— Привіт, Летті, радий тебе почути, як ти там? — пролунав милий, приємний та знайомий голос у телефонній трубці.

— Привіт. У мене все гаразд, а як твій день минув? Ви вже закінчили з тим котеджним містечком у Бедфорді?

— Ми ще працюємо. Сьогодні встигли встановити ще дві газові печі в будинках по Гарнер-драйв і підключити їх до повітропроводів, отже справа залишилася за бригадою, яка встановить кондиціонери, а так, в принципі, вже все майже готово. Також сьогодні приїжджав замовник і ми обговорили деякі питання щодо фінальної стадії. Думаю, ми закінчимо роботу завтра, і в п'ятницю я зможу вже вирушити додому, — відповів він.

— Ти вже в готелі?

— Так.

— Ви повечеряли? Ти не забув випити свої ліки? — Джордан хворів на гастрит і Скарлетт суворо контролювала процес його лікування.

— Звісно, я ж не маленька дитина. Люба, не варто мені про це нагадувати щоразу.

— І заради бога, не забувай про дієту. Тобі не можна жирного або гострого, алкоголю, спецій, а також кави. Джордан, не забувай про каву, зав’яжи з нею хоча б на якийсь час, доки загострення не мине, — суворим, командним голосом промовила вона.

У слухавці почулося важке зітхання.

— У тебе немає настрою? Твій голос якийсь сумний, — звернувся Джордан до Скарлетт.

Вона помовчала деякий час.

— Летті, у тебе все добре? Де ти зараз знаходишся?

— Вдома. Я вже прийшла з роботи.

— Як твої справи? З тобою все гаразд?

Скарелетт вагалася перед тим, чи розповісти Джордану про те, що з нею трапилося минулої ночі, чи залишити все в таємниці до його приїзду. Знаючи Джордана, Скарлетт не сумнівалася в тому, що він міг кинути все і приїхати до неї просто зараз, проте вона лиш в саму останню чергу бажала спровокувати його таку витівку. Водночас з цим їй доконче необхідно було комусь виговоритися, бо дівчина більше не могла тримати ту напругу, що накопичилася, в собі.

— Ну... не зовсім, — протягнула Скарлетт.

— Щось сталося?

— Можна сказати що так, але ти, головне, не хвилюйся.

— Щось серйозне? Хтось захворів? На роботі проблеми? — схвильовано поцікавився він.

— Ні, ні, на роботі все чудово, всі живі та здорові. Просто минулої ночі зі мною сталося дещо дивне.

Вона ледь трималася, щоб не зірватися на істерику. Скарлетт помітила, як її голос почав тремтіти і вона, на жаль, нічого не могла з цим подіяти, їй здавалося, що вона ось-ось розридається. Немов снігова куля всередині неї цілий день накопичувались страх і хвилювання, а втома й сонливість послаблювали її подвійно, як фізично, так і ментально. Вона хотіла спати, проте боялася лягати сама. Скарлетт здригалася від думки, що ця ніч може стати останньою.

— Що саме? — спокійно, немов між іншим, запитав він.

На секунду вона задумалася.

— Нічого особливого, просто поганий сон.

— Через нього ти засмутилася?

— Мабуть, так.

— Не бери в голову поганого. Хіба мало чого нам може снитися? Я, до прикладу, не вірю в усю цю нісенітницю, в ці прикмети, провидіння, передбачення майбутнього, а також у те, що сни можна якось трактувати і розкривати їхній прихований сенс. Просто забудь про це. Мені здається, нам завжди сняться або наші страхи, або наші бажання. У кошмарах оживають страхи, проте я не вважаю, що вони несуть під собою якесь потойбічне значення. Ти можеш не одягнути светр, змерзнути уві сні під ранок, і тут бац — тобі сняться жахіття, а ти встаєш невиспаним і втомленим. Так що я тебе розумію.

Скарлетт схвально мугикнула, погоджуючись з його словами.

— Не засмучуйся, — продовжив він. — Знаєш, мені теж часто сниться різна нісенітниця, проте я більшість своїх снів попросту забуваю, а ті, що запам'ятовую, бувають іноді вкрай дивними. От, приміром, мені близько місяця тому снився сон, як я зі своїми друзями, ще за студентських часів, сидів у машині. Ми нікуди не їхали, просто стояли. Незабаром я запитав у свого друга щось на кшталт: Це ж сон, чи не так? А він погодився зі мною. Потім я сказав, що якщо це сон, то наша тачка, напевно, може літати, а той погодився і дійсно переключив передачу в режим польоту. Це було дуже кумедно і водночас незвично. Ми кльово політали над Філадельфією, просто пливучи в хмарах.

Скарлетт почула сміх у телефонній трубці, який вивів її зі ступору. Вона на секунду замислилась і перестала слухати те, про що їй розповідав Джордан, у зв'язку з чим вона прослухала більшу частину його розповіді.

— Скарлетт? Ти тут?

— Так, так, я слухаю тебе.

— З тобою точно все гаразд?

— Так. Мені вже час, я трохи втомилася, — безбарвним, нейтральним тоном відповіла вона.

— Добре, не сумуй, я приїду післязавтра, відпочинемо на вихідних. Може поїдемо в Хершипарк? Покатаємось на атракціонах, наїмося шоколаду від пуза, сходимо в зоопарк, як тобі ідея?

— Непогана. Можливо, з'їздимо.

— Добре! Домовились. На добраніч, люба.

— І тобі спокійної ночі.

— А що тобі снилося? — наостанок обронив Джордан.

Усередині Скарлетт ніби всі нутрощі стиснулись.

— Ем... Вірус. Хвороба. Мені приснилось, як світом прокотилася епідемія смертельного грипу і це було щось схоже на апокаліпсис, розумієш. Люди помирали тисячами, а вірус весь час мутував, що не давало змоги розробити вакцину від нього. Мені також снилося, що в нас теж з'явилися його симптоми.

— Схоже, що ти запрацювалася.

— Можливо, але... я займаюся генною інженерією, а не вірусологією.

— Так, але ж це все одно споріднені галузі.

— Напевно, що так. На добраніч.

Вона поклала слухавку.

Крім того, що боротьба зі сном була неймовірно важкою, опір йому був безглуздим. Скарлетт прекрасно це розуміла. Рано чи пізно їй потрібно буде поспати і два дні без сну вона просто не протягне, але натомість дівчина вирішила намагатись по максимуму скоротити час, який вона буде проводити без тями у ліжку.

Скарлетт після приходу з роботи знову оглянула свою шию, проте, як і очікувалось, синці звідти нікуди не зникли. Засмучена через цей косметичний дефект, Скарлетт намагалася уникати дзеркал і свого відображення в них. Вона змила косметику, пішла в душ, почистила зуби, а потім переодяглася в спальний одяг, але ще не вирушила до ліжка. Скарлетт намагалася пити каву, енергетики, жувати жуйку і займатися фізичними вправами, вона дивилася телевізор та просиджувала цілі години в інтернеті. Звичні для себе ритуали, які зазвичай передували її сну дівчина намагалася максимально розтягнути в часі, проте ближче до третьої години ночі вона остаточно зрозуміла, що сенсу боротися далі немає. Коли до сигналу будильника залишилось три з половиною години, Скарлетт вирішила нарешті здатися і віддатися в обійми теплої постілі. На той момент вона відчувала вже настільки сильну втому і виснаження, що ті геть начисто витіснили її страхи. В той момент Скарлетт була вже готова ризикнути і віддатися в руки долі, аби тільки отримати змогу поспати хоч трішечки.

Вона притулила голову до подушки з почуттям полегшення і страху одночасно, хоч від останнього її тіло й досі не переставало тремтіти. Скарлетт залишила увімкненою лампу на приліжковій тумбі. Дівчина зрозуміла, що зараз, вперше з дитячого віку, вона боялась засинати в темряві. Їй було трохи холодно, тому Скарлетт натягнула ковдру трохи вище та й заплющила очі.

Мовчки всередині себе вона молилася, щоб її акт неусвідомленого суїциду не повторився сьогодні вночі. Їй не давали спокою роздуми про те, чи вдасться їй вчасно прокинутися і не дати задушити себе, якщо таке повториться знову. Вона ще довгий час крутилася, не в силах повноцінно розслабитись, всупереч жахливій втомі. Невдовзі її розум почав змальовувати навіть картину того, як відреагують на її смерть родичі та знайомі, якщо ця або якась із наступних ночей все ж стане фатальною.

У цьому стані збентеження та вихорі дум, що тривожили свідомість, немов клубами густого туману сонливість і дрімота поступово таки заповнили чашу її розуму і затьмарили собою всі інші думки, від чого Скарлетт незабаром заснула.

Водночас нове сновидіння не змусило на себе довго чекати. Незабаром після того, як вона заснула, Скарлетт опинилася в новій реальності, середовище якої згенерував для неї мозок.

Рівно перед тим, як дівчина відправилась у світ сновидінь, в голові Скарлетт промайнула думка про те, що кожен сон тепер більше схожий на рулетку, де її життя буде стояти на кону. В цій грі успіх в більшій мірі залежатиме від фортуни, а точніше від того, чи вдасться їй у певний момент зрозуміти, що вона перебуває уві сні й потребує негайного пробудження, наскільки швидко вона усвідомить, що в реальному житті її тіло перебуває у небезпеці та чи взагалі усвідомить це.

Скарлетт наснилося нібито вона перебуває у своїй квартирі, але цього разу вона не перенеслася ані в інше місце, ані в інший час. Вона була у себе вдома, у рідних стінах, проте аура цього місця їй чомусь не подобалася. Скарлетт знову відчувала ту гнітючу, похмуру і важку атмосферу, яку їй довелося відчути на собі під час попереднього сну.

Дівчина стояла посеред коридору своєї квартири, однак двері до кімнат були зачинені. Одночасно з цим у приміщенні стояло якесь дивне жовте світіння, яке зазвичай випромінювали, наприклад, вуличні ліхтарі. Їй було вкрай некомфортно й неприємно перебувати тут. Скарлетт пам'ятала лише те, що недавно повернулася з роботи й Джордан мав перебувати в цей час уже вдома.

—Джордане, ти тут?! Я вдома! — погукала вона його.

Раптово звідкілясь почулися звуки гуркоту і метушні, потім пролунав якийсь низький, зловісний чоловічий голос, який щось промовив, проте Скарлетт не вдалося розчути його слова. Через скління у дверях їй вдалося дізнатися, що в усіх кімнатах квартири було вимкнене світло. В арках, що вели до їдальні та вітальні, також виднілася густа темрява. Скарлетт було зробила кілька кроків уперед і хотіла спробувати знову покликати Джордана, проте її намір обірвав гучний звук удару, який невдовзі доповнився жіночими криками.

Від несподіванки Скарлетт ледь не підскочила на місці, а її серце мало не вистрибнуло з грудей. Вона не розуміла, що тут відбувається і звідки в їхньому помешканні взялася жінка. Скарлетт також не могла розібратися звідки точно лунали звуки. Вони доносилися звідкілясь спереду, але дівчина не знала в якій саме кімнаті находилось їх джерело, адже у квартирі скрізь було вимкнене світло. Єдими місцями, куди вона ще не зазирнула, були комора і кухня. Двері в кухню знаходилися в їдальні. Туди Скарлетт ще не заходила.

— Джордане! Де ти?! — знову гукнула вона і пройшла в їдальню.

І тут вона нарешті побачила двері, у склінні яких горіло світло, крім цього, Скарлетт вдалося розгледіти дві постаті, що знаходилися за ними. Нехай вони і були досить розмиті через специфіку скла, яке було напівпрозорим, дівчині все ж таки вдалося розгледіти, як одна з постатей була набагато нижчою на зріст, по відношенню до другої, вона немов стояла на колінах перед високим, масивним силуетом.

Скарлетт завмерла і стояла мовчки, спостерігаючи за тим, що відбувається. Вона захотіла знову покликати Джордана, проте вчасно схаменулася і зрозуміла, що тут, безумовно, було щось не так, і за дверима скоріш за все перебував не він. Коли голос в кухні знов заговорив, вона остаточно переконалася в тому, що він не належав Джордану. За дверима її кухні перебувало двоє сторонніх людей, між якими зав'язався якийсь конфлікт. Незважаючи на те, що Скарлетт відділяв від дверей якийсь десяток футів, а чоловік і жінка за ними розмовляли на досить гучних тонах, дівчина не могла розбірливо почути те, про що саме вони розмовляли.

Грубий, лихий голос чоловіка чергувався з істеричними криками жінки, яка стояла на колінах перед ним. У руці він тримав якийсь продовгуватий предмет. Скарлетт із жахом спостерігала за сваркою, що розгорнулася на її власній кухні, але водночас була не в силах відвести погляд чи хоча б поворухнутися на дюйм. Вона також вагалася між тим, щоб зберегти статус спостерігача або ж спробувати втрутитися в ситуацію і врятувати жінку від можливої загрози. Джордана в будинку очевидно не було. У квартирі перебували тільки Скарлетт і ще двоє незнайомців. В один момент дівчина навіть подумки перепитала себе чи справді вона потрапила у свою квартиру, чи бува не переплутала вона випадково помешкання.

— Кріс! Ради Господа, зупинись! Такого більше не повториться! — захлинаючись від сліз заверещала жінка.

— Замовкни, тварюко!

— Ти не розумієш, що твориш! Я подзвоню в поліцію, якщо ти не припиниш! — у розпачі пригрозила вона.

Потім почувся дзвінкий чавкаючий удар. Чоловік дав ляпаса жінці. Скарлетт аж здригнулася від почутого. Її серце почало шалено калатати в грудях, однак разом із цим вона продовжувала спостерігати за розмитими відображеннями силуетів на склі, ніби глядач вистави театру тіней. Вони знову почали про щось розмовляти, але Скарлетт в черговий раз не змогла чітко розчути їхні слова. Це були немов уривки звукозапису, який переривався і поновлювався з різною якістю звучання. Скарлетт так і не могла зрозуміти, що стало підґрунтям побутової драми, проте вона знала точно одне — у чоловіка в руках був пістолет, і чоловік цей був налаштований вкрай агресивно.

— Ти хочеш його виховати ганчіркою? Щоб він виріс слабодухим тюхтієм?!

— Ти п'яний, Крісе! Заспокойся!

— Скільки разів я тобі казав, щоб ти не робила такого, проклята стерво?!

Скарлетт жахнулася від того, наскільки виразно пролунали останні слова. Дівчина аж відскочила назад на кілька кроків. Наступної миті вона побачила, як жінка різко підірвалася з місця і накинулася на чоловіка.

Почулися звуки боротьби. Линув дзвін кераміки, що билась, та гуркіт меблів, що перевертались. Невдовзі почулися постріли, після яких звуки боротьби затихли. Скарлетт щодуху кинулася бігти назад, проте тієї самої миті, світ перед нею поринув у морок, а потік повітря різко припинився.

Хтось накинув на її голову ззаду сміттєвий пакет. Вона схопилася руками і спробувала зняти поліетиленовий мішок з голови, проте хватка нападника була занадто сильною. Цього разу все відбувалося набагато швидше, ніж у попередньому сні. Приплив повітря перекрився миттєво, тому на спроби опіру у неї залишалося мізерно мало часу. Скарлетт вчасно зметикувала, що може розірвати пластиковий мішок, що в ту ж мить і зробила.

Вона вчепилася нігтями в поліетилен чорного сміттєвого пакета і почала рвати його, створюючи рятувальний отвір.

Перший вдих свіжого повітря вона зробила вже наяву, лежачи на ліжку у своїй спальні.

Кімната була залита теплим жовтим світлом приліжкової лампи.

За вікном стояла ніч.

Руки Скарлетт ослабли і повільно опустилися вниз по грудях.