Почуйте мене!
Яна Янко
Повсюди я чую це слово, Кожен говорить навколо про нього. Люди не вважають його важливим, Не ховають в душі від поглядів інших. Їм потрібно про це розказати, Вони почнуть ним вихвалятись. Як чимось дорогим, що потрібно показати, І відчути від інших заздрість. На їхніх обличчях посмішка грає, Нещира вона, кожен це бачить. Але вони так і кричать, щоб усі навколо знали: "Я щаслива(ий)!" Почули? Не сумніваюсь. Для мене ось це, ролі не грає, Хто хоче, нехай собі розмовляє. Звісно я порадію разом з тобою, Але не скажу чи щастя зі мною. Чому всім так цікаво дізнатись? Чому вони питають одне й те саме? "Ти щаслива?" Ви справді хочете знати? Невже так потрібно, щоб я закричала? "Я щаслива!" Почули? Нарешті, досить мене діставати, Я так ні слова про щастя не скажу.
2024-06-23 11:50:06
3
0
Інші вірші поета
Питання без відповіді Кров'яний колір Тихі ріки болю Створене кохання
Інші поети
Seven
@ASEVENDOK
Daisy Daisy
@daisy_daisy
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3600
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11149