раз дала про себе знати, в надії що хтось із тієї пари нарешті почує її, але слова Скарлетт в черговий раз отримали не більше реакції, ніж опадаюче листя в осінній день. Усередині себе вона розуміла, що підслуховувати було неправильно, проте щось таки змушувало її слухати, не відриваючись і не завершуючи розмову, хоча теоретично вона могла б сама закінчити виклик. Скарлетт намагалася вловити і розібрати кожне слово, яке вони промовляли. Незабаром їхні голоси перейшли на вищі тони, через що їй почало вдаватися розчути деякі слова й уривки фраз більш чіткіше, разом із цим третя сторона, яка, здавалося, також підслуховує розмову подружжя, цілковито затихла й перестала давати про себе знати.

Скарлетт хотіла було ще раз спробувати окликнути когось, але невдовзі з жахом усвідомила, що тепер боїться це зробити. Дівчина дійшла висновку, що таємниче перешіптування замовкло з цієї ж самої причини.

— Я довго це терпів, але ти постійно виводиш мене з себе! Брудна хвойда, через тебе я тільки витрачаю своє здоров'я даремно! — голосно прокричав чоловічий голос. — Заткнися! — почувся звук пересмикування затвору.

Скарлетт мовчки, проте з серцем, що шалено калатало в грудях, слухала те, як сварка доходила до крайньої точки напруги. Вона з спітнілими, холоними руками тримала слухавку і очікувала будь-якої секунди почути звук пострілу з її динаміку.

Незабаром голос чоловіка перейшов на агресивний, гучний крик, а голос жінки став високим, істеричним і відчайдушним. Здавалося, що вона плаче. Коліна Скарлетт почали тремтіти, вона відчула слабкість у ногах, через що їй довелося спертися однією рукою на умивальник.

Раптом почулися три швидкі постріли.

Скарлетт була вже не в силах триматися на ногах від страху й хвилювання, проте якась нездоланна сила, проти її волі, не дозволяла їй відірвати телефон від вуха й покласти слухавку, нарешті звільнившись від мимовільної ролі свідка вбивства. Однак її муки несподівано припинилися наступної ж секунди, коли третій абонент від'єднався, після чого їй вдалося нарешті відірвати телефон від вуха й обірвати виклик.

Руки Скарлетт тремтіли. Їй ледве вдалося запхати телефон назад у кишеню джинсів і відкрити кран із водою. Вона почала мити руки, одночасно з цим плескаючи обличчя, що палало жаром, холодною водою. Тіло Скарлетт тряслося від хвилювання і тривоги. Найбільше її жахало навіть не те, що вона стала свідком убивства, а те, що хтось змусив її проти волі прослухати всю цю жахливу радіопостановку від початку і до кінця. Якась невідома сила не давала їй відірвати телефон від вуха і покласти слухавку, поки третій абонент, від якого вона залежала, не від'єднався.

Умивши обличчя, вона поглянула на себе в дзеркало і помітила, що весь її макіяж змішався в одне непривабливе місиво, окрім цього, моторошний дзвінок залишив на її обличчі відбиток у вигляді гримаси хвилювання і страху, якого вона ще довго, дівчина була впевнена, не зможе позбутися. Скарлетт не могла в такому вигляді повертатися на сеанс, тому вона вирішила, що просто зачекає Джордана в вестибюлі.

Поки вона розмірковувала про те, яким чином опише почуте співробітникам поліції, Скарлетт відчула запах диму у вбиральні. Вона роззирнулася навколо, проте нічого підозрілого не виявила, разом із цим Скарлетт не полишало відчуття тривоги і передчуття якоїсь небезпеки. Її підозри підтверджувалися їдким запахом диму, сморід якого ставав дедалі сильнішим із кожною секундою.

"О Господи, невже пожежа?!", — виникла панічна думка в її голові. Скарлетт кинулася до вхідних дверей у вбиральню і відчинила їх. Тієї ж секунди Скарлетт опинилася перед величезною стіною із густого непроглядного чорного диму, який заполонив собою весь простір за дверима і немов щільна завіса, відрізав шлях до виходу.

Скарлетт різко грюкнула дверима, з метою якомога швидше зачинити їх, аби дим не потрапив до приміщення вбиральні.

Вона відійшла трохи назад від дверей, хоча одразу ж зрозуміла, що опинилася в пастці, порятунку з якої не було. Єдиним виходом із туалету були двері й маленький вентиляційний отвір, у який вона просунути могла хіба що тільки руку. З-під порога дверей у вбиральню вже почали просочуватися цівки сірого диму, який поволі піднімався вгору, до стелі, утворюючи своєрідний туман у неї над головою. У Скарлетт було обмаль часу для роздумів над своїми подальшими діями, однак єдиний шлях до порятунку був надто очевидний, щоб намагатися ігнорувати його і шукати інші варіанти. Скарлетт не знадобилося багато часу для того, щоб зізнатися собі — єдиним шляхом для порятунку були вхідні двері.

Скарлетт не залишалося нічого іншого, окрім як кинутися напролом у густу непроглядну завісу з чорного диму і спробувати знайти перший-ліпший аварійний вихід. Дівчина поспіхом почала згадувати правила пересування в задимленому приміщенні, про які їм розповідали на заняттях із цивільної безпеки в школі. На щастя, пам’ять її не підвела і Скарлетт вдалося загади деякі настанови, яких її слід було зараз дотриматись, аби отримати шанс на спасіння. В першу чергу Скарлетт визнала за необхідне намочити рукав своєї сукні, для того щоб використати його як респіратор, адже їй необхідно було захистити органи дихання перед тим, як ринутись вглиб цього смертоносного туману.

Одночасно з цим Скарлетт почала витягати з пам’яті й вимальовувати в себе в голові приблизний план приміщення вестибюля кінотеатру, а також згадувати розташування головних і аварійних виходів. Невдовзі вона притиснула намочений рукав до носа і рушила до дверей, окрім цього Скарлетт також згадала, яким чином слід було правильно пересуватися в задимленому приміщенні. Правила безпеки наказували робити це якомога ближче до землі, а краще навіть поповзом, але робити цього Скарлетт не наважилася, побоюючись бути затоптаною іншими людьми, які в паніці також шукатимуть вихід.

Як тільки вона відчинила двері і занурилася в цю пітьму, Скарлетт по пам’яті, швидким кроком попрямувала до того місця, де мав бути вихід із кінотеатру до торгового центру. Вона вирішила просуватись в сторону парадного входу, адже його місцезнаходження вона запам’ятала найкраще. Часу на те, щоб шукати аварійні виходи, у неї не було, до того ж вони, радше за все, розташовувались в залах, куди повертатися було надто небезпечно.

Не минуло й кількох секунд, як Скарлетт усвідомила, що загубилася та збилася з напрямку. Коли вона незграбно почала калатати повітря руками в тому місці, де по її розрахункам мала розташовуватись стіна, паніка наче в’язке болото почала окутувати її кінцівки, роблячи їх нестерпно важкими. Вона не знала, де знаходилося джерело пожежі, тож Скарлетт не могла визначитися, в якому направлені рухатись було б правильніше для того, щоб виграти собі час. Водночас з цим вона також не забувала і про Джордана, однак шукати його в такій темряві, чорнішій за ніч і глибину океану разом взяті, було безглуздо. Скарлетт не чула звуків інших людей, у зв'язку з чим вона дійшла висновку, що вони всі скоріш за все вже покинули приміщення через запасні виходи в залах.

А вона опинилася в пастці.

Скарлетт швидко усвідомила безвихідь і приреченість своєї ситуації, в момент коли їй стало важко дихати. Дівчина стала задихатися і кашляти. У горлі ніби застряв клубок, від якого кожен вдих здавався пекельною мукою. Їдкий густий дим наповнював її легені раз за разом, всмоктуючись у кров і потрапляючи в мозок замість кисню, з цієї причини Скарлетт почала відчувати запаморочення і поступово втрачати свідомість. Вона знову відчула здавлююче відчуття в ділянці шиї, немов хтось на додачу до всього намагався ще й задушити її, аби прискорити смерть дівчини.

Останнім, що вона побачила, було те, як непроглядний чорний дим змінився серією яскравих різнокольорових спалахів, що нагадували феєрверки, після чого вона упала немов кудись у невагомість.

Через кілька секунд очі Скарлетт розплющилися і вона побачила обличчя Джордана.

Він глипав на неї здивованим і настороженим поглядом, Скарлетт же в цей час відкашлювалася і жадібно ковтала свіже повітря, в якому, як їй здавалося, все ще тримався злегка вловимий запах гару. Скарлетт із перших секунд усвідомила, що сталося, тому дівчина навіть не здивувалася тому, що Джордан висів над нею, притиснувши обидві її руки до ліжка.

— З тобою все гаразд?! — нарешті заговорив він.

— Так, — напрочуд спокійно промовила вона.

— Господи, ти була не схожа сама на себе, я прокинувся і побачив, як ти почала творити щось незрозуміле, сіпатися, вириватися, звиватися, а твої руки мертвою хваткою були в тебе на шиї, здавлюючи її з усією силою. Мені ледь вдалося розімкнути їх, — перелякано переповів Джордан.

Скарлетт заплющила очі, не в силах витримати жах, що накотився на неї, а Джордан в цей час продовжував розповідати їй про деталі того, що він бачив всього кілька секунд тому.

— О Господи, як ти провела без мене ці три ночі?! Мені здається, якби я не зупинив тебе, ти б просто задушила сама себе!

— Я знаю, Джордане...

— Що з тобою відбувається? Що це ще за чортівня? Тебе хтось наврочив, навів порчу?

Джордан усе ще продовжував нависати над нею, утримуючи Скарлетт на лопатках. Його голос тремтів від хвилювання і переляку. Скарлетт у відповідь на всі його запитання лише мовчки ігнорувала їх, лежачи із заплющеними очима, переводячи подих і намагаючись прийти до тями, від чергового, вже для себе, "нападу".

— Злізь із мене. Мені боляче, — тихо промовила вона.

— Ой! Точно, вибач, — він перестав притискати її зап'ястя силою своєї ваги до ліжка і відсунувся назад на свій бік постілі. — Може викликати швидку? Ти впевнена, що психолог впорається з цим? У тебе немов біс вселився, може, мені варто зателефонувати отцю Генксу?

— Зателефонувати? — ніби в трансі промимрила Скарлетт.

— Ну так, може це справа його профілю, ну знаєш, там є різні ритуали для вигнання нечистої сили або ще щось на кшталт цього. Думаю, він допоможе нам розібратися в цьому.

— Зателефонувати... — знову промовила вона. — Дзвінок...

— Так, я про це й кажу. Поїдемо завтра в Куелсі, він править у тамтешній церкві, отець Генкс допоможе нам, я впевнений у цьому.

— Ми дзвонили.

— Хто? Ти дзвонила? Але ти ж не можеш знати його, цей священик родом із мого села, здається, я тобі ніколи раніше не розповідав про нього...

— Ми дзвонили їм усім.

— Що? — здивовано перепитав Джордан. — Про що ти?

— Ми дзвонили навмання. Цей третій абонент, це була я в юному віці, я і ще кілька моїх приятелів. Ми просто бавилися.

Джордан стурбовано взяв Скарлетт за руку.

— Летті, люба, що з тобою?

Вона відсмикнула руку назад і різко схопилася з ліжка.

— Здається, я знаю, що мені варто зробити.