Ґудзики
Марія Відьма Дергача
На асфальті розсипані ґудзики. На них чорним чорнилом вибиті літери. Вони, як сліпі дієприслівники шукають вербумів-поводирів. Та їх немає. Лиш зверхній Номен дивиться згори . Вони голодні, мокрі лежать на землі. Мокрі й напівпусті. З неба пада скляний дощ. Створює нові блакитні шрами. Ґудзики мовчать. Літери кричать. Та їхній крик глухий. Скло розрізає літери на два, лишаючи красиві рани. Літери плачуть та сльози сухі. Глухий стук лунає вдалині. Коштур розбиває тишу на друзки. Дієприйменники біжать навперейми. Та розсипаються в пісок. Дієслово під руку тримає Житття. Ґудзики вмирають. Вмирають, щоб повернутись з Небуття.
2021-01-05 05:49:29
3
0
Інші вірші поета
На світанку Серце Лиши собі Загублена пам*ять
Інші поети
Vorozhka
@Vorozhka
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4951
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
1960