Зимняя рапсодия
О Брама
В зимнем лесу тишина… Режет глаза белизна, Снегом окутана ель, дремлет сосна — Тишина… Всё замерло от крепкого сна. Солнечный луч по веткам скользит, Серебром, отражаясь, блестит, У опушки березка видна, Сиротливо застыла одна, И куда не глянут глаза, Белизна, белизна — набегает слеза. Край опушки деревьев сплошная стена — На сказку похожа она, Снег под ногами приятно хрустит, Зимний день слегка морозит, На шубе пушистой видны Таинственные чьи-то следы, Светлые блики вдруг растворились, Бледные тени куда-то укрылись — День ушел… Вечер… Ночь…
2024-06-20 03:57:05
1
0
Інші вірші поета
Не губи Надави на перо Космическая палитра Окину взглядом даль
Інші поети
Vorozhka
@Vorozhka
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1730
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11469