Все починається з ідеї Каті
прогуляти урок зарубіжної,щоб
піти зняти відео для  сторіс у
інстаграм.Спочатку Марина
морозилася,бо їй було страшно
це робити,а найбільше через
те,що вчителька зарубіжної
дуже строга і не терпить учнів
які не вчаться.В цей момент Марина
згадала,як одного разу не зробила
домашку,бо лінувалася і
отримала одиницю та ще й
злісний погляд вчительки.
Але Катя її переконала,адже
це вона вміла добре робити.Наплівше
щось,вона змогла вмовити свою
подругу,хоча потім і сама не знала,
що саме їй сказала,бо хоч учиться
вона добре,але деякі речі в неї
швидко вилітають із голови.
   Знімають вони відео в супермаркеті,що був недалеко
від школи,як тут Катя помічає
їхню вчительку зарубіжної,що
вибирає собі тортики й помалу
наближається до них.
Вона бистро схопила за руку
Марину й потягнула її за собою
в наступний відділ продуктів.
Там вона обережно показала
їй знахідку.Так як вони опинились в останньому відділі,
звідки вихід тільки через вчительку,їм прийшлось довго
чекати поки вона не піде.Оминувши
небезпеку, вони побігли до виходу,
тільки перед тим перевірили
чи нема там її,адже вони загубили
її поки чекали.Катя обернула
голову в бік і побачила вчительку,
дуже налякавшись вона побігла
і забула попередити свою подругу.
От так вийшло,що вчителька
спіймала Марину.
   Скупившись,вчителька
зарубіжної відвела Марину до
директорки.Там вона пробула
десь п'ять хвилин,поки її
подругу ненаважилась зайти
до кабінету,щоб врятувати свою
партнерку.
—Добрий день,–привіталась
Катя й видихнувши підійшла ближче.
—Добрий день,–відповіла директриса грізно подивившись
на Катю.–В тебе щось серйозне?
Бо якщо ні,зачекай за дверима.
—Марина....вона..того...ну
не винна,то я.
—Що ти?
—Короче,–задумалась Катя й
сказала перше,що прийшло в голову.–Я попросила Марину,щоб
та побігла до магазину купити....
прокладки,а то в мене ці дні,–
якось вже тихо закінчила вона
розгубившись.
—Це так?–звернулась директриса
до Марини,а та подивилась
на подругу й кивнула.–
Ну ти щось скажеш?
—Так,це так.
—Гаразд,на перший раз
ви не будете покарані,але щоб
такого не було.Добре?
—Так,так,–сказала Катя й вийшла
з кабінету,а за нею й Марина.–
Хух.
—Ну ти вигадала.
—Сама й досі в це повірити не можу,–погодилась вона й засміялась,а з нею і подруга.
—Ну що?–раптом спитала
вчителька зарубіжної,підходячи
до дівчат.Її холодний,строгий погляд що відчули подруги
так лякав.–Відхрестились?
Я от вам не вірю,тому сьогодні ж
повідомлю ваших батьків.
Хай вони вирішать вірити вам чи
ні.
—Але ж?–тихо мовила Марина
вслід вчительки.–Ну все,нам
капець.
—Чого ти одразу так?!Може
нам повірять.А якщо ні,то
нічого все ж батьки не будуть
такими суворими напередодні
останнього дзвоника.
—Сподіваюсь.
    Та їх сподівання виявились
марними.Батьки,дізнавшись
про це,вирішили покарати,чим заодно відучити брехати і навчити українських традицій.Тому вже після останнього
дзвоника,подруги поїхали в село
до бабусі Марини.