Наступного дня Скарлетт вирішила негайно вирушити в Мейфері. Вона відчула, що перебуває на межі й потребує негайної допомоги. Скарлетт згадала про те, як Джейлін кілька місяців тому ділилася з нею своїми розповідями про сеанси з психотерапевтом, який вів приватну практику на Віллоу-авеню, що знаходилась в північній частині міста. За її словами, ця жінка-психолог була фахівцем від бога і досить добре допомогла Джейлін у боротьбі з її депресією. У зв'язку з чим цього ранку Скарлетт вирішила зателефонувати Джейлін і взяти контакти тієї жінки.

І менш ніж за три години після дзвінка вона вже сиділа на диванчику в невеликій затишній кімнаті чотириповерхового багатоквартирного будинку в Мейфері. За вікнами з наполовину спущеними ролетами яскраво світило квітневе холодне сонце. У кімнаті стояли диван, крісло, столик і шафа. Скарлетт сиділа на м'якій коричневій шенніловій канапі, а навпроти неї розташувалася психотерапевт Кейлі Медлін — напрочуд висока та струнка жінка сорока років, яка доволі добре збереглася як для свого віку. Її фігурі та гладенькій шкірі на обличчі могла позаздрити будь-яка жінка ровесниця. Вона більш походила своїм виглядом на таку собі бізнес-леді — важливу й ділову даму в окулярах у тонкій оправі. Однак підприємництво та менеджмент були далеко не її галуззю роботи, як могло здатися на перший погляд.

І ось тепер вони перебували удвох, в одній кімнаті. На столі стояли годинник, серветки, чисті аркуші паперу з підставкою, у якій було безліч олівців і фломастерів, а також невелике косметичне дзеркало.

Для Скарлетт було доволі важко відкрити душу і говорити з людиною, яку вона бачить сьогодні перший раз в житті, про свої почуття або думки. Вона ніколи не думала, що їй потрібно буде звернутися до психолога. Ба більше, Скарлетт ніколи не замислювалася про роботу психологів і не розмірковувала про те, яку користь могла принести терапія безпосередньо для неї. Однак, тепер, коли вона опинилася в безвихідній ситуації, у відчаї та печалі, боячись думати про те, чи вдасться їй прокинутися живою завтра, вона була просто змушена терміново звернутися по допомогу.

Дівчина не могла більше працювати, Скарлетт не поїхала сьогодні в лабораторію і натомість взяла лікарняний на невизначений термін. Вона не знала того, як розповість про те, що відбувається, Джордану, як спілкуватиметься з батьками, родичами, як розповість їм про свою проблему, але Скарлетт вірила в те, що професіонал може допомогти їй розібратися в подібних речах, а можливо, і знайде причину такої поведінки її свідомості. Через що дівчина без зволікань зважилася зробити цей крок.

— Що тебе привело до мене, Скарлетт? — спокійним, співчутливим тоном звернулася до неї Кейлі Медлін.

Вона вирішила звернутися саме до психотерапевта, а не до невролога, оскільки вважала, що проблема криється у її свідомості, а не в тілі. Домисли Скарлетт ґрунтувалися на припущеннях про те, що тільки свідомість може цілеспрямовано здійснити переміщення рук на певну ділянку тіла та намагатися заподіяти їй шкоду. Якби це був якийсь неврологічний розлад, пов’язаний з мозком, він не проявився би в такій агресивній і цілеспрямованій формі. Дівчина була впевнена, що фізіологічної складової в цій патології не було, були лише, на диво, чіткі наміри зі сторони свідомості, яка була запрограмована на те, щоб вбити її уві сні. Причини же появи такої програми залишалися таємницею.

— Я не знаю, як вам про це сказати. Я точно не впевнена, може, така проблема не підпадає під вашу сферу спеціалізації, але, я мусила звернутися хоч до когось, бо справа була нагальна. Річ у тім, що зі мною останні дві ночі відбувається щось дивне і я подумала, що проблема може бути в моєму психічному стані, хоча я до кінця ще в цьому не впевнена...

— Що з вами відбувається? Не бійтеся говорити, адже для цього ви і прийшли сюди, щоб розділити зі мною свою проблему і щоб ми разом знайшли для неї рішення.

Скарлетт була не в силах дивитися в очі Кейлі, замість цього вона роздивлялася своє взуття. Вона одночасно відчувала збентеження, страх, хвилювання і на її власний подив — сором. Вона соромилася своєї проблеми, Скарлетт боялася здатися ненормальною, боялася зізнатися, що вона хвора і потребує допомоги. Крім цього, вона була впевнена у унікальності свого випадку, і навіть такий досвідчений фахівець, як Кейлі Медлін, навряд чи коли-небудь стикалася з проблемою такого роду, яка виникла у Скарлетт.

— Це відбувається вночі, коли я сплю... — вона затамувала подих, бо не була в силах віднайти правильні слова. Врешті решт Скарлетт, взявши паузу на кілька секунд, зібрала всю волю в кулак і описала ситуацію так, як вона виглядала насправді. — Я намагаюся вбити себе.

— Яким чином це відбувається? — тим самим спокійним і рівним тоном поцікавилась місіс Медлін.

— Мені сняться сни, але не такі як звичайні, найчастіше це кошмари або просто сновидіння, де я відчуваю гнітючу, важку і похмуру атмосферу. Під час них мої руки починають душити мене.

— Ви чітко впевнені в тому, що душите сама себе? Я маю на увазі, ніхто інший? Чи, можливо, відчуття удушення з'являється саме собою, без видимих на те причини?

— Ви мене не так зрозуміли. Я прокидаюся від того, що мої руки душать мене в реальності, а не уві сні. Я прокидаюся зі стиснутими руками на шиї.

Медлін кілька секунд помовчала, проте згодом продовжила:

— У який період ночі це відбувається?

І Скарлетт розповіла їй усе від початку до кінця. Вона розказала Кейлі Медлін про все те, що трапилося з нею за останні два дні. Скарлетт довелося відповісти на низку запитань від місіс Медлін, щоб та могла краще заглибитися в суть проблеми і зібрати якомога більше інформації. Ручка в її руці невпинно бігала по планшетці із закріпленими на ній кількома аркушами паперу. Не покладаючи рук ні на хвилину, психолог робила нотатки, здавалося, записуючи мало не кожне слово Скарлетт. Наприкінці розповіді для підтвердження своїх слів дівчина скинула з себе шарфик і продемонструвала лілові синці на шиї, які залишилася на шкірі та мали продовгувату витягнуту форму — сліди пальців від її рук.

Скарлетт було неймовірно важко видавлювати з себе кожне слово, за один сеанс вона встигла декілька раз розплакатися, під кінець практично спустошивши коробку з серветками на столі. Місс Медлін в свою чергу схвалювала її сльози й рекомендувала Скарлетт не стримувати себе.

— Ви коли-небудь страждали на лунатизм?

— У тому то й річ, що ні. Раніше бували випадки, що я говорила уві сні, але не більше.

— У вас були якісь стреси або потрясіння за тиждень або навіть за місяць до першого такого інциденту?

— Ні, все було як завжди. Щоправда, мій хлопець нещодавно поїхав у відрядження, і зараз я живу одна, проте він часто їздить кудись і в цьому немає нічого надзвичайного.

— Отже, ви стверджуєте, що у снах джерелом задушливого відчуття спочатку стала атмосфера в салоні таксі, а вдруге це був пакет, який на вас накинув хтось ззаду?

— Абсолютно вірно. Хоча я не впевнена, що на мене одягла пакет саме людина, скоріше це був просто спосіб віддзеркалення того, що відбувалося в реальності.

— У вас були спроби суїциду або тривалі депресії раніше?

— Слава богу, ні. Зараз я щаслива, точніше була, поки не почалися ці нічні напади удушення.

— Ви коли-небудь ненавиділи себе? Були жертвою сімейного насильства, зазнавали знущань у школі?

— Ні, ні і ще раз ні.

Скарлетт почало здаватися, що місіс Медлін ставить стандартні запитання, не застосовуючи індивідуального підходу і не заглиблюючись в її проблему. Вона прийшла по допомогу, сподіваючись на те, що їй допоможуть, проте поки що той бажаний просвіт спасіння навіть не з’являвся на горизонті її очікувань.

Місіс Медлін замовкла й насупила брови в роздумах. Скарлетт же в цей момент із завмиранням серця очікувала її наступних слів. Вона відчула, як у неї тремтять коліна, вона намагалася приховати це, проте вдавалося їй це кепсько.

— Ви були колись свідком домашнього насильства?

— Що? Ні, я виросла в порядній сім'ї, де моя мати й батько кохали одне одного, — ледь не вигукнула обурено Скарлетт.

— Ви не вловлюєте зв'язок між цими двома сновидіннями? — поцікавилася місіс Медлін.

Скарлетт на секунду задумалася.

— Ні, не помічаю такого.

— А ось я бачу зв'язок між ними.

Скарлетт оторопіла. Вона не знаходила жодних зав’язків між снами першої і другої ночі, хоча з іншого боку, на тлі шокового стану і стресу, вона особливо не приділяла уваги деталям того, що бачила або чула в цих кошмарах, тому цілком напевне могла пропустити багато важливих співпадіннь.

— Правда? — у відповідь лиш ніяково промимрила вона.

— Я веду деякі записи паралельно з вашими розповідями, і як психолог, я підозрюю, що причини вашої патології так чи інакше пов'язані зі сновидіннями, під час яких з вами відбувається цей феномен. Якщо ви заглибитеся в деталі, то вам вдасться з легкістю знайти зв'язок між сновидіннями першої і другої ночі.

Скарлетт продовжувала здивовано витріщатися на неї. Після невеликої паузи місіс Медлін продовжила:

— Кухня. Основна нитка, що пов'язує два сни, це кухня.

— Не розумію вас.

— Якщо вірити вашим словам, то уві сні, де ви перебували в таксі, в один із моментів таксист згадав про те, що на кухні, як ви висловилися: "іноді буває гаряче". А наступної ночі вам приснився сон, де вам довелося стати свідком сварки на кухні.

— О Господи, а й справді, — прошепотіла вона.

Скарлетт не приділяла уваги деталям своїх сновидінь, а замість цього завжди зациклювалась на їхніх наслідках. В першу чергу вона переживала нервовий зрив і депресію від того, що душила сама себе щоночі, а тому на тлі страху за своє життя, фокусування уваги на сюжетах і деталях своїх сновидінь відійшло для неї на другий план. Однак тепер, коли вона нарешті поділилася з кимось своїми переживаннями і проблемами, свіжий погляд зі сторони допоміг їй побачити те, чого вона не помічала раніше. І тепер, здавалося б, у безвихідній ситуації, вони знайшли зачіпку, яка, як сподівалася Скарлетт, могла їх привести до мотивів і першопричин таких актів неусвідомлених нічних нападів.

— Я... Я просто не знаю, що сказати. Я не уявляю собі, що ці два сни можуть означати і чи несуть вони під собою якесь смислове навантаження.

— Ось у цьому нам і потрібно розібратися, — обнадійливо промовила Кейлі Медлін. — Із чим у вас зазвичай асоціюється кухня?

— Ну... насамперед, це запахи. З ними, напевно, найчастіше стикаєшся на кухні, чи то запах смачної випічки, пирогів, запеченого м'яса, смаженої яєчні, або ж навпаки, сморід протухлих яєць, скислого молока чи простроченої ковбаси, що затрималися в холодильнику довше свого терміну придатності. Друге, що я можу виокремити, так це не зовсім приємний процес готування, який іноді перетворюється на рутину, а тим паче тоді, коли потрібно вставати рано вранці, щоб приготувати собі сніданок. І третє, з чим вона в мене асоціюється — це прибирання. Їмо ми в їдальні, за великим столом, тому більше особливо ніяких асоціацій, пов’язаних з кухнею, в мене немає. Ці три — основні.

— А як щодо вашого дитинства?

— Ну якщо говорити про дитинство, то можна згадати про процес миття посуду вручну, а також те, як я могла поставити в духовці щось випікатись, а потім забути про нього. Запах гару, коли я запізно поверталася. Одним з найяскравіших моїх спогадів в дитинстві було те, як я зачепила черпак з гарячим супом і частина його вихлюпнулася прямо на мене, однак, на щастя, на мені тоді було досить одягу, через що мені вдалося уникнути серйозних опіків і відбутися лише переляком. Я отримала досить сильний шок, завдяки якому ця подія добре закарбувалася в моїй пам'яті, хоч тоді мені й було років п'ять від народження. Зачекайте, ви хочете дізнатися про те, чи була я свідком якихось сімейних конфліктів на кухні?

— Поки що нічого конкретного. Я просто хочу, щоб ви максимально згадали те місце, занурилися в його атмосферу, виловили з пам'яті найяскравіші спогади, описали асоціації. Неспроста у ваших снах зв'язуючою ланкою є згадка про кухню, вона є тією ниточкою, за яку нам потрібно потягнути, щоб викликати у вашій свідомості потрібні асоціації та спогади, які зможуть підказати нам шлях до розгадки причин того, чому з вами таке відбувається.

— Але мій батько ніколи не мав короткоствольної зброї і тим паче не стріляв у маму!

— А я і не стверджую, що він її мав. Я не намагаюся сперечатися з вами з цього приводу.

Скарлетт в одну мить усвідомила, наскільки емоційно вона стала реагувати на слова місіс Медлін. Психолог намагалася допомогти їй і просто виконувала свою роботу, проте Скарлетт через нервову напругу була буквально на взводі, через що будь-які натяки щодо неблагополуччя її сім'ї приводили дівчину буквально в сказ. Скарлетт вчасно схаменулася й усвідомила, що реагує занадто збуджено і гостро.

— Вибачте мене, я просто в розпачі. Я не знаю, що буде далі. Я побоююся, що в мене в запасі не так багато часу, для мене кожна ніч може стати останньою, тому зараз саме ви моя головна надія. Я гадаю, що не повинна втрачати ні хвилини...

Скарлетт схилила голову і тихо заплакала.

— Я розумію тебе, Скарлетт. Але іноді процес лікування може зайняти дещо більше часу, ніж очікується. Маючи справу з психічними захворюваннями, нам частіше всього доводиться кропітко, наполегливо і систематично боротися з проблемою. Подекуди процес одужання тягне за собою тижні, місяці, а то й роки. Я розумію твій нинішній стан, однак я не думаю, що це може бути небезпечно для твого життя.

— Ви просто не відчували цього на собі, просто подивіться на ці синці, після них ви ще смієте говорити, що це може не бути небезпечно?

— Скарлетт, послухай...

— Ви стикалися з таким раніше? Це проблема вашого профілю чи мені варто краще піти до психлікарні, де мене прив'яжуть і не дадуть задушити себе уві сні? — вимогливо запитала Скарлетт.

Місіс Медлін, не дивлячись ні на які сплески емоцій своєї пацієнтки, продовжувала зберігати абсолютний спокій і рівновагу, її голос продовжував бути таким же мирним і лагідним, як і на початку розмови. Невдовзі вона відклала планшетку з паперами і ручку на стіл, а потім взяла Скарлетт за руку.

— Послухай, Скарлетт, я обіцяю тобі, що разом ми зробимо все можливе, щоб розібратися в тому, чому з тобою таке відбувається, — Скарлетт тихо схлипувала, витираючи сльози серветкою. — Не хвилюйся, у тебе все налагодиться. Ти зробила правильне рішення, що звернулася до мене, ти рухаєшся в правильному напрямку, а я допоможу тобі дійти до кінця — до повного зцілення.

— Це так важко... — поплакала вона.

— Я тебе розумію.

— Ні, ви мене не розумієте, я точно знаю, що цієї ночі таке станеться знову, я знову намагатимуся задушити себе, знову намагатимуся накласти на себе руки, але я не хочу цього робити!

— Нехай навіть так, але нове сновидіння дасть нам нову підказку, нову частинку пазла, який нам потрібно зібрати в єдине ціле. На даний момент я схильна вважати, що ниткою, яка приведе нас до причин такого явища, є кухня. Ти маєш згадати. Повинна згадати і розібратися, чому тобі сниться цей конфлікт. Ти знаєш хто ці чоловік і жінка, я впевнена, ти знаєш.

— Але звідки я можу знайти хто вони?!

— Ти знаєш, в глибині свого мозку тобі це відомо, і ти мусиш згадати, ти зможеш, я впевнена, згадати. І ось коли ти зробиш це, наступним етапом буде пошук причини, через яку твій розум запускає ланцюг біохімічних процесів і змушує тебе неусвідомлено заподіяти собі каліцтва.

Скарлетт висякалася, потім шумно випустила повітря з легень і на кілька секунд замислилася.

— Я боюся засинати.

— Коли приїде Джордан?

— Завтра ввечері.

— Отже, тобі доведеться провести лише одну ніч на самоті, а далі він зможе приглядати за тобою.

— Але я навіть не знаю, як йому сказати про це. Я побоююся, що він може злякатися і піти від мене.

— Ти мусиш це зробити. Якщо він не прийме тебе такою, значить він не любить тебе.

— Гаразд, я зрозуміла, але я не уявляю, як переживу цю ніч без сну. Ви можете приїхати до мене додому ввечері і прив'язати мене?

Місіс Медлін стиснула губи і подивилася прямо в очі Скарлетт. На мить їхні погляди зустрілися і обом жінкам вдалося зазирнути в глибини душі одна одної. Вони відчули емоції, відчуття, наміри, прочитали думки один одного, і ось тоді сталося те, що в кар'єрі Кейлі Медлін відбувалося лічені рази. У цей момент їй не вдалося приховати свого хвилювання, за маскою холоднокровного спокою. Скарлетт уперше помітила в її погляді тривогу і занепокоєння.

— Рукавички. Одягни боксерські рукавички, — сказала вона.