Депресія
Начебто, все верталося на круги своя, але почуття всередині майже не змінилися.
Був холодний ранок. Ні, в квартирі було зовсім не холодно. Це відчувалося всередині. Цей ранок був, на думку Маши, особливим. Вона не розуміла, поки що, чому саме, але ця думка не покидала її.
Сьогодні було особливо тяжко підійматися з ліжка. Таке відчуття, ніби, вона довгий час хворіла, а тільки зараз змогла встати з ліжка. Але дівчина була абсолютно здорова - фізично.
Маша ліниво потягнулася і пішла на кухню. Сил ні на що не було. Налила собі вчора зварену каву і пішла в душ.
Після душу дівчина одягнулася і привела себе до ладу. Ще залишався час до виходу на роботу і дівчина вийшла раніше, щоб ще був час покурити.
Хоч Маша і відчувала себе паршиво, вона розуміла, що треба поводитися так, ніби все добре. Поводитися так, ніби її почуття нічого не означають, ніби їх немає.
Робочий день закінчився. Нічого цікавого не відбувалося, лише декілька нових тем для роздумів з'явилися у Маши в голові.
'' Люди реально можуть, навіть не здогадуватися, що відбувається в житті другої людини. Та навіть близька мені людина може не здогадуватися, що насправді я роблю, поки ми не спілкуємося чи не бачимося. Вона може не здогадуватися, що я відчуваю і переживаю за день, ніч, рік, життя. І наврядчи, вона буде про це довго думати.''
Прийшовши додому, Маша перевірила вхідні повідомлення з телеграму. Перше, на що вона звернула увагу, це було повідомлення з невідомого контакту. Дівчина одразу зайшла в чат, щоб перевірити хто це.
*Привіт, Маша. Ти мене ,напевно, не знаєш. Я був, не дуже близький, але єдиним другом Олега. Я співчуваю твоїй втраті. Чому ж я пишу: Олег, як і тобі, залишив мені і своєму брату листи. Якщо ти його вже прочитала, то повинна знати, про що я говорю. А якщо ні, то дай мені знати, коли прочитаєш. Дякую. *
Від прочитаного повідомлення, дівчині різко захотілося покурити. Вона була не готова читати цього листа. Відкладала цей момент, як тільки могла.
Сидячи на балконі, їй в голову лізли різні думки:
''чому, як тільки я починаю відволікатися, щось нагадує мені про це?'', ''як же я хочу побачити його очі..'', ''я не можу прочитати цього листа.'', ''чому він змусив мене бути свідком всього?'',
''чому так швидко...?''
Вперше за весь час, Маша вирішила поговорити про це з сестрою. Вона дочекалася поки та прийде з роботи і буде готова вислухати її.
- я ні разу нормально не говорила з тобою про все, що сталося за останні декілька місяців - почала Маша
- я тебе слухаю - відповіла Олена
- так ось, мені це все дуже важко переживати. Ця подія мене знищила. Він... - у Маши перехопило дихання, серце забилося з шаленою швидкістю і на очах виступили сльози.
Сестра взяла Машу за руку і подивилася в очі:
- все добре, можеш продовжувати - промовила Олена
- він зробив це... в мене на очах - продовжила Маша
Після цих слів Олена одразу обійняла її.
- послухай, ти завжди була сильною. Ти впораєшся з цим, я вірю в тебе і буду допомогати тобі, чим тільки зможу. Завжди - підтримала Олена сестру
- але я не можу прочитати його листа. Я боюся, того, що там може бути
- він любив тебе, він не міг написати, щось таке, що могло б тебе налякати чи образити його ліпшу подругу- сказала Олена.
Маша викурила вже пів пачки сигарет. І після останньої взяла до рук листа...
Вівторок. 11:00 Маша не виходила з кімнати з вчорашнього вечора, після того як прочитала листа.
Вона не спала всю ніч, але їй було байдуже на свій стан. Дівчина нічого вже не відчувала, точніше, так думала.
Хотілося просто заснути і не прокидатися. Щоб їй постійно снилися сни, де її життя набагато простіше і легше, ніж в реальності.
Маша не хотіла нічого - не їсти, не спати, не існувати.
Вона не перевіряла телефон ще з вчора, ще з того моменту, коли написала другу Олега, що вже прочитала листа.
Вона чула декілька вхідних викликів, але було абсолютно байдуже на всіх і все.
Також Маша вийшла з спільної групи з друзями і видалила усі соцмережі. Вона не хотіла нікого бачити і чути, навпаки хотіла всіх заблокувати і втопити телефон у раковині.
Лист лежав на столі, весь у плямах від сліз. Вона перечитала його тоді декілька разів і кожен раз плакала як у перший. Було дуже багато емоцій, на відміну від сьогоднішнього ранку.
В кімнату увійшла Олена:
- ти сьогодні на роботу не підеш?
У відповідь була тиша.
- а снідати?
У відповідь незмінно була тиша.
Маша відключилася, а коли прокинулася, побачила на тумбі чай і бутерброди. Бажання їсти не поверталося.
Дівчина не знала скільки часу вона спала, та й було байдуже. Заснути вже не виходило. І Маша просто мовчала і дивилась в одну точку.
По відчуттях, минуло декілька годин, як вона просто лежала і думала про все, що робилося в її житті.
Дівчина розуміла, що вона вже не дитина і на ній багато відповідальності. Ніхто замість неї нічого не зробить. Тому рано чи пізно, треба повертатися в цю життєву рутину.
Вона взяла лікарняний на тиждень на роботі і сказала подругам, що найближчим часом ходити з ними в зал не буде. Потрібно повертатися на землю.
Маша прочитала масу інформації в інтернеті, як вийти з цього стану, але її мотивації тривала недовго. Та і в інтернеті нічого потрібного вона не знайшла.
За ці декілька днів, вона викурила 3 пачки цигарок, при тому, що майже всі ці дні спала. Їй хотілося забутися, не думати про все, що з нею зараз коїться. Постійно боролася з бажанням знову почати пити.
Минали дні, а нічого не мінялося.
Минув тиждень Маша знову почала ходити на роботу. Але до дівчат так і не повернулася.
Минали тижні, кожен раз, Маша відмовлялася йти гуляти і уникала контакту з кожним, хто був в її компанії. Вона не хотіла нічого пояснювати, так як ніхто нічого не знає і нічого не зрозуміє. Тому залишалося тільки уникати розмов.
Софа звала Машу поговорити декілька разів. Але як і всім, вона говорила, що через роботу і навчання нічого не вийде. Кожен раз у неї була якась причина.
Та в один прекрасний день Софа прийшла до неї додому.
- проходь - запросила Маша подругу
Софія зайшла до кухні і сіла за столик.
- щось будеш пити?
- ні, я ж не п'ю
- я про чай/кофе/сік
- а, давай сік, але я не для цього прийшла
- я знаю для чого. Повернути мене в компанію
- так, і ще поговорити
- про що ж?
- про твій стан. Ти видалила усі соцмережі, всіх уникаєш, а коли намагаєшся знайти з тобою час поговорити, ти знаходиш безліч відмазок.
- може, це тому що я не хочу ні з ким говорити?
- чому? ми хочемо тобі допомогти
- чим допомогти? для чого?
- бо ми твої друзі, ми хочемо найкращого для тебе
- ти говориш за всіх?
- так, всі переживають за тебе
- всі? чому ж мені дзвонили тільки ти і Ліза?
- бо вони розуміють, що немає сенсу це робити, якщо нас ігнориш, то їх це взагалі мови немає
- так, але вони навіть не намагалися
- а, тобто тобі потрібно, щоб за тобою бігали?
- ні, я просто не помічала, що їм так ''сильно хочеться мені допомогти'', але це не важливо.
- не важливо? тобто тобі байдуже, на те, що люди за тебе переживають? тобі все одно на наші почуття?
- що ти хочеш від мене почути?
- та хоч щось, пояснення якісь
- окей, пояснення... я не буду більше з вами гуляти.
- що? чому? це не пояснення, це навпаки нова тема для пояснення. дай допомогти тобі
- мені не потрібна твоя допомога, Лізи, хлопців - нікого. я сама собі можу допомогти, коли мені це потрібно. зараз мені цього не треба, того залиште мені в спокої.
- я тебе зрозуміла. Ти не хочеш приймати допомогу, підтримку, то і не треба. Бувай. - Софія вийшла з-за столу і пішла на вихід - якщо ти все ж таки, захочеш вилізти з цього стану, то я завжди допоможу. Якщо ти сама виявиш ініціативу. А бігати, я за тобою не буду. Я намагалася. - дівчина вийшла з квартири Маши і пішла.
Понеділок. 16:14. За вікном була дуже гарна погода. Пасмурно, сипався сніг і з балкону квартири можна було в далечені побачити силуети високих ялинок.
Дим від тліючої цигарки розвіявся за подихом вітру. Хоч було холодно, залишати свої очі від такої насолоди не хотілося. В такій атмосфері у Маши з'явилося бажання намалювати картину.
Разом з красою зимового міста, вона хотіла передати свої почуття. Картина повинна була вийти похмурою і, в якомусь сенсі, темною.
В шафі лежав мольберт та полотно.
Маша винесла їх та поставила навпроти вікна. Розгорнула фіранку, щоб був вигляд прямо на домівки, за якими ховалися ялини.
Налаштувавшись на роботу вона почала розкреслювати поля.
Дівчина малювала біля трьох годин, а коли закінчила, то одразу пішла спати.
Прокинувшись вранці вона свіжим поглядом оцінила картину і прийняла рішення: ''спалити''.
В голові були різні думки, але висновок був один - картина вийшла жахливою. Такого провалу в неї давно не було. Настрію не було взагалі, а після цього стало ще гірше.
''я все розумію, але картина? малювання...? навіть у цьому я зазнаю поразки..''
Весь день Маша думала про те, аби ніхто не побачив цієї картини. Вона завжди гарно малювала, завжди отримувала похвалу від усіх, хто бачив її картини. А зараз впасти в кого в очах, буде чимось вкрай жахливим.
'' невже, я ні на що не здібна?''
Робочий день закінчився і Маша пішла до зупинки. Дочекавшись тролейбус, вона зайшла всередину, розрахувалася і зайняла вільна місце. Навпроти сиділа жінка разом зі своєю маленькою дитиною. На вигляд дівчинці було роки 3.
'' діти, окрема тема. ніколи не любила цих маленьких створінь. дуже багато відповідальності, грошей, часу, а у відповідь що? не гарантована підтримка у старість і відібрані роки життя?
люди кажуть, потрібно залишати потомство. Для чого? у світі перенаселення, яке потомство? що дітьми, що дорослими дуже багато проблем. багато хто думає, так само як і я. але вони не кажуть, що їм не подобається погратися з дитиною, поспілкуватися, побавити. ''вони ж такі милі''. я не люблю їх в будь-якому виді. милі - не милі, без різниці. не відчуваю я того, що інші по відношенню до них. можливо, зі мною щось не так...?''
Маша прийшла додому і відразу пішла за картиною.
В коморі знайшла металеве відро та гас. В дворі будинку майже нікого не було. Але дівчина вирішила піти до недобудованої багатоповерхівки. Там було темно, але її це не зупиняло. Маша піднялася на дах будинку, вид був шикарний. Саме це і потрібно. Вона поставила відро, розломала рамку і запихнула картину всередину. Залишалося лише залити гасом і підпалити. Дівчина оглянулася, хоча це й було безглуздо, бо наврядчи хтось буде дивитися на дах десятиповерхівки.
Вогонь був гарний. Дівчина дістала цигарку та запалила об багаття. Певно годину Маша сиділа на даху і дивилась на нічне зимове місто. Машини їздили по по дорозі, але з такої відстані це були лише рухомі вогники.
'' чому я не відчуваю нічого по відношенню до своїх друзів? чому я не можу закохатися, відповісти взаємністю? вони, начебто, турбуються про мене, але мені це не приносить ніяких емоцій. я не можу бути їм вдячна за це. я жахлива подруга, сестра, людина...''
Маша повернулася додому. Її чекала знову безсоння ніч і постійні виходи на балкон, щоб покурити. Хоч у дівчини була одноразка, яку вона могла курити в квартирі, але та не давала того задоволення, як звичайні цигарки. Тому вона не лінилася кожен раз одягатися та виходити на холодний балкон.
''Шостого березня вже йти на навчання. Потрібно все закінчити раніше''
В цей день, дивлячись у вогонь Маша прийняла декілька нелегких рішень для себе. Ці рішення змінять життя багатьох, включаючи її життя.
Вівторок, 8:00 Маша збиралась на останній день роботи в магазині. Сьогодні вона звільняється. Перед тим як йти, дівчина зайшла до сестри.
- Олено, я сьогодні звільняюсь і на свою останню зарплату я хочу гарненько відсвяткувати цю подію
- звільняєшся? - перепитала сестра
- так, не переживай, я відклала гроші на оплату квартири та їжу на пару місяців - відповіла Маша
- та я за це і не переживаю, я не можу зрозуміти чому?
- я хочу рухатися далі і це перший крок
- серьйозно? я так рада за тебе - радісним голосом сказала Олена та підійшла і обійняла сестру.
Після того, як Маша зробила всі справи, вона повернулася додому та замовила їжу.
Дівчата сіли вечеряти та Олена дістала червоного вина.
- це дуже смачне, мені його подарувала подруга. Ми вперше його пили на її день народження - почала сестра - а потім ще на моє, ой, вибач, я забула... ти не будеш
- та ні наливай, сьогодні можна - сказала Маша
- ти впевнена?
- як ніколи
- ну добре
Дівчата сиділи на кухні до пізна та згадували дитинство. Щасливі моменти з нього. Хоч з батьками у них відносини були гарні, їх дитинство тяжко було назвати хорошим. Вони намагалися ніколи не говорити, але сьогодні згадали:
- Маш, ти через стільки пройшла. Булінг у школі, проблеми з легенями, борги брата...
- давай не будемо
- так, я не хотіла за це
- та й з тих часів, останнє про що я б згадала, це про борги
- так, це зрозуміло, але я не хотіла за нього згадувати, просто якось так...випадково вийшло
- вже минуло 6 років, а ми до сих пір не можемо про нього говорити, дивно
- не особливо дивно, це був дуже тяжкий період, про це тяжко забутися
- ага
- такс, ну годі про сумне. я піду спати
- добре, спокійних
- тобі теж і ти не затримуйся
- я постараюся
Маша провела свій день цигаркою та заснула.
Субота, 14:36. Кафе '' Лебідь ''
- сказати, що я була вражена - це нічого не сказати. це щось сталося чи ти летиш на Марс? - почала Ліза
- ні те, ні друге - відповіла Маша
- а що ж спонукнуло тебе поговорити?
- ну, я хотіла просто зустрітися і провести час разом
- що? може ще раз сказати
- я хотіла про зустрітися і провести час разом
- ще раз, я хочу це записати на камеру
- ой, та пішла ти
- ахах, добре все, мене просто переповнюють емоції від почутого
- так, мене теж
Дівчата просто пили каву і розмовляли, як в старі часи. Потім вирішили піти прогулятися.
- я прочитала листа, що залишив Олег - сказала Маша
- реально? і що він написав?
- не те, чого я очікувала
- конкретніше?
- скоро ти про все взнаєш
- як скоро?
- дуже скоро
Дівчата ще гуляли декілька годин, а після попрощалися і розійшлися.
Сьогодні дома потрібно було бути ранішe, так я на завтра чекало багато роботи.
* Марічко, якщо ти це читаєш, це означає, що ти змогла. Я розумію, що зробив максимально жахливий вчинок, але я не міг зробити по іншому. Я не знаю, як багато пройшло часу с тих пір, як мене немає. Можливо ти це читаєш через декілька днів, тижнів або років. Це не так важливо. Це означає одне, ти або впоралася і відпустила, або навпаки. Я дуже надіюсь на те, що ти відпустила. Бо я не зміг і ти бачиш наслідки. Я лише хотів сказати, що я вже жалію про те що зроблю, але дороги назад немає.
Що ж я хочу сказати, в цьому листі..
Я всім серцем вірив, що дружба між дівчиною та хлопцем є, але я іменно зараз стаю тою людиною, яка зруйнує і твою віру в це. За декілька днів до смерті, я зрозумів, що більше не можу стримувати свої почуття. Я хотів приїхати до тебе і зізнатися. Але це були лише мої мрії. Бо я розумів, що ти щиро вірила у нашу дружбу. Я б не хотів руйнувати наші відносини з тобою. Я знаю, що ти мене любила, але це була не та любов, якої я жадав. І так, я прямо признаю той факт, що я тебе кохаю. Ти була тою самою людиною, яку я б хотів бачити весь час поруч. Не через екран, не декілька разів на тиждень, а завжди. І якби я тобі це сказав, то все було б зруйновано. Ні дружби б не було, ні відносин. Тому я говорю це зараз. Я надіюсь, що ти зустрінеш людину, яку ти покохаєш, хоч я і знаю, що тобі це не властиво. Найважливішим я поділився, а тепер відповідь на питання, яке задавала собі весь цей час: чому?
Як ти знаєш, я не бував на похороні матері. І до чого ж тут це? А до того, що моя мати не померла тоді, коли я думав, що це сталося.
Вона просто не знайшла підстави покинути мене і тому просто зникла, а все виставила як свою смерть. Це звучить дуже голосно, як то вона ініціювала свою смерть. А вона була просто п'яничкою, якій не подобалося, що її син ховав від неї алкоголь і гроші,син, який завжди її підтримував, допомогав і не давав потрапити на саме дно. Але вона і так була на дні, як виявилося.
Вона сказала моєму братові, щоб той все організував. Повідомив одному знайомому, а той всім іншим. Говорив всім, що похорон не буде, а мені сказав інше, бо знав, що я на них не зможу піти. Мені це буде важко.
Вона вкрала мої гроші. Як вона це зробила? Попросила у мого брата, щоб той, якби ''зайняв'' їх на певний час. А сам розділив з нею гроші і витратив не те, на що я їх накопичував. Коли вона ''померла'' він залишався поруч тільки декілька днів, а потім поїхав вслід за нею. А коли повернувся, декілька місяців тому, то розказав мені правду.
І я прозрів. Вона ніколи не турбувалась про мене, я ніколи не був їй потрібен. Всі ці роки, коли я звинувачував себе в її смерті, мої спроби відпустити її, ті муки, які я переживав всередині. Це все було...знищено. Це все втратило цінність.
Також брат розказав, що на цей раз, вона реально померла. Передозування наркотиками...
Я завжди ненавидів свого батька, за те що він пішов і через це мама почала пити. Але виявилося, що мама пила ще коли він був поруч. Виявилося, що він кинув її бо вона пила, навіть коли була вагітна братом, мною. Вона не мала ніякої совісті до кінця. Це не відбілює мого батька, але це відкриває мені очі на те, що моя мати ні чим не краще за батька, в деякому сенсі, навіть гірше.
Так, це можна було б прийняти, і жити далі. Але не мені, я не хочу проживати все заново. Тому, я вирішив позбавити себе болі.
Я хочу сказати одне, можеш зробити, що завгодно: почати ненавидіти мене, забути і так далі, але не смій робити як я. Геть не думай.
Ти заслуговуєш на краще, ти прекрасна людина. Ти пройшла довгий шлях, не зруйнуй все. *
Був холодний ранок. Ні, в квартирі було зовсім не холодно. Це відчувалося всередині. Цей ранок був, на думку Маши, особливим. Вона не розуміла, поки що, чому саме, але ця думка не покидала її.
Сьогодні було особливо тяжко підійматися з ліжка. Таке відчуття, ніби, вона довгий час хворіла, а тільки зараз змогла встати з ліжка. Але дівчина була абсолютно здорова - фізично.
Маша ліниво потягнулася і пішла на кухню. Сил ні на що не було. Налила собі вчора зварену каву і пішла в душ.
Після душу дівчина одягнулася і привела себе до ладу. Ще залишався час до виходу на роботу і дівчина вийшла раніше, щоб ще був час покурити.
Хоч Маша і відчувала себе паршиво, вона розуміла, що треба поводитися так, ніби все добре. Поводитися так, ніби її почуття нічого не означають, ніби їх немає.
Робочий день закінчився. Нічого цікавого не відбувалося, лише декілька нових тем для роздумів з'явилися у Маши в голові.
'' Люди реально можуть, навіть не здогадуватися, що відбувається в житті другої людини. Та навіть близька мені людина може не здогадуватися, що насправді я роблю, поки ми не спілкуємося чи не бачимося. Вона може не здогадуватися, що я відчуваю і переживаю за день, ніч, рік, життя. І наврядчи, вона буде про це довго думати.''
Прийшовши додому, Маша перевірила вхідні повідомлення з телеграму. Перше, на що вона звернула увагу, це було повідомлення з невідомого контакту. Дівчина одразу зайшла в чат, щоб перевірити хто це.
*Привіт, Маша. Ти мене ,напевно, не знаєш. Я був, не дуже близький, але єдиним другом Олега. Я співчуваю твоїй втраті. Чому ж я пишу: Олег, як і тобі, залишив мені і своєму брату листи. Якщо ти його вже прочитала, то повинна знати, про що я говорю. А якщо ні, то дай мені знати, коли прочитаєш. Дякую. *
Від прочитаного повідомлення, дівчині різко захотілося покурити. Вона була не готова читати цього листа. Відкладала цей момент, як тільки могла.
Сидячи на балконі, їй в голову лізли різні думки:
''чому, як тільки я починаю відволікатися, щось нагадує мені про це?'', ''як же я хочу побачити його очі..'', ''я не можу прочитати цього листа.'', ''чому він змусив мене бути свідком всього?'',
''чому так швидко...?''
Вперше за весь час, Маша вирішила поговорити про це з сестрою. Вона дочекалася поки та прийде з роботи і буде готова вислухати її.
- я ні разу нормально не говорила з тобою про все, що сталося за останні декілька місяців - почала Маша
- я тебе слухаю - відповіла Олена
- так ось, мені це все дуже важко переживати. Ця подія мене знищила. Він... - у Маши перехопило дихання, серце забилося з шаленою швидкістю і на очах виступили сльози.
Сестра взяла Машу за руку і подивилася в очі:
- все добре, можеш продовжувати - промовила Олена
- він зробив це... в мене на очах - продовжила Маша
Після цих слів Олена одразу обійняла її.
- послухай, ти завжди була сильною. Ти впораєшся з цим, я вірю в тебе і буду допомогати тобі, чим тільки зможу. Завжди - підтримала Олена сестру
- але я не можу прочитати його листа. Я боюся, того, що там може бути
- він любив тебе, він не міг написати, щось таке, що могло б тебе налякати чи образити його ліпшу подругу- сказала Олена.
Маша викурила вже пів пачки сигарет. І після останньої взяла до рук листа...
Вівторок. 11:00 Маша не виходила з кімнати з вчорашнього вечора, після того як прочитала листа.
Вона не спала всю ніч, але їй було байдуже на свій стан. Дівчина нічого вже не відчувала, точніше, так думала.
Хотілося просто заснути і не прокидатися. Щоб їй постійно снилися сни, де її життя набагато простіше і легше, ніж в реальності.
Маша не хотіла нічого - не їсти, не спати, не існувати.
Вона не перевіряла телефон ще з вчора, ще з того моменту, коли написала другу Олега, що вже прочитала листа.
Вона чула декілька вхідних викликів, але було абсолютно байдуже на всіх і все.
Також Маша вийшла з спільної групи з друзями і видалила усі соцмережі. Вона не хотіла нікого бачити і чути, навпаки хотіла всіх заблокувати і втопити телефон у раковині.
Лист лежав на столі, весь у плямах від сліз. Вона перечитала його тоді декілька разів і кожен раз плакала як у перший. Було дуже багато емоцій, на відміну від сьогоднішнього ранку.
В кімнату увійшла Олена:
- ти сьогодні на роботу не підеш?
У відповідь була тиша.
- а снідати?
У відповідь незмінно була тиша.
Маша відключилася, а коли прокинулася, побачила на тумбі чай і бутерброди. Бажання їсти не поверталося.
Дівчина не знала скільки часу вона спала, та й було байдуже. Заснути вже не виходило. І Маша просто мовчала і дивилась в одну точку.
По відчуттях, минуло декілька годин, як вона просто лежала і думала про все, що робилося в її житті.
Дівчина розуміла, що вона вже не дитина і на ній багато відповідальності. Ніхто замість неї нічого не зробить. Тому рано чи пізно, треба повертатися в цю життєву рутину.
Вона взяла лікарняний на тиждень на роботі і сказала подругам, що найближчим часом ходити з ними в зал не буде. Потрібно повертатися на землю.
Маша прочитала масу інформації в інтернеті, як вийти з цього стану, але її мотивації тривала недовго. Та і в інтернеті нічого потрібного вона не знайшла.
За ці декілька днів, вона викурила 3 пачки цигарок, при тому, що майже всі ці дні спала. Їй хотілося забутися, не думати про все, що з нею зараз коїться. Постійно боролася з бажанням знову почати пити.
Минали дні, а нічого не мінялося.
Минув тиждень Маша знову почала ходити на роботу. Але до дівчат так і не повернулася.
Минали тижні, кожен раз, Маша відмовлялася йти гуляти і уникала контакту з кожним, хто був в її компанії. Вона не хотіла нічого пояснювати, так як ніхто нічого не знає і нічого не зрозуміє. Тому залишалося тільки уникати розмов.
Софа звала Машу поговорити декілька разів. Але як і всім, вона говорила, що через роботу і навчання нічого не вийде. Кожен раз у неї була якась причина.
Та в один прекрасний день Софа прийшла до неї додому.
- проходь - запросила Маша подругу
Софія зайшла до кухні і сіла за столик.
- щось будеш пити?
- ні, я ж не п'ю
- я про чай/кофе/сік
- а, давай сік, але я не для цього прийшла
- я знаю для чого. Повернути мене в компанію
- так, і ще поговорити
- про що ж?
- про твій стан. Ти видалила усі соцмережі, всіх уникаєш, а коли намагаєшся знайти з тобою час поговорити, ти знаходиш безліч відмазок.
- може, це тому що я не хочу ні з ким говорити?
- чому? ми хочемо тобі допомогти
- чим допомогти? для чого?
- бо ми твої друзі, ми хочемо найкращого для тебе
- ти говориш за всіх?
- так, всі переживають за тебе
- всі? чому ж мені дзвонили тільки ти і Ліза?
- бо вони розуміють, що немає сенсу це робити, якщо нас ігнориш, то їх це взагалі мови немає
- так, але вони навіть не намагалися
- а, тобто тобі потрібно, щоб за тобою бігали?
- ні, я просто не помічала, що їм так ''сильно хочеться мені допомогти'', але це не важливо.
- не важливо? тобто тобі байдуже, на те, що люди за тебе переживають? тобі все одно на наші почуття?
- що ти хочеш від мене почути?
- та хоч щось, пояснення якісь
- окей, пояснення... я не буду більше з вами гуляти.
- що? чому? це не пояснення, це навпаки нова тема для пояснення. дай допомогти тобі
- мені не потрібна твоя допомога, Лізи, хлопців - нікого. я сама собі можу допомогти, коли мені це потрібно. зараз мені цього не треба, того залиште мені в спокої.
- я тебе зрозуміла. Ти не хочеш приймати допомогу, підтримку, то і не треба. Бувай. - Софія вийшла з-за столу і пішла на вихід - якщо ти все ж таки, захочеш вилізти з цього стану, то я завжди допоможу. Якщо ти сама виявиш ініціативу. А бігати, я за тобою не буду. Я намагалася. - дівчина вийшла з квартири Маши і пішла.
Понеділок. 16:14. За вікном була дуже гарна погода. Пасмурно, сипався сніг і з балкону квартири можна було в далечені побачити силуети високих ялинок.
Дим від тліючої цигарки розвіявся за подихом вітру. Хоч було холодно, залишати свої очі від такої насолоди не хотілося. В такій атмосфері у Маши з'явилося бажання намалювати картину.
Разом з красою зимового міста, вона хотіла передати свої почуття. Картина повинна була вийти похмурою і, в якомусь сенсі, темною.
В шафі лежав мольберт та полотно.
Маша винесла їх та поставила навпроти вікна. Розгорнула фіранку, щоб був вигляд прямо на домівки, за якими ховалися ялини.
Налаштувавшись на роботу вона почала розкреслювати поля.
Дівчина малювала біля трьох годин, а коли закінчила, то одразу пішла спати.
Прокинувшись вранці вона свіжим поглядом оцінила картину і прийняла рішення: ''спалити''.
В голові були різні думки, але висновок був один - картина вийшла жахливою. Такого провалу в неї давно не було. Настрію не було взагалі, а після цього стало ще гірше.
''я все розумію, але картина? малювання...? навіть у цьому я зазнаю поразки..''
Весь день Маша думала про те, аби ніхто не побачив цієї картини. Вона завжди гарно малювала, завжди отримувала похвалу від усіх, хто бачив її картини. А зараз впасти в кого в очах, буде чимось вкрай жахливим.
'' невже, я ні на що не здібна?''
Робочий день закінчився і Маша пішла до зупинки. Дочекавшись тролейбус, вона зайшла всередину, розрахувалася і зайняла вільна місце. Навпроти сиділа жінка разом зі своєю маленькою дитиною. На вигляд дівчинці було роки 3.
'' діти, окрема тема. ніколи не любила цих маленьких створінь. дуже багато відповідальності, грошей, часу, а у відповідь що? не гарантована підтримка у старість і відібрані роки життя?
люди кажуть, потрібно залишати потомство. Для чого? у світі перенаселення, яке потомство? що дітьми, що дорослими дуже багато проблем. багато хто думає, так само як і я. але вони не кажуть, що їм не подобається погратися з дитиною, поспілкуватися, побавити. ''вони ж такі милі''. я не люблю їх в будь-якому виді. милі - не милі, без різниці. не відчуваю я того, що інші по відношенню до них. можливо, зі мною щось не так...?''
Маша прийшла додому і відразу пішла за картиною.
В коморі знайшла металеве відро та гас. В дворі будинку майже нікого не було. Але дівчина вирішила піти до недобудованої багатоповерхівки. Там було темно, але її це не зупиняло. Маша піднялася на дах будинку, вид був шикарний. Саме це і потрібно. Вона поставила відро, розломала рамку і запихнула картину всередину. Залишалося лише залити гасом і підпалити. Дівчина оглянулася, хоча це й було безглуздо, бо наврядчи хтось буде дивитися на дах десятиповерхівки.
Вогонь був гарний. Дівчина дістала цигарку та запалила об багаття. Певно годину Маша сиділа на даху і дивилась на нічне зимове місто. Машини їздили по по дорозі, але з такої відстані це були лише рухомі вогники.
'' чому я не відчуваю нічого по відношенню до своїх друзів? чому я не можу закохатися, відповісти взаємністю? вони, начебто, турбуються про мене, але мені це не приносить ніяких емоцій. я не можу бути їм вдячна за це. я жахлива подруга, сестра, людина...''
Маша повернулася додому. Її чекала знову безсоння ніч і постійні виходи на балкон, щоб покурити. Хоч у дівчини була одноразка, яку вона могла курити в квартирі, але та не давала того задоволення, як звичайні цигарки. Тому вона не лінилася кожен раз одягатися та виходити на холодний балкон.
''Шостого березня вже йти на навчання. Потрібно все закінчити раніше''
В цей день, дивлячись у вогонь Маша прийняла декілька нелегких рішень для себе. Ці рішення змінять життя багатьох, включаючи її життя.
Вівторок, 8:00 Маша збиралась на останній день роботи в магазині. Сьогодні вона звільняється. Перед тим як йти, дівчина зайшла до сестри.
- Олено, я сьогодні звільняюсь і на свою останню зарплату я хочу гарненько відсвяткувати цю подію
- звільняєшся? - перепитала сестра
- так, не переживай, я відклала гроші на оплату квартири та їжу на пару місяців - відповіла Маша
- та я за це і не переживаю, я не можу зрозуміти чому?
- я хочу рухатися далі і це перший крок
- серьйозно? я так рада за тебе - радісним голосом сказала Олена та підійшла і обійняла сестру.
Після того, як Маша зробила всі справи, вона повернулася додому та замовила їжу.
Дівчата сіли вечеряти та Олена дістала червоного вина.
- це дуже смачне, мені його подарувала подруга. Ми вперше його пили на її день народження - почала сестра - а потім ще на моє, ой, вибач, я забула... ти не будеш
- та ні наливай, сьогодні можна - сказала Маша
- ти впевнена?
- як ніколи
- ну добре
Дівчата сиділи на кухні до пізна та згадували дитинство. Щасливі моменти з нього. Хоч з батьками у них відносини були гарні, їх дитинство тяжко було назвати хорошим. Вони намагалися ніколи не говорити, але сьогодні згадали:
- Маш, ти через стільки пройшла. Булінг у школі, проблеми з легенями, борги брата...
- давай не будемо
- так, я не хотіла за це
- та й з тих часів, останнє про що я б згадала, це про борги
- так, це зрозуміло, але я не хотіла за нього згадувати, просто якось так...випадково вийшло
- вже минуло 6 років, а ми до сих пір не можемо про нього говорити, дивно
- не особливо дивно, це був дуже тяжкий період, про це тяжко забутися
- ага
- такс, ну годі про сумне. я піду спати
- добре, спокійних
- тобі теж і ти не затримуйся
- я постараюся
Маша провела свій день цигаркою та заснула.
Субота, 14:36. Кафе '' Лебідь ''
- сказати, що я була вражена - це нічого не сказати. це щось сталося чи ти летиш на Марс? - почала Ліза
- ні те, ні друге - відповіла Маша
- а що ж спонукнуло тебе поговорити?
- ну, я хотіла просто зустрітися і провести час разом
- що? може ще раз сказати
- я хотіла про зустрітися і провести час разом
- ще раз, я хочу це записати на камеру
- ой, та пішла ти
- ахах, добре все, мене просто переповнюють емоції від почутого
- так, мене теж
Дівчата просто пили каву і розмовляли, як в старі часи. Потім вирішили піти прогулятися.
- я прочитала листа, що залишив Олег - сказала Маша
- реально? і що він написав?
- не те, чого я очікувала
- конкретніше?
- скоро ти про все взнаєш
- як скоро?
- дуже скоро
Дівчата ще гуляли декілька годин, а після попрощалися і розійшлися.
Сьогодні дома потрібно було бути ранішe, так я на завтра чекало багато роботи.
* Марічко, якщо ти це читаєш, це означає, що ти змогла. Я розумію, що зробив максимально жахливий вчинок, але я не міг зробити по іншому. Я не знаю, як багато пройшло часу с тих пір, як мене немає. Можливо ти це читаєш через декілька днів, тижнів або років. Це не так важливо. Це означає одне, ти або впоралася і відпустила, або навпаки. Я дуже надіюсь на те, що ти відпустила. Бо я не зміг і ти бачиш наслідки. Я лише хотів сказати, що я вже жалію про те що зроблю, але дороги назад немає.
Що ж я хочу сказати, в цьому листі..
Я всім серцем вірив, що дружба між дівчиною та хлопцем є, але я іменно зараз стаю тою людиною, яка зруйнує і твою віру в це. За декілька днів до смерті, я зрозумів, що більше не можу стримувати свої почуття. Я хотів приїхати до тебе і зізнатися. Але це були лише мої мрії. Бо я розумів, що ти щиро вірила у нашу дружбу. Я б не хотів руйнувати наші відносини з тобою. Я знаю, що ти мене любила, але це була не та любов, якої я жадав. І так, я прямо признаю той факт, що я тебе кохаю. Ти була тою самою людиною, яку я б хотів бачити весь час поруч. Не через екран, не декілька разів на тиждень, а завжди. І якби я тобі це сказав, то все було б зруйновано. Ні дружби б не було, ні відносин. Тому я говорю це зараз. Я надіюсь, що ти зустрінеш людину, яку ти покохаєш, хоч я і знаю, що тобі це не властиво. Найважливішим я поділився, а тепер відповідь на питання, яке задавала собі весь цей час: чому?
Як ти знаєш, я не бував на похороні матері. І до чого ж тут це? А до того, що моя мати не померла тоді, коли я думав, що це сталося.
Вона просто не знайшла підстави покинути мене і тому просто зникла, а все виставила як свою смерть. Це звучить дуже голосно, як то вона ініціювала свою смерть. А вона була просто п'яничкою, якій не подобалося, що її син ховав від неї алкоголь і гроші,син, який завжди її підтримував, допомогав і не давав потрапити на саме дно. Але вона і так була на дні, як виявилося.
Вона сказала моєму братові, щоб той все організував. Повідомив одному знайомому, а той всім іншим. Говорив всім, що похорон не буде, а мені сказав інше, бо знав, що я на них не зможу піти. Мені це буде важко.
Вона вкрала мої гроші. Як вона це зробила? Попросила у мого брата, щоб той, якби ''зайняв'' їх на певний час. А сам розділив з нею гроші і витратив не те, на що я їх накопичував. Коли вона ''померла'' він залишався поруч тільки декілька днів, а потім поїхав вслід за нею. А коли повернувся, декілька місяців тому, то розказав мені правду.
І я прозрів. Вона ніколи не турбувалась про мене, я ніколи не був їй потрібен. Всі ці роки, коли я звинувачував себе в її смерті, мої спроби відпустити її, ті муки, які я переживав всередині. Це все було...знищено. Це все втратило цінність.
Також брат розказав, що на цей раз, вона реально померла. Передозування наркотиками...
Я завжди ненавидів свого батька, за те що він пішов і через це мама почала пити. Але виявилося, що мама пила ще коли він був поруч. Виявилося, що він кинув її бо вона пила, навіть коли була вагітна братом, мною. Вона не мала ніякої совісті до кінця. Це не відбілює мого батька, але це відкриває мені очі на те, що моя мати ні чим не краще за батька, в деякому сенсі, навіть гірше.
Так, це можна було б прийняти, і жити далі. Але не мені, я не хочу проживати все заново. Тому, я вирішив позбавити себе болі.
Я хочу сказати одне, можеш зробити, що завгодно: почати ненавидіти мене, забути і так далі, але не смій робити як я. Геть не думай.
Ти заслуговуєш на краще, ти прекрасна людина. Ти пройшла довгий шлях, не зруйнуй все. *
Коментарі