Вірші
Самотній плач
Не зупиняю сльози свої,
На щоках у мене шрами вологі.
Не хочу я зупиняти цей потік,
Нехай мої емоції вийдуть у світ.
Стримую біль, що живе у мені,
Не могла його комусь показати.
Вимовляти слова ці складні,
Мені навіть не варто.
Навколо мене людей так багато,
Але я не варта їхньої уваги.
Все що я можу – це посміхатися мляво,
Щоб вони не зрозуміли, як мені прикидатися складно.
Але зараз я сиджу сама у кімнаті,
Щоб ніхто не побачив, як я себе обіймаю руками.
Хочу, щоб хтось сказав – що все в порядку,
І я хоча б заспокоїлася до ранку.
2
0
16
Крига
І можливо я сумна,
Лежу собі сама без сна.
Не можу побачити я казку,
Яка прийшла б до мене пізно зранку.
Ось так живу я часто,
Шлях проходити для мене марно.
Не маю відповіді на свій стан прозовий,
В моїх думках слова плетуть вузли шовкові.
Кричу до неба, але згасли звуки,
Відлунням в серці йде смуток розлуки.
Мов птах безкрилий що шукає пару,
В хаосі думок гублю свою правду.
Чи знайду я місце, де мрії будуть поряд?
Де слова стануть моїм новим морем.
Чи, може, цей світ забере мене з собою?
Де кожен крок не буде моїм болем.
Чи знайде спокій моя самотність?
Коли в темряві шукатиму промінь сонця.
Можливо, ранок принесе тепло,
І на душі розтане бите скло.
3
0
43
Нужбо
Спинись, життя не втече від тебе,
Зупинись, просто поглянь на небо.
Припини, тобі потрібно розмовляти.
Замовкни, ти не можеш себе ображати.
Слухай, тиша вчить тебе думати,
Дихай, щоб відчути прянощі.
Відчуй, як тануть всі ласощі,
Прийми, всі ці грізні святості.
Знайди, місце де буде спокій,
Вдивись, там поле що носить докір.
Відпусти, все що тисне і болить,
Живи, не лише задля чиєїсь мети.
5
0
42
Нехай
Нехай все буде добре,
І в серці голосної гранати.
Нехай все буде добре,
І в душі змарнілого солдата.
Нехай все буде добре,
І з кров'ю, що по землі стікає.
Нехай все буде добре,
І в руках мертвого ката.
Нехай все буде добре,
І в зорях, що тихо згасають.
Нехай все буде добре,
І в полях, що весною розквітають.
Нехай все буде добре,
І у кожній змученій долі.
Нехай все буде добре,
І на нашій рідній волі.
3
2
63
Зустріч
До зустрічі з тобою - я не вірила в кохання,
До зустрічі з тобою - я дружила зі стражданням.
До зустрічі з тобою - я викорінювала слабкість,
До зустрічі з тобою - я викликала жалість.
Після зустрічі з тобою - я урятувалася від жалості,
Після зустрічі з тобою - я тепер остерігаюсь слабкості.
Після зустрічі з тобою - я геть відкинула страждання,
Після зустрічі з тобою - я живу твоїм коханням.
4
0
58
В'язень власної тиші
І світло вночі, і темрява вдень,
Бачать твій погляд потухлих очей.
Вони не знають, як з тобою розмовляти,
Так, як не бачать від тебе віддачі.
Ти сидиш, в мовчанку граєш,
Тіло мляве від днів, що згасають.
Руки опущені, серце палає,
Як подих далекий, твій голос стихає.
Ти пливеш за водою, та шлях все той самий,
Кроки важкі, неначе йдеш по склі босими ногами.
Схилившись, шукаєш відповідь в тиші,
Душа самотньо пролітає крізь простір колишній.
Ось така твоя доля, мов камінь у річці,
Течія часом несе, але стоїш ти на місці.
Може, колись знайдеш те, чого шукаєш,
А поки що в тінях мовчки блукаєш.
4
0
43
Стихії
Моя любов приходить рано,
Вона тече немовби п'яна.
Смак гіркий у тебе в роті,
Мої почуття зовсім не солодкі.
Серед гір, лісів - я в полі,
Стою в степу, чомусь я гола.
Стало тіло моє прозорим,
Радію, бо ти мене не знаходиш.
Не збираюсь хвилюватись,
Для чого мені сили втрачати?
Від тебе я вже настраждалась,
Настав час тікати.
Стала вітром я всесильним,
Що летить подалі звідти.
Стала водою я швидкою,
Що тече шляхом тернистим.
У вогні ти там палаєш,
Руки закуті в земляних кайданах.
Не можеш прорватися далі,
Я щаслива, що ти помираєш.
4
2
155
Комплекс
Чи страшна, чи гарна я?
Ставлю питання це собі щодня.
На обличчі моєму квіткове суцвіття,
Не можу позбутися їх до кінця.
А в дзеркалі відбивається той час,
Коли радість ще бачила я.
Приховую квіти готовою маскою,
Щоб ніхто не зміг їх побачити.
Під сонцем світлим, чи в темному місці,
Стараюсь робити так, щоб відводили погляд від квітів.
Шукаю відповіді на свої думки сороміцькі,
Чи справді потрібно було приховувати це суцвіття?
Зерно сумнів в мені зростало,
Але світло в темряві змогла відшукати.
Коли за ними я доглядала,
Квіти почали потроху зникати.
Серед багатьох обличь у світі,
Шукаю - хто ж я насправді?
Можливо страшна, можливо я гарна,
Але це вже серце моє визначає.
У мене був комплекс,
Тепер його не існує.
Нехай ростуть квіти на тілі,
Навіть з ними, я все одно красива!
4
0
116
Опівнічна проповідь
Я у серці маю те, що не вмирає,
Ця емоція живе в мені, і навіть не страждає.
Над пагорбами так далеко від мене проживає,
Тому і другий шанс з твоїх рук втікає.
Робота, відпочинок і простір між нами,
Непохитна любов з цілунками твоїми.
Обійми мене із заплющеними очима,
Ти пожирай життя - пожирач мого тіла.
Очі оточують нас як небесні світила,
Ти трагічний виконавець, але маєш знайоме обличчя.
Гріх мій, коханий мій - Божа людина,
Ти демон безвольний - дика тварина.
Твої обітниці залишають рани та шрами,
Перегини та обов'язки керують твоїми словами.
Моє тіло в русі, але слабкі та потерті коліна,
Ви минулому чи майбутньому, щасливо без тебе б жила.
4
0
119
Смертниця
Смерть - це повсякденний супутник,
Він разом з тобою проживає.
Смерть - це особистий стерв'ятник,
Спокійний, розмірний він повсюди літає.
Гадаю, що ти - так само як я,
Віриш у те, що це небуття.
Допоможе забути твоє каяття,
Яке словами забирає життя.
Смерть - це друг особливий,
Він не покине навіть у гніві.
Смерть - це коханий залежний,
Який не залишить навіть в могилі.
Вже не гадаєш, а довіряєш,
Тільки правду у словах вбачаєш.
Маніпуляції не відчуваєш,
Смертником стала - життям жахаєш.
3
0
107
Граю симфонію
Життя - стало моєю богинею,
А я відданою їй служницею.
І ткачем туги, і рукою відчаю,
Я так стала для неї важливою.
Кохання - стало моєю безоднею,
У ньому я розпливаюсь надією.
Але дещо в його глибинах приховую,
Те, що тільки серцю розказую.
Брехня - стала моєю молитвою,
Вимолюю слова, що несуться істиною.
В танці ілюзій, де я граю справедливістю,
Мої думки пливуть павутиною.
Біль - став для мене гонитвою,
Я ловлю його перловою краплиною.
Він пливе виникаючи мовою,
Сплетений в рядки, створений мною.
Жаль - став моєю спочиною,
В його обійми себе так занурюю.
Де втомленість дня я отримаю,
Він приносить спокій своєю піснею.
Радість - стала для мене руїною,
Яка розцвітає в спогадах мрією.
Спалахи щастя, що зникають долиною.
Покидаю я рай та йду пустинею.
4
2
109
Смертний
У грудях моїх пульсуючий біль,
Душа не відчуває - це гріх.
Серце не б'ється - це хіть,
Джерело агонії ще більше мучить їх.
Квіти вириваю з корінням,
Тремтять руки в пориві гніву.
Чи від провини?
Я більше не бачу різниці.
У серці моїм темна пустеля,
Та самотність як міцний міст.
Але в мені не живе ця сила,
Що зможеш подолати труднощів міць.
Це життя я пройду,
Щоб не плакати вічно.
Гадаю, я просто подбаю про те,
Щоб не померти двічі.
3
0
98
(Не)байдужий
У нього не було серця,
Яке б розбивалось і кров'ю стікало.
Не було тендітних кісток,
Які б під вагою відчаю ламались.
У нього не було душі,
Яка б кричала від болю.
Тому непереборне почуття втрати,
Вчепилось в шкіру гострими кігтями.
Воно погрожує розірвати його на шматки,
Але він вирвав з кайданів звіра.
Що жив усередині бездушного тіла,
Відламувався від безмежної холодності світла.
Але в душі його долає власне відродження,
Спроби визволити внутрішнє від зовнішнього.
Без серця, без душі, але із запалом розквіту,
Спрямований на пошук частини, що втрачено.
3
0
99
Кривда від слів
Ти дуже добре знаєш, наскільки гірко можеш брехати,
Як і твоя впевненість у власній слабкості.
Все тремтить від пригніченого бажання,
Словом "нещасний" навіть не вийде тебе описати.
Паршивий, млявий, самотній, винуватий,
Те, що ти говорив - ті слова жахливі.
Були брудними, негідними, жорстокими,
Ти їх вимовляв у момент імпульсивного гніву.
Він знав, що стоїть перед пекельними монстрами й не має собі рівних,
Він не міг зрівнятися з цими істотами за межами божевілля і міфів.
Можливо, це був другий шанс?
Можливість виправити кривду від слів якими принизив.
3
0
126
Залежний
Все що знаю про кохання - це голод,
Він залишається проростаючи корінням у кричущій дірі.
Шепіт диму, що прослизає у холод,
Навмисно вірити тобі.
Аж поки не заливає кров,
І не б'ється з пульсом життя.
Прощання, але не зовсім,
Обіцянка, навіть погроза.
Він чомусь занадто довго,
Вдивляється у власне "Я".
У власну слабкість,
Але докази закрили заперечення докінця.
Натомість очікування намотує його,
Як мотузка, підштовхуючи до помилки за помилкою.
І його невдала смуга,
Доходить до нервового зриву.
Гірше ніж тіло,
Тепер його зраджує розум.
Досить. Але цієї ночі,
Його охоплює зовсім інше безумство.
2
0
113
Сплетіння мрій
І Ти, і Я, і Ми разом,
Йшли життям вигаданих казок.
По стежках незвіданих шляхів,
Серця наші бились в ритмі відчайдушних мрій.
На обрії зірок миготливих,
Ми знаходили світла проміння.
Обійми теплі, яскраві миті,
Разом перетворювались у вічному світі.
Летіли думи, немов птахи вільні,
Плелися плани, здолавши стіни.
І в долонях тримали ми свої мрії,
Незламні, міцні - великі надії.
Та час не стоїть на місці,
Здолавши перешкоди, змінилися миті.
Крок за кроком, ішли навпростець,
Згуртовані, міцні - рухались далі вперед.
3
2
117
Почуйте мене!
Повсюди я чую це слово,
Кожен говорить навколо про нього.
Люди не вважають його важливим,
Не ховають в душі від поглядів інших.
Їм потрібно про це розказати,
Вони почнуть ним вихвалятись.
Як чимось дорогим, що потрібно показати,
І відчути від інших заздрість.
На їхніх обличчях посмішка грає,
Нещира вона, кожен це бачить.
Але вони так і кричать, щоб усі навколо знали:
"Я щаслива(ий)!" Почули? Не сумніваюсь.
Для мене ось це, ролі не грає,
Хто хоче, нехай собі розмовляє.
Звісно я порадію разом з тобою,
Але не скажу чи щастя зі мною.
Чому всім так цікаво дізнатись?
Чому вони питають одне й те саме?
"Ти щаслива?"
Ви справді хочете знати?
Невже так потрібно, щоб я закричала?
"Я щаслива!" Почули?
Нарешті, досить мене діставати,
Я так ні слова про щастя не скажу.
3
0
107
Не мої стандарти
Чому для того, щоб бути щасливою,
Мені нав'язують стереотипні стандарти?
Потрібно змінити усе, бути як всі,
Вони не хочуть, щоб я відрізнялась від них.
Зі своїми порадами лізуть до мене,
Ти чому така худа? Тобі б ваги набрати.
Ти чому їси так багато, хочеш товстою стати?
Вони просто хочуть - все про мене знати.
І звісно всі знають як мені краще,
Тобі це не личить, знімай негайно!
Знову рожевий, ти що малятко?
Послухай поради, тобі так негарно!
Ви всі такі цікаві,
Ніби у мене своєї думки немає.
Ваші слова не допомагають,
Так краще для мене? Я сумніваюсь.
Я відмовляюсь від такої схожості,
Від правил "краси" і "нормальності".
Бо щастя - це бути собою,
Для мене стандарти, не важать нічого.
3
0
133
Любовний стук
Слухай серце - тук-тук-тук,
Слухай губи - вони ласкаво шепочуть.
Слухай слова які тобі скажу,
Слухай "Я тебе люблю".
Ну ж бо послухай,
Чуєш? Не чуєш.
Ну ж бо послухай,
Чуєш? Почуєш.
Мій погляд закоханий ти бачиш, чи ні?
Мої руки ніжні, торкаєшся їх?
Мою душу побачив, відчуваєш її?
Моє тіло палає, ти розумієш чи ні?
У моєму серці - вогонь горить,
Шпилькою гострою по ньому пиши.
Послухай уважно - це не просто слова,
Відчайдушнім зітханням зовсім не являюсь я.
Ти хочеш, щоб моє тіло палало?
Щоб я безжально рвалась з раю?
Для чого мені така кара!?
Краще б я просто мовчала!
2
0
145
Не об'єднанні
Ми як Інь та Янь,
Як чорне та біле.
Як добро та зло,
Як світло та тіні.
У нас є кохання і навіть страждання,
У нас є радість і смутку благання.
У нас є жаль і сильне прохання,
Щоб закінчити те, що сталося зрання.
У нас все почалось на брехні нескінченній,
Для нас закінчились слова в цій пісні безмежній.
Поєднались ми в контрасті, але так і не знайшли щастя,
Непереконливо сплелись в обіймах гармонії часу.
А тепер розлука стоїть на нашому шляху,
Коли ранок покривається холодним страхом.
Ми разом знайшли спільне бажання,
Хочемо закінчити гру - яку розпочали.
3
0
112
Чи можна вірити всім?
Як на землі жити без віри?
Хоч і всім себе не довіриш.
Люди можуть не сказати нам правди,
Вони хочуть, щоб ти повірила їм назавжди.
Я не довіряю з першого разу,
І вам раджу придивитись спочатку.
Краще перевір, а потім повір,
Щоб не було боляче коли зрадять тобі.
Віра - це сила, що у серці горить,
В неї є крила, вона з долонь летить.
Нехай здається, що на словах усі щирі,
Але й обман приходить разом з ними.
Нехай люди мовчать, а ти йди своєю дорогою,
Зберігай віру та внутрішній спокій.
Вір у себе - в свою спроможність,
І тоді без сумнівів - ти станеш переможцем!
2
0
93
Питання без відповіді
Чи кохала я колись питаєш?
Не знаю, що й відповісти.
Складне питання ти поставив,
Для згадки моїх колишніх днів.
Звісно були симпатії у мене,
Які довго не тривали.
Рік чи два? Я вже не згадаю,
Але до них таке я відчувала.
Чи кохала я? Не знаю,
Просто зараз я цього не шукаю.
Так як я не хочу страждати,
І на ліжку вночі самотньо помирати.
Чи покохаю я? Не знаю,
Колись це станеться, гадаю.
А зараз покладуся на долю,
Щоб знайти трохи спокою.
2
0
108
Дружній звук
Питання я тобі поставлю,
Ти ж знаєш, я зможу брехню розпізнати.
Будь відвертою, не стримуй її,
Так ось: Як ти?
Розкажи, що на серці болить?
Я вислухаю все, чим поділишся ти.
Навіть якщо - це щось неважливе,
Навіть якщо - це великий секрет.
Ти можеш розповісти про мрії свої,
Про радість, що знаходиш в своєму житті.
Або про сум, що тягне донизу,
Про невпевненість яка турбує думки.
Не думай, що ти мені не потрібна,
Кожне твоє слово в серці моїм.
Я ж твій друг, допоможу у всьому,
Тільки, щоб ти не почувалась самотньо.
2
0
80
Крещендо
Поступово збільшую діапазон своїх емоцій до тебе,
Ця музика мій слух ласкою огортає.
Просто пливу по нотному стану,
Не можуть ноти стати рівно по ряду.
Мої руки грають на струнах душі твоєї,
Я відчуваю вібрацію від неї.
Весь ти, і повністю для мене,
Тільки я можу чути музику від тебе.
Поступово збільшую силу звуку для себе,
Щоб почути кожну емоцію в серці твоєму.
Ти відчуваєш як я на тобі граю,
А сам чомусь зі мною не граєш.
Чому до моїх струн руки не простягаєш?
Я ж тобі все дозволяю.
Тільки для тебе їх берегла,
Кожна струна у мене міцна.
Я ноти у ряд складаю,
Музика пишеться моїми руками.
Будемо грати на струнах своїх,
Я на твоїх, а ти на моїх.
2
0
106
Сміх зірок у мріях
Сміються зорі наді мною,
Так я їх бачу у снах.
Я знаю чому вони засміялись,
Бо від реальності до них я втекла.
Їхній сміх лунає у тиші,
Відчуваю це серцем своїм.
Хоч ці зорі створені мною,
Появляються у снах завжди вони.
Могла б я бачити сни кольорові,
Щоб було все як у казках.
Зорі лиш усміхнулись,
І сказали, що казки не тільки у снах.
Не вірить душа їхнім словам,
Тому відчуваю біль в долонях своїх.
Зорі падають з неба донизу,
Чомусь руки свої підставляю під них.
Все тіло болить від ударів зірок,
Залишаються шрами яскраві.
Але я не втечу з власного сну,
Поки кінець цієї миті не настане.
2
0
107
Не здавайся!
Ти можеш здатись, на здоров'я,
Продовжуй жити без пригод.
Коли навколо все спокійно,
І буденність більше не особлива.
Шлях не змінюєш ніколи,
Кожен день схожий між собою.
А ти поглянь на ту просторість,
Яка чекає на тебе зовні.
Немає в тебе так вагань,
Чи справді все правильно виходить?
Не бійся відмови, не бійся болю,
Бо саме в цьому сила твòя.
І якщо сумніви в голову приходять,
І ти не знаєш куди далі йти.
І коли втома охоплює тіло,
І навіть надії зникли сліди.
Кинь їм виклик, нехай всі знають,
Що тебе так просто не здолають.
І якщо світ зупиниться на мить,
Ти продовжиш йти, навіть без ніг.
Не здавайся! Ти відчула?
Як життя цікавішим стало.
Воно нагадало про мрію твою,
Яку страх відкинув на початку шляху.
2
0
100
Створене кохання
Серед бляклих відтінків життя,
Створила я кохання під куполом небуття.
На світанку горіла пекельним бажанням,
У мене в руках - шедевр безжальний.
В серці з'єднала тіні гіркоти й туги,
Це все мої думки невгамовні.
Створила його у творінні безмежнім,
Сховані душі лунають у вічнім сюжеті.
У руках суперечних потуг воно сяє,
І серця наші миттєво болем єднає.
Пошуки змісту й просторів безкрайніх,
На мольбу долі - руки наші єднаю.
Рука до руки тремтить у спробі відвертій,
Муки сховались у глибинах нашого серця.
Мелодія таємнича забута відразу,
Із нею пролунала покірна відраза.
Покликання й сум вічно тривають,
Холодність й страхи, скуті між двома тілами.
Сплітаються долі, що загубили бажання,
Бо у їхніх душах ще не було кохання.
У розпалі зростають тіні холодні,
Душа скривавлена та погляд безодні.
Але під поверхнею ми сумнівом повні,
Створене кохання - зовсім не казкове.
3
0
151
Три кроки
Моє життя - це калейдоскоп емоцій,
Від радості до болю, і стону німого.
Подорожую я крізь своє існування,
Де час та долю свою втрачаю.
Перший крок - початок долі нескінченної,
Моє серце розбивається на дві частини.
Між тілом та душею - вибір непростий,
Полум'я палає, розбурхавши внутрішній світ.
В другому кроці - я кохання знайшла,
Турботливо тримаю його на руках.
Радість відбивається в моїх очах,
Світлом переплітається моє майбуття.
Третім кроком - став день забуття,
Тікають дні, що були колись небуттям.
Очі пізнаються у мелодії тихій,
В останньому акорді мого життя.
Тут на землі, увіковічнена мить,
У роках моїх втілення скрізь.
Я легендою живу під крилом емоцій,
Зафіксувала своє життя в трьох кроках.
3
0
95
Наснага крику
Моє серце плакало, заливалось сльозами,
І раптом небо криваво-червоним стало.
Я зупинилась, не змогла далі йти,
Люди йшли вперед, а мене з собою не взяли.
Моє тіло відчуває втому гірку,
Емоції ці близько до серця кладу.
Так вибух меланхолії стався в мені,
Це відтінки смутку, радості, відчаю і жаги.
Вони віддалено лунають у моїй душі,
Змивають весь біль, що у серці знайшли.
Слова виливаються, як струмки дощові,
Під цим небом, що стало домом моїм.
А я стою серед прибою,
На містку, над морем холодним.
Неначе з глибин, відчула я страх німий,
Це крик, що відбивається від губ моїх.
4
0
111
Мої/Твої слова
Мої слова - вони в тобі,
Твої слова - до мене не дійшли.
Мої слова - правду говорять,
Твої слова - брехнею мовлять.
Мої слова - відлунням звучать,
Твої слова - як вітри гудять.
Мої слова - як небеса високі,
Твої слова - як втрачені ночі.
Мої слова - ніжність приносять,
Твої слова - таємницю відносять.
Мої слова - знають кохання,
Твої слова - живуть стражданням.
Мої слова - торкаються душі,
Твої слова - ховаються від слухачів.
Мої слова - живуть для долі,
Твої слова - не знають волі.
4
0
112
Тихі ріки болю
Капають сльози з очей моїх,
Підставляю долоні під ріки солоні,
Які течуть по щоках худих.
Мені боляче,
Сильно серце болить,
В грудях більше не скаче від тебе.
Не потрібно було довіряти тобі свої думки,
Все розповів.
Всім розповів,
Для них тепер не секрет що я відчувала.
Чую я сміх,
Розмови про себе,
Всі за спиною говорять про мене.
Тепер мені страшно,
Лячно вийти до них.
Так залишилась на самоті,
І легко померла без тебе в житті.
3
0
112
Розібратись
Твоє кохання моєю забаганкою стало,
Я так рятувала себе від страждання.
Яке жило в мені споконвіку,
І стогнало воно як мелодія скрипки.
Моя усмішка привабила тебе,
І кохання твоє для мене цвіте.
Моя омана гріла тебе, та до бід схиляла,
Відкриваю те, що ти від мене ховаєш.
Тобі все байдуже, що робитимеш далі?
Коли я почну віддалятись якнайдалі.
Педалі натискаю, від тебе тікаю,
Що ж робити, я тобою граю.
Я піду, пробач, я втечу,
І більше ніколи не знайдеш.
Ні мене, ні сонце, ні місяць яскравий,
Будеш знову один життя проживати.
Віддай своє серце в руки душі,
Які правду, ніжність, кохання твої берегли.
А я світ без тебе знайду,
Щоб розібратись для чого живу.
4
0
110
Себе я знайду
Я живу таким життям, коли я не є собою,
У житті стається все, але я не відчуваю болю.
Життя моє стало самотнім, так як у мене немає волі,
Живу сумним життям, та не вірю в долю.
На життєвому шляху, я сама з собою,
Я живу таким життям, що можу померти за нього.
Плачу сьогодні, але завтра встану,
Чому ж себе я так ламаю?
Не знаю чи живу,
Ніяк свою долю не знайду.
Можливо відчую щастя в душі,
Та віднайду своє Я, у цьому складному житті.
3
0
101
Букет сподівань
Нарешті цей час настав,
Він довкола все з квітами вкриває.
А я самотньо йду з букетом в руках,
Який купила для себе сама.
Ці квіти яскраві як поцілунки бажання,
Але в мого серця є прохання.
Квіти, чи знаєте ви мої мрії?
Нехай кохання мою душу зцілить.
Букет у руках, а душа відкрита,
Але таємничий шлях закритий.
Серце моє б'ється в так холодного вітру,
Замість щастя - смуток відкритий.
Не знаю, можливо квіти забули,
Що для людей потрібні вони.
Я знаю, вони про мене згадають,
І подарують кохання навіть в кінці.
3
0
102
Згасаючий привіт
Кожен день, що судилось пройти в майбутті,
Знаходжу різнобарвні слова у своєму житті.
Кожен із них - це твій привіт,
Що освітлює мене несячи вдалечінь.
Чути твій голос - це мрія моя,
Мелодія, що в моєму серці луна.
Але життя коротке, шкода - це факт,
Правда гірка, ми не зможемо уникнути жаль.
Сповивай свій туманами суму,
Відкриваю сторінки історії смутку.
Мов мить у вічності, як криза піску,
Відчуваю спокій у хвилях дощу.
І коли голос твій стих,
Згасають всі звуки для мене,
Без твого - Привіт,
Не може моє битися серце.
3
0
130
Кров'яний колір
Червоногарячий колір шпалер у кімнаті,
Сонце гаряче на стінах палає вогнем.
Місяць холодний людей обіймає,
І на шкірі обличчя - опіки залишає.
Не знаю чому, але не відчуваю,
Як у мене в грудях болить.
У тихій душі думки розкриваю,
Немає кохання, тільки жаль проникає.
Червоний келих вина стоїть на столі,
Але моє серце тихо стогне й болить.
Спалахи вогню біля мене живуть,
Сама із собою тепер сильно горю.
В моїй душі туга зростає,
В танці зі мною кружляє.
Нехай опалює мене цей колір гарячий,
Що продовжує з мене знущатись.
5
0
130
Самозакохана
Моє кохання тобі навіки,
Ти сам не зміг сказати мені НІ.
Я забажала жити в тобі,
Так довго, поки не згасну у вогні.
Ти зі мною зараз чи ні?
Ми разом летимо уві сні.
Мені байдуже на прокльони твої,
Ти не зміг сказати безодні НІ.
Рани до серця прикладаю рукою,
Божеволію від кохання, але сама із собою.
А ти біжиш від мене швидкою рікою,
Я не знаю що робити, тут із тобою.
Не хочу, щоб кінець прийшов до мене,
Відчуваю як бажання гасне у тебе.
О, нехай здійсниться бажання небесне,
І твоє кохання до мене воскресне.
4
0
129
Оповідь про царівну неба
Краплі дощу як сльози небес,
Звідки ж вони?
Для кого течуть?
Історію для цього я вам розкажу.
Почула колись як дехто сказав,
Що сльози оці, з царівни очей.
Прекрасна дівчина живе в небесах,
Та плаче вона, тому що сама.
З початку віків, до кінця своїх днів,
У небі блукає самотність її.
Чому сама? Ніхто не сказав,
Та долі зрадливої вона не знайшла.
Тож відчуймо біль царівни самотньої,
І нехай з небес лунає плач її.
Бо коли краплі дощу перестануть іти,
Про неї ніхто, не згадає тоді.
3
0
133
Слова брехні у зіницях неба
Давай, спробуй збрехати мені!
Не відводь погляд блакитних очей своїх,
Які стають темнішими за небо.
Я знаю ти брешеш мені,
У твоїх словах ніякої правди немає.
Нужбо, спробуй збрехати мені!
Дивлячись у мої зелені очі,
А ти мовчиш, ніякого слова не кажеш.
Так я знаю як складно тобі,
Брехати дивлячись в очі коханій.
Тепер, спробуй збрехати мені!
Коли я всю правду дізналась,
Хоча, можеш мовчати надалі.
Бо я вже пішла,
І мене вже ти втратив.
3
0
138
Легкість розлуки
Моє серце сильно плаче,
Бо в руки смерті не хоче йти.
Так міцно тримається за нитку надії,
Що кохання зможе воскреснути в нім.
Знаєш чому воно помирає?
Тому що нас більше немає.
Так легко сказати, так легко піти,
Так легко відповідальність за це не нести.
За ті слова які сказав,
За те, що скоїв ти зі мною.
За те, що у нас вже пройшло,
І за те, чого ще не було.
Просте "пробач" не вирішить проблему,
Прості слова не склеять мого серця.
Потрібна чесність, розуміння та час,
І можливо розлука не знайде нас.
3
0
127
У пекельному вогні палає смуток мій
Він там горить, він весь згорає,
Але ніяким болем його не здолати.
Мов полум'я моє серце стискає,
У незгасному вогні проживає.
Сильним вогнем він весь горів,
Так сильно все тоді палало.
А я сиділа у човні,
Та здалеку за цим всім спостерігала.
Сльози не текли з очей моїх,
Була сила вибуху незвичайна.
А я просто голосно сміялась,
Забуваючи про смуток останній.
Поки у воді тонула зрозуміла,
Що стала я тоді щаслива.
Коли моя душа зникала,
На моєму обличчі усмішка грала.
Із моїм диханням останнім,
Вогонь почав повністю згасати.
А я пливу уперед,
Поки серце застигає.
4
0
118
Мелодія дощових крапель
Коли дощ паде холодний,
У весняний теплий день.
Відчуваю душевний спокій,
Який приходить з краплями небес.
Неначе серця стук у грудях,
Скачуть по сухій землі.
Кап, кап, кап,
Музика так грає.
До, Ре, Мі,
Вони ніби танцюють на скрипці.
Ах ті краплі дощу,
Пробуджують спогади важливі.
Але коли сонце світити починає,
Їх біля мене вже немає.
Але разом з цим,
Біль самотності зникає.
4
4
147
Пам'ять у трояндових відтінках
Яскравий місяць у небі синім,
В хмарах схований вночі.
А я стою в парку холоднім,
Із букетом троянд, які подарував ти мені.
Їхній запах як отрута легка,
Яка знищила мої легені.
Гіркий смак кохання на моїх губах,
Яке, як я думала, буде солодким для мене.
Рани від гострих шипів на серці моїм,
Так легко отримала від тебе.
Але навіть у цьому гіркому моменті,
Біль розлуки менша за почуття до тебе.
Я знала, що кохання не схоже на казку,
Так я побачила твою брехливу маску.
І знадвору, здається, пуститься лихо,
Щоб я більше не згадувала цього психа.
4
0
124
Скарбниця почуттів
Не знаю що мені написати,
Потрібно думки десь зберігати.
Щоб ці моменти пам'ятати,
На аркуші паперу їх можна закарбувати.
Там слова записані важливі,
Слова, які нічого не значать для тебе.
Але для мене головні,
Тому в шкатулку на замок покладу їх.
Я знаю як ти плачеш,
І знаю як смієшся ти.
Всі емоції твої на папері я залишу,
Час разом із тобою буду зберігати в них.
Разом мріями ділились,
І моменти ніжності, коли говорили очима.
Всі ці прекрасні хвилини,
На папері збережу простими чорнилами.
Почекай, ще трохи залишилось,
І скоро я покажу тобі секрет особливий.
Так я зберігаю ці миті у словах,
Твоє кохання - цінність, яку пишу у віршах.
4
0
160
Німий крик душі
Так просто сидіти нікуди не йти,
Але важко самому на самоті.
Сам на сам, з болем у серці,
Нікому нічого не скажеш тоді.
Так складно відкритись комусь,
Здається, ніхто мене не розуміє.
Можливо, я якось не так себе веду?
Можливо, ховаю все всередині себе?
Боюсь довіряти, не хочу прив'язатись,
Так складно знайти людину свою.
Я розумію, що життя не безмежне,
Але тільки тривожну мить відчуваю свою.
Але я не сама,
Так, я знаю, що не правду сказала.
У цьому складному житті,
Без друзів, я б пропала.
5
5
127
08.09
Проходить час, не знаю навіть,
Чи хочу, щоб він тікав надалі.
Скрізь летять хвилини й години,
Та моя душа не готова до зупини.
Перший, другий, третій рік,
Мов струмок минають дні.
Я розумію, що змінюються мрії,
Але спогади життя пройшли повз них.
Живу для себе, не для інших,
Не дозволяю серцю стояти на місці.
Моменти щастя, смутку, емоцій різних,
Буду пригадувати своє життя спокійне.
І скільки б років не минуло,
Мої спогади не будуть згасати.
Вони стануть вічними на небі,
Навіть коли кінець світу настане.
4
0
153
Моє натхнення
Покидаєш ти мене,
Коли закінчено усе.
І сумно так стає мені,
У темноті моїй душі.
Серце наповнене пітьмою,
Але горить як полум'я весною.
Картини зв'язані тобою,
Для них потрібен тільки ти.
Вночі та на світанні,
Вони стоять ніби у коханні.
На заході та сході,
Де місяць та сонце сходить.
На півночі та півдні,
Де зірки горять сильніш.
Де вогонь від холоду застигне,
Буду створювати я їх.
Але без тебе я не зможу,
Тому знайти тебе я хочу.
Но тебе так просто не знайти,
Тому чекаю на перший крок твій.
5
0
152
Останні спогади зірок
Вночі зорі запалали,
А на ранок, повністю згасали.
Так само як і мої почуття,
Лише останки спогадів залишали.
Перед ними я брехала,
Серце ніяк тугу не зупиняло.
Я плакала, молилась, говорила в небеса,
Щоб забути ці миті днів каяття.
Як мені його забути?
Як викинути з голови?
Тисячу способів в серці я шукала,
Так і не знайшла виходу із них.
А зорі мені не вірять,
І я б не повірила собі.
Ці слова повні мольби,
Але вони їх не прийняли.
Ніхто мені не говорив,
Що кохання - це велика біль.
Я відчула як воно в'ється у серці,
І залишає глибокий слід назавжди.
Тому зорі, забути його я хочу,
І зранку після моїх слів.
Згаснуть всі сумні думки,
Про кохання створене з них.
4
0
143
Не опускай погляду вниз, бо пітьму побачиш
Для чого відчиняти свої страхи?
Вони нічого хорошого не зроблять,
Але хто зрозуміє тебе, як не вони?
Тоді коли страх - це лише емоція людська,
Яка допомагає відчувати себе собою.
То людина близька,
Не допоможе позбутися цього.
Так, я знаю,
Страшно боятись чогось незначного.
Ти здивуєшся коли я скажу,
Що у житті не буває такого.
Можна боятись всього і повсюди,
Але пам'ятай, що його можна замкнути.
Десь у душі, в серці сховаєш,
Щоб не знайшла, щоб не зміг здогадатись.
Ключ від дверей потрібно сховати.
Від себе, від нього.
Щоб не пам'ятати,
Як від самотності хотілось ридати.
Я розумію, і ти зрозумієш,
Що цього не потрібно лякатись.
Ти не одна, ніхто не самотній,
І разом з ним відчуваєш ти спокій.
Є той - хто не дасть забути,
Але той - кого ти хочеш сховати.
Страх завжди з тобою,
Від нього не потрібно тікати.
4
0
96
Тону у мріях
Кожного дня прокидатись в страху,
Від того що уві сні, я душу топлю.
Мрії мої у холодній воді,
Зникають в цій глибині.
Падаю вниз де пустота,
Та водночас повна таємниць вона.
Що лякають мене, заставляють тремтіти,
В моєму сні де я не можу жити.
І тіні пливуть, ліниво танцюють,
Мене своїм змістом штормують.
Мов нічні мари так поглинають,
Пошепки говорять що я помираю.
Але серце моє їм не зламати,
Я навчилась керувати страхом.
І незважаючи на глибину,
Зможу втекти з проклятого сну.
4
0
107
Це не кохання
Чому життя таке важке й суворе?
Ми намагалися розгадати секрет долі.
Але у нього не було відповіді, а у мене ключа,
Ми так і не відкрили ворота щастя для нас.
Моє кохання було схожим на сонце,
Яке піднімалось зрання.
А в нього як ніч холодна,
Коли все мертве довкола.
Я йому сказала, що хочу бути сама,
Але він мене не відпускав.
Не кохав, але злякався самотності,
Навіть якщо для мене - це важкий тягар.
Коли я зникла з життя,
Він всі жахливі моменти згадав.
Тоді зрозумів, що мене вбивав,
І сам себе в кінці зламав.
5
0
133
Кроки захоплення
Подаруй мені перший танець,
Який я закарбую в пам'яті.
Де в обіймах твоїх я бранець,
Кружляю як вітер в кімнаті.
В цю секунду мрій таємниця,
Мелодія лине в наших серцях.
Як момент з нашого життя,
І хвилини короткий шлях.
Твоя усмішка як сяйво яскраве,
В твоїх руках мої крила літають.
Нехай світанок довго триває,
Поки ми танцюємо разом.
4
0
111
