Протягом дощового тижня Марина навчилася вишивати,а Катерина – в'язати.Також бабуся відкрилася їм з іншої сторони.
   Дочекавшись сонячного
дня,подруги пішли прогулятися,а
подорозі до них приєднався
хлопець Марини–Василь,який
запропонував піти наступного
дня в ліс по гриби.Дівчата ж
невідмовили,але спочатку вони
мали запитати дозволу в
бабусі,тому домовились
зустрітись зранку о шостій
біля струмка.Бабуся дозволила
їм,але тільки в тому випадку,якщо
вони будуть триматися разом.
  Сьома година ранку,сонце ще
зійшло,а вони вже шукали
гриби,проте не всім вдалось знаходити.
Василю і Марині було весело, але
не Катерині,бо вона йшла позаді і вони її не помічали,через що відчувала себе третьою лишньою.Тому,образившись,пішла в протилежну сторону.
  Марина з Василем згадали про неї достатньо пізно,бо вона вже встигла загубитись і дійти до Мертвого озера,де,за розповідями, бабусі,живуть злі духи.І це не дивно,адже з далеку воно виглядає чорним,хоч вода в ньому
прозора,але більш страшніше
це те,що навколо нього є непомітні болота,у яких і затонути можна.
   Марина повернулася додому,поки інші пішли на пошуки її подруги.І сидячи
біля вікна,вона чекала на неї, хоч
дуже хотіла допомогти,але
так як живе тут недовго і
незнає цієї місцевості бабуся
їй недозволила.
    Сонце ховається за гору,а
Катерина пролізає крізь кущі.
От і наблизилася вона до озера,
як тут почула чиїсь голос.
  —Не йди далі,–крикнув
хлопець.Проте вона, перелякавшись,бадає
мигцем,а він побіг мигцем до неї і вони разом упали в болото,на щастя,воно
було не глибоким,але для
Катерини страшніше було
забруднитися,що й сталося.
—Мій одяг!!!– ошелешено простогнала вона й
швидко піднялась.Вже направилася в сторону озера,але її зупинив той самий хлопець.
—Далі глибше.
—Що?Ти звідки знаєш?І взагалі
ти хто?
—Я Дмитро,а ти?
—Ти поблизу живеш?
—Так.
—Веди мене.
—Куди?
—О Венера,–роздратувалась вона.–До села.
—І чому б це?–шокований її нахабством,спитав він.
—Бо якби ти мене невідволік,я б
не сховзнулася і не впала,і не
замастила свій шикарний одяг.
—Якби я тебе невідволік ти
б могла в тонути або в озері,або
в болоті.Ти мені віддячити ще
повинна.
—Справді?Дякую!!!–сміючись
сказала вона штовхнувши його
в болото.
—Сміяласи грузь з болота.
—Непоняла!
—Гуцульська народна творчість,–
відповів він,піднявся і пішов,а вона за ним позаду.
     Зустрів їх Василь, котрий повертався додому,бо коли вони
повернулися вже смеркало й
пішов сповістити всіх,що вона
знайшлася.Дмитро,незвертаючи
уваги на неї,пішов до свого дому,
де на нього вже чекали батьки.
Поки  Катерина поверталася до свого дому,на мить подумала,що неправильно вчинила із ним,але ненаважилась попросити вибачення.
     У дома її зустріла з теплими
обіймами подруга,чого не отримала у відповідь, адже та
досі пам'ятала про образу.
У ночі,сидячи на лавиці надворі,
вони нарешті поговорили.
—Я так боялася,що тебе не знайдуть.
—Мг.Добре,що ти помітила дуже
пізно.
—Чому ти не сказала нічого і
пішла?
—Я сказала,ти не почула.Не дивно
ти ж говорила із"своїм хлопцем",
і тільки із ним.
—Вибач,але це не значить,що я...
—Забула про мене?Так забула,–
сказала Катерина і зайшла до хати
і більше вони не розмовляли.