Вірші
Обери для мене ніж
Для відьми головна її зброя це ніж
І ти кидаєш мені виклик.
Заявляєш що підеш зі мною
На бій але ризик
Тобі того вартий?
Ти ж не ступиш і зайвого кроку
Не дозволить кишка.
Ніж зброя для відьми занадто важка.
0
0
23
Втома
В чорному і білому
Поєднані історії
Які не кожен може зрозуміти
Вони записані старим шрифтом
На брудному папері
Який вже важко назвати орнаментом.
Але той хто читав раніше зрозуміє
Буде важко і часом охоплюватиме безнадія.
Серед бруду і образ
Можна знайти те, що здавалося ніколи не відчував.
І коли воно на тебе нападає що з цим діяти ти не знаєш.
1
0
44
Барабан
Коли лунає барабан
Починається бій.
І перемогу ніхто не вгадає
Тільки тоді цей двобій визначає
Хто з супротивників сильніший.
Його звук стає знаком
До розмови.
Барабан лунає
І все навколо завмирає.
Допоки не закінчиться бій.
Поки бій триває існуєш тільки ти і твій противник.
0
0
41
Древні хроніки
В хроніках буде записано
Багато про нашу історію
Про воїнів що загинули
Та імена їхні згадають
Але одне пробудиться щоб зупинити
І не дати вийти злу з замків пробудження
Просто не буде воно дерево зламати захоче
Вирвати його корінці
Всередині тебе герой прокинеться
І в сутичці з ним зіткнутися може
Про це пророцтво древнє віщує.
Написане ще за часів древніх богів.
0
0
45
Зміна долі
Колесо долі
Невпинно міняється
Цезар з темниці звільняється
І гру по- новому заводить.
Ті хто були рабами
Стають візирями
Візирі доводити мусять своє місце.
А та кого він обрав своєю царицею
Не раз відмовляла на його пропозицію
0
0
40
Збережи мене
Збережи мене
У своїх спогадах
У думках своїх
На старих фотографіях
У речах брудом засмальцованих
Збережи...
Збережи мене
В маленьких речах
В прихованих
Щоб ніхто не побачив
Збережи...
2
0
47
Я повертаюся
Я повертаюся
Ненавиджу запах противний
Латексних рукавиць
Ненавиджу коли телефон розривається
А телефон все одно не відповідає.
Кров з рук не відбивається
Як в безглуздих романах Кінга
Нова книга на полиці валяється
Читатиму чи не читатиму ось інтрига.
Труп лежить не рухається
Заговорив працювалося б легше
Розказав би хто його вбив.
Аніта Блейк екшн.
0
0
43
Імператори
В старому палаці
На зламаних тронах
Сидять імператори
Думають що вони маніпулятори
А давно вже роз'їхалися по вагонах
Той хто ними керує не називає свого імені
Дає їм наказ і вони сидять смиренно.
Вони стережуть щось що самі не відають
Питання задавати вони не насміляться
А якщо й буде той хто наважиться
Того кара незмірна чекатиме.
0
0
43
Знайди мене
В тиші захований
Серед сотні зошитів
Знайди один правильний
Потрібного кольору
В якому записаний
Потрібний номер
З потрібними цифрами
Він на нас дивиться
Заходить вітається.
В очі навіть тобі дивиться
Але вони опускаються.
0
0
38
Туманні вулички
Крізь туман я йду
Переборюючи втому
Кричу розбираючи все на склади
Хоча ніхто вже цього й не почує ні я не ти
Годинник пробив дванадцяту
Я шукаю натяк на весну.
Почути щось щоб він сказав
А він мовчить.
А холод до кісток хрипить.
Годинник тільки насмішкувато поглядає
Каже що він номер один .
А мене більше немає.
0
0
35
Не мовчи
Багато ми робимо помилок
Вбиваємо корінням собі під ноги
І не знаходимо дороги.
Лишається дивитися собі під ноги.
Сподіватися на чиюсь опору
В темряві лишається тільки мовчати
Дивитися на штори
В яких немає натяку на сонячне проміння
Серце наше з заліза
Не вжалить його жодна змія.
0
0
24
Cвітанок
Вовки ганяють по лісам
Полюють в чащі за мерцями.
Які поховалися і стирають
Ті спогади
Що в нас покрали.
Бо як тільки ми згадаємо то станемо міцніші і лютіші
І обовязково їх здолаємо.
Вовки шукають їх знаходять і перемагають.
За що ті їх люто ненавидять
І єдине що лишається
Чекати світанку і знову змагатися
0
0
22
Чорний пес
Холод пробирає до кісток
А зі зброї тільки лук і стріли
Сніг глибиною фунтів сорок.
Вітер віє, стукаєш ногами.
Вогонь в комині не згорає.
Вогонь в комині не згорає
Мороз лютує і вони танцюють.
Та в тіло якщо він потрапить прийде смерть.
Сон найліпший його союзник.
Він забирає біль і слабкість.
В світ де просто радість
Але йти туди не смій
Не переходь на інший крок.
0
0
29
Мертвий заговорив
Мертвий просить знову до розмови
І серед ночі щось сказати хоче
В очі дивишся пусті...
Мовчать вони.
Закуті в німоті
На варті стоячи
Вони підходять все ближче.
Але торкатися їх ти не маєш права.
Бо це зовсім не весела забава
Бо за кожну подаровану їм дань
Вони дарунок просять іще більше
Тому краще нехай собі сплять
Але вони проситимуть.
І в цьому сумніву немає.
Гребенем у волоссі не відкупився.
Застудою тебе заманювати будуть.
Бо гра в них буде і так тобі це не мине.
0
0
27
Історія
В дверях готелю поламані двері
В це досі ніхто не вірить...
Як і в розірвану пару колготів
Ніхто йому не заперечить.
Він це розуміє і тому кричить.
Йому скажуть ви мерзотник.
Він до цієї ролі звик.
За ним спостерігають вдень і вночі
Аби не вкрав потрібні речі
Вигнати його не мають вони сил.
0
0
28
Жахливі сни
Приходить одноногий моряк в мої сни
І треба платити ціну...
Чотири монети срібних
З тривогою я прокидаюсь,
Без неї не можна ніяк.
Але я донька свого батька
І знаю він подасть мені знак.
0
0
27
Королі
Королі починають війну
Та чи виграють вони її
Кладу мерців в золоту труну
Ввечері колом біля вогню
Питання задаємо
Відповідь ні
Давай на завтра перенесемо
0
0
31
Осінь
Осінь прийшла
Листя опадає
А в Україні ще війна триває...
І ніхто не питає..
Як тебе звати
І куди ти йдеш
І кінець тої дороги
Лише орел знає
Що далеко десь в небі літає
Над хатою в яку вороги запустили ворожий снаряд.
0
0
32
Нікому не скажу
Нікому не скажу
Що ти востаннє мені сказав
Хай спопелять мене боги
Вогнем, що вже зовсім близько
Нікому не скажу
Хоч краплі від дощу
Нестерпно б*ють каміння
Нікому не скажу
Хоч остання монета в кишені самотність
Нікому не скажу
Що ти казав востаннє
Хоч я й боюсь привидам
Дивитись в очі
Хай двері перед моїм носом ти закрив.
Розплавив ключі
Нікому не скажу
Що ти сказав мені востаннє
Хай в мене кровоточать п*яти
Нікому не скажу
Хай ці слова
Гробницею стануть моєю...
3
0
290
Горить!
Одні листки згоріли.
Іще одну вітер розсипав.
Рядки із речень стали білими смугами.
Смугами в яких розгледіти іще можна слова,
Але якшо знати під яким кутом дивитись.
Відкрити вікно?
Та ні,
Краще прочиню.
Холод,
Не страшно.
Зберу рештки.
Знайду ручку,
Що закотилася невідомо куди...
Ну і де ж ти в біса де?
Погляд відчуваю за спиною.
Озиратися назад?
Заборонено?
Не можу?
4
0
331
***
Намалюю коло на піску
А в ньому... два квадрати...
Віддам морю, хай зітре,
Бо тільки так побачим щось нове
Сонце нагріває цей пісок
Вітер розкладає по рядах
Щоб змогла намалювать малюнок
Віддати морю, хай зітре
Бо інакше бути не може
Із дев*яти радів
На усі дев*ять світів
Священна скеля
І скеля ця- ім*я їй спогад...
5
0
313
Серія: Чорне та біле
***
Влада Некроманта не безмежна,
Ціна його неминуча.
Тому знання, що він знає.
Нікому він не продАє.
Невдачу це передвіщає.
Тому, коли прийшла вона.
І попросила аби він її навчив.
Прогнав її та злість лишив.
Породжену слідами багатьох віків...
В тихому дзвоні дзвоників.
Чути тихі голоси.
Чи то птахів, чи то людей.
Вітер дує в пламені,
Червоних свічей.
Молитва. Просто Молитва.
Тиша. Застигла.
Один на один.
Молитва. Просто. Молитва.
Примітка: Крапки відбивають ритм. Всі описки в тексті. Теж зроблені навмисне. Задля потрібного ефекту.
1
0
306
На світанку
На світанку,
Помре старий день,
Сонце закриє тінь заслоном.
Сліди, попередніх пошкодженнь,
Накриються щільним полотном.
На світанку.
На світанку,
Залишиться лиш пісок закутий,
Розбитих і знесилених надій.
Сварог, суворий бог огнистий,
Зігріє холод, що в пітьмі моїй,
На світанку.
На світанку,
Я замкну ключем іржавим двері,
Вмиюся холодною водою,
І вирушу назустріч новій ері,
І стану я вечірньою весною...
На світанку.
На світанку,
Не залишуся з тобою,
Минуле, заростеш ти павутиною,
На світанку.
На світанку,
Відпущу увесь свій біль, образи й горе,
Виплету з них красивий вінок,
І випущу в безкрайнє море,
Закінчу ще сотню сторінок,
На світанку.
На світанку,
Заберу я руки від обличчя,
Порину у світла дивовижний плин.
Ввійду, у світ теперішнього потойбіччя,
І стану вільною від усіх фальшивих кпин.
2
0
318
Із рік крові
Із рік крові розлилися вОди,
Охоронці зЕмної кори.
Із зубів народилися гори.
Німими ж вони були від природи.
Сторожили хмари та небосводи.
Камінці таємниці шепотіли страшні
Хтось би почути їх змг
Та не ми...
Вогонь Змія, замовкне до пори
Бо вирішить, веселкою чи горем підійти...
5
0
343
Якщо наш спадок смерть
Якщо наш спадок смерть,
Ворожка правду розкажи
Крик, рОзірви небо на друзкИ
Відоображення стерлИсь
У пісках віків...
Фінальний стрибок,
У змієву пастку.
Відпускаючи вперед
Два листки.
Спалюються чорнила
Історія змінила шрифт
Сльози стали чорнилом,
А змій просичав Привіт.
Туди, де все зникло.
Якщо наш спадок Смерть,
В забуття...
3
0
240
Велике Полювання
Велике Полювання,
На зорі часів
Війну породило,
Добро зі Злом
Чи зло з Добром,
Утворюють пару.
На перевертнів,
Печатку захисту,
Наклали..
Кров. Укуси. Удари.
Їхня зброя пазурі та
Ікла.
Перевертні,
Вони- дух що зломити навіть Смерті не під силу
3
0
307
Страх
Коли за спиною шепіт
Всі довкола доведуть твою вину.
Він взяв мене за руку
Й провів крізь померлих юрубу.
Сонце місяць заміняє
Сьогодні програли ми
Бій...
Та завтра.
Некроманту.
Скажемо ми Стій...
Страх затихає та ненадовго.
4
0
276
Чорне та біле
Новенькі фамільяри не щадять свого життя.
Смерть за насолоду.
Така ціна.
Із роду в рід цей хрест,
Передавали.
Я приводила-вони вбивали.
Така ціна.
Тепер, коли смерть довкола.
Вільна нарешті я.
Мої сумління й страх канули у небуття.
Така ціна.
Я НЕ замикаю двері
Просто все спалю до тла.
І піду до Некроманта,
За ним і сила,
Також влада.
А я слуга,
Така ціна.
4
0
272
Некромант
Вільний ритм й свої слова, трошки темніші створює тона...
Прийшов Некромант в загублені стіни,
Чорного Замку...
Відкрив його рота,
Іржавим ключем.
Повня-його минуле, теперішнє й майбутнє.
Лопати стукіт б*ється об бетон...
Кров Некроманта по жилах,
Земля затрусилася,
Блискавка розрубилася,
Темна Війна починається,
Армія Мертвих висувається...
5
0
295
Некромант 3
3
Коли вночі ти вириваєш серце,
І ти питаєш, віддаєш його, чи ні.
Ким я є, я вже забув.
Колись давно хотів ти,
Захистити родину й свою любов.
Хіба ж я знав, що за для цього
Вирвати серце треба, та згустити кров...
5
0
408
Некромант
2
Від холоду повільно замерзає лице,
Некромант у покої своєму,
Наші душі, у скринях болю береже.
Йому віддАла свою долю та вибір.
За дверима чекаю.
Сонце сходить щоранку,
Та не моє...
В місці цьОму,
Спогади про тебе, мене не розірвуть.
Відчиняються двері важкі,
Некромант простягає руку.
Свою...
В кімнаті тіло лежить.
Очі розплющені, страх на лиці
Була така сама як ти.
Кидає й додає
Забирай
Загублений погляд, пілкошені ноги.
Тихо вона шепоче, Ти пам*ятаєш щось із минулого життя.
Ні і знову обманюю себе я
2
0
333
Малюнок
Серія: Чорне та біле
Малюнок дотла вигорає,
Фарби стирає...
Ти ж обіцяв, невже не пам*ятаєш?
Що мене ніхто не побачить.
Що я не набір із прикрас.
Цей портрет для тебе був!
Ти ж напоказ його усім решта.
Всі казали, який молодець,
Яку ж кралю відтяпав.
Для мене, ця картина символом була!
Для тебе, елемент декору.
В моїх очах немає сліз.
В твоїх відсутній сором.
Нехай, горить...
Кохання було обманом.
Тож, хай портрет горить,
Такий сАмий, як твоя брехня,
Що із гордістю йменував любов*ю
1
0
360
Чарівний горішок
Ріс горіх собі велично,
Та горіх цей непростий,
Непростий, а чарівний.
В ньому сховані секрети,
Цього світу та планети.
Хто скуштує його раз,
Бачити майбутнє зможе враз.
Та цей дар був небезпечним,
І зовсім недоречним.
Адже ціну за знання,
Заплатити кожен має,
Та не кожен її знає.
Коріння цього древа у воду йде,
Де не кожен його віднайде.
Лиш осетри плоди цього древа куштувати можуть,
Бо німі, і сказати нічого не зможуть.
Адже знати майбутнє- найважча це ноша,
Змінити майбутнє, не кожен-це зможе.
Прийняти його і з цим жити,
Бачити горе і розпач людський.
Проживати сто раз чуже горе,
Забувши про власну радість у житті.
Горіх- не добро і не зло, він Дарунок.
Дарунок цей — Мудрість.
Для тих, хто шукає,
Чарівний горішок вас поруч чекає.
5
0
383
У сутінках
Серія: Чорне та біле
Я охороняю твій спокій,
Не бійся, йди спокійно.
Моє світло завжди з тобою.
Йди цією хвилястою тропою.
Ми готові до двобою.
І тому, спокійною ходою,
Назустріч темряві йдем.
Каплицю старовинну відімкнем.
Темрява вагою насідає,
Стежечку тоненьку ховає.
Та ти не бійся,
Я вкажу дорогу.
Ти приготуйся,
Скоро ми повернемось додому.
3
0
223
Лиши собі
Серія: Чорне та біле
Коли ти нарешті все зрозумієш!
Коли ж трафить шляк!
За цими стінами, нічого, крім страху нема.
Мене вже нема в цьому тілі.
М*ясо та кістки...
А ти що?
Серце своє мені віддаси?
Лиши собі
Темної ночі,
Темної вежі.
Чорний чоловік
Тихо йде.
Я йду за ним,
Я зробила свій вибір!
До мене не лізь!
Віддала себе натомість.
Ти хочеш, щоб я зникла,
Я знаю...
Твоя любов давно вже стала
Фікцією...
Темної ночі,
Страх відскакує від стін.
Тьма всередині-назовні.
Та вона мене не придушить
А ти що?
Серце своє мені віддаси?
Лиши собі...
3
0
405
Подорож
Серія:Чорне та біле
Вітер човен на воді гойдає,
Я мовчки воду оглядаю.
Загубився, шляху я не знаю.
Мій ворог взявся за штурвал,
Я відпустив рідний причал.
Куди, я йду я сам не знаю.
Холод замикає мої крила,
Душа не може відірватися від тіла.
Всі сумніви, болі й страхи,
Тягарем лежать на правому крилі,
Човен воду розрізає,
А я її з усібіч виглядаю.
Вона прийде я знаю.
Заплутався себе не розумію,
Чого я хочу,що я вмію.
Мій демон і досі рве на два.
Залишитися цілим хтозна чи зумію.
Він відступить, лиш коли прийде вона.
Квітка Сонячна.
Подорож моя і досі ще трива.
Мета,якої залишитись цілим.
Душа- і досі ще жива.
Тому і світло залишилось білим
Зрозумієте, чи ні, не знаю я,
Поему написати я хотів, але не вистачає слів.
Тому сказав я так, як можу.
Чи правда це, а чи брехня,
Чи визнати мене божевільним,
Ваш вибір.
Тільки знаю я,
Що Квітка Світла є в моєму тілі.
А подорож моя і ще трива,
І я зі свого шляху не зійду.
Бо знаю, що коли закінчиться весна.
На зміну їй приходить літо.
5
0
352
Некромант
Серія:Чорне та біле
В одну темну ніч,
Коли зорі погасли.
Прийшла дивна істота
Яка не мала ні очей ні рота
На шиї висіла змія в якої він голос вкрав.
Довкола нього листки згоріли.
Темну справу затіяв,
На кладовищі мрій.
Тіло із труни дістав,
Голос зміїний віддав
Колір відібраний повернув
“ Взамін прощу волю твою”
Кивнула і за ним піщла.
Темної ночі.
Темної вежі.
В яку жоден живий не пройде,
Король Мертвих царство своє стереже.
Ми слуги його, а ціна, ну подумаєш, воля.
Наща кров, його кров.
Голос змії.
Якщо вбити її ми загинемо.
Змія переродиться,
Він розлютиться, я онімію.
Стану піском.
Темної ноч,
Темної вежі.
В яку жоден живий не піде.
Секрети у стіни замуровані.
Вовками виють
Темноії ночі,
Темної вежі...
3
0
351
Осіння весна
Листя з дерев опадає. Холод вступає на поріг. Слух її шукає, та, там, де він є її немає. Помаранчевий колір усім личить. Її в обіймах тримає вода. Вони з нею, породжені з яйцеклітини одного ядра.
Її шукає око, та не бачить, хоча вона держить його руку. Дихання літає над гілками, видить її, але не може підійти. Розум, залізною рукою, замикає ланцюги, кричить:" Я перший віднайшов її, тепер, не дінеться вона нікуди”.
Лише маленький видих, хлопчик у лахміття взутий, пройшов крізь незламні замки й повз соколине око Дихання сліпого. Крізь Слух й Зір, не помітили його. Взяв її за десницю й вони разом, як рівні, пішли.
4
0
489
Гармонія
Водоспад помаранчевий спускає долу білі хвилі. Вони-пустунки- в далечінь летять. Летять, і потім прилітають зимувать. Світило небесне віддає помаранч. Простягає мені руку. Та не бачу я її. Мої очі не вміють бачити її. Вони непотрібні, сліпі. Тому, я краще їх заплющу. Зроблю я вдих.
Я бачу, як яблуня в саду росте, як водоспад з небес спадає, як сонце посміхається мені. Як Дихання виходить з Тіла. Чайкою небесною пливе. Мурашки дрібні по шкірі пробігають. УсмІшка на губах цвіте.
Я- Тіло. Я-земне. Дихання мене породило. І як прийде час, Дихання вмертвить.
Зір не бачить його, але він його частина. Слух не чує його, але він його дитина. Нюх його не вловить, але знає, що він існує. Смак не відчує його, але він ним харчується.
Дихання входить в коло. Воно ж виходить з нього.
Сонце розсипає помаранчеву сіль. Хмарні хвилі спадають долу. Дихання прокинеться і все почнеться знову. Той самий камінь, той самий штиль, тільки очі бачать по-новому.
4
0
416
Ґудзики
На асфальті розсипані ґудзики.
На них чорним чорнилом вибиті літери.
Вони, як сліпі дієприслівники
шукають вербумів-поводирів.
Та їх немає.
Лиш зверхній Номен дивиться згори
. Вони голодні, мокрі лежать на землі.
Мокрі й напівпусті.
З неба пада скляний дощ.
Створює нові блакитні шрами.
Ґудзики мовчать.
Літери кричать.
Та їхній крик глухий.
Скло розрізає літери на два,
лишаючи красиві рани.
Літери плачуть та сльози сухі.
Глухий стук лунає вдалині.
Коштур розбиває тишу на друзки.
Дієприйменники біжать навперейми.
Та розсипаються в пісок.
Дієслово під руку тримає Житття.
Ґудзики вмирають.
Вмирають, щоб повернутись з Небуття.
3
0
354
Тіні
Тіні ховаються від блиску яскравого.
Те, що людьми нас робить.
Чи сонце розтирає тіні?
Через роки, через віки.
Триває війна дня і ночі.
Сини Світанку, щитами замкнулися.
Сяйво від них, малюнок карбує.
Наодинці лишаюся, аби розгледіти,
Новеньку фреску.
Подорож почнетися спочатку.
Не сьогодні, завтра.
Сини Світанку, Воїни Тіней.
Крізь віки, крізь роки.
Світ, що Темрявою заповнений.
Вогонь гарячого Світанку.
Наші Серця...
4
0
297
Сонячні промені...
Проходять повз нас
Сонячні промені...
Вперше літо
Вдарило холодом...
Востаннє попіл набирає форми
Востаннє шпаги схрестивши
Розріжемо тишу...
Вода покаже старі образи...
Згадаєш звідки ти...
Туман, сліпий поводир,
Візьме під лікоть.
Ти не залишишся один.
Біг-бен пробив дванадцяту,
Про дощ прошу.
А сонце твої сліди...
Озираєшся...
Я за тобой іду,
Додому...
Кричу, не можу
Але, вода, брехливе стерво,
Не лишає бруду.
Востаннє шпаги схрестивши
Розріжемо тишу...
Вода покаже старі образи,
Попіл набирає форми.
Чорне стає білим,
Червоні чорнила,
Дадуть нам шанс,
Віднайти свої крила.
3
0
337
Вогняні птахи
Світло з Атлантиди,
Крилами несуть.
Ох,і важкий труд.
Маленька краплина,
Ночі захована.
Ще трохи, окріпне вона.
Вони летять.
Горять.
І згодом, здіймаються вгору.
Заспівають пісню,
Та, відступить морок.
Обиратимемо ми,
Вгору чи вниз.
Вони летять.
Горять.
Вони-вогонь.
Мовчазний.
Вони летять.
Горять.
Аби ти йшов,
Крізь біль,
Страх...
І обирав,
Ненависть або любов.
Гординя чи віра.
Йти або втекти.
Вони летять.
Горять.
Світло з Атлантиди,
Крилами несуть.
1
0
364
Шукай
Шукай,
І знайдеш,
В сотнях століть.
Те, що не видно,
Те, що не чути.
І спокій, як сонце прийде
І знайдеш.
Там, де чекаєш.
Безкінечність...
На кілька секунд.
Вона зникне,
Залишивши сліди,
За якими ти зможеш
Піти.
4
0
411
Зірки
На небо застелили скатертину з зір. По ним віщун читає наші долі. Але, яка із них моя? Можливо, та що з краю? Чи та, що вогником горить вдалині? Чи, ось ця, найперша в око потрапляє? Або ж моєї серед них нема. Немає і ніколи більш не буде.
Стою посеред ночі, намагаючись зібрати уламки. Скласти мозаїку в один звичний ряд. Та не виходить. Розпадається.
Ось, на сході зарево займається, не за горами новий день. А сумнів підлим ворогом ховається, не випускає із своїх тенет.
Камінь, друг мій, вірною рукою охороняє мій покій. Але тривога, маленьким мурашкою, прокрадається в спокою граніт. А я дивлюся на зірки і, марно, їх рахую, я намагаюсь віднайти те, що змило Забудь- Водою.
В мені щодня триває бій,між щастям і ненавистю злою. Вони щоночі схрещують мечі, не знаючи хто переможе. Лиш, коли дивлюся на зірки, вони залишають мою душу. Не розрізають кривавих ран. Лише тоді знаходжу спокою забуте поле, тому приходжу я сюди, щоб подивитись на зірки.
3
0
360
Океан
Хвильки його, берега торкаються.
Швиденько ховаються.
Визирають.
В них Світло осяйне,
Заховане.
Засяє воно у тишині,
А він спостерігатиме.
На самоті.
Чекатиме.
День міняє ніч,
Сонце заміняє місяць.
Щоразу,
Вони посміхаються.
А він.
Охоронець.
Спокій його привілей,
А мріє він.
Про безкінечність...
1
0
396
Тільки вночі
Тільки вночі,
Ліхтар запалю,
Щоб мене ти знайшов.
Поговоримо з тобою,
Але вітер не почує.
Захочеш схопити за руку,
Тільки вночі.
Подивишся в очі мої,
На декілька секунд.
Відступлю на два кроки.
Тільки вночі.
Обійняти я зможу,
Тінь від спогадів,
Які помирати не хочуть,
Тільки вночі.
Зітру з лиця сльозинки,
Вогник віддає тепло.
Поговоримо з тобою,
Подивишся в очі мої,
Я знаю, мене не кохаєш,
То нащо приходжу сюди?
4
1
386
Немає визначених ролей
Немає визначених ролей,
Нема запланованих цілей.
Коли серед сотень очей,
Ти шукаєш єдину причину.
І нема ні регалій, ні чину.
Лишився один тільки Шлях.
Загублений, зляканий, вбитий.
Ці слова всі застигли в віках.
Ти шукаєш один промінь Світла в незвичних речах.
Немає визначених ролей,
Нема запланованих цілей.
Коли серед сотень очей,
Ти шукаєш єдину причину.
Причину, чому ти живеш?
Чому прокидаєшся зранку?
Так страшно питати себе:
Чи прокинуся я на світанку?
Коли тебе рве на шматки,
від старого душевного болю.
І ти знову питаєш себе:
Коли вже нарешті я заспокоюсь?
Причину шукаєш щодня,
І вперто її не знаходиш.
Насправді ж причина одна,
Себе ти сама без кінця безвихідно з розуму зводиш.
5
2
408
Собор
В морі небеснім, здіймаються хвилі.
Сонце пливе на гребні білих брижів.
Кольори сходять на планету. Вершники, в яскравих накидках,
розпочинають свій похід.
Ось, оживає на полотні світлоока хмарка, пливе та посміхається.
А внизу, кострубате чорне дерево зловтішається.
Воно дивиться довкола і ображається.
Все довкруг прекрасне, а він таким лишається.
Простягає свої, вигнуті, руки до неба,
хмаринку піймати намагається.
А вона, пустунка,виривається.
Могутній велетень стоїть.
Титан мовчить.
Гігант, сірий непомітний, сторожує спокій вод.
Погляда блакитним оком в небеса ,
Стримує гранітні сльози, що от-от зірвуться в низ.
А фабри майстра надають йому подобу.
Ось, малюють двері, огорожу.
Був безтілесним, а тепер стає живим.
Щоночі Собор помирає,
Аби народитися знов.
Така його доля.
Отакий його хрест. Безмовним бути...
Художників тихо, писати старезний портрет.
3
5
375
Імена
Вони не дають владу й силу,
Мотузком не прив*язують руки.
Вони не постійні,
Щоранку міняються.
Який з них пароль?
Хто скаже?
Не зможете?
Сумно.
Вони, як м*ячі, до тебе вертаються.
То, нащо їх ловити?
Вони крізь Тишу проходять,
Ламаються.
То ж нащо їх лякатися?
Мовчання проти них, стоїть.
Вода відроджує вогонь.
Вони не дають владу й силу,
Мотузком не прив*язують руки.
Мовчання із Сонцем усміхаються.
Ти-це Ти.
Ось, як це зветься.
3
1
477
Ріка та Камінь
Воистину среди камней есть такие, которые расскалываються и изливают воду.
Гірська річечка. Вона тече по каміннню. Тече Річка крізь каміння вона обгинає пропливає його, немовби граючись, рухається далі. Але був один камінчик, великий і злий. Він заздрив тому як швидко річка долає перепони. І вважав, що має за будь-яку ціну зупинити стрімкий потік ріки.
І от став цей камінь навперейми Ріці і не змогла Ріка текти далі.
І просить Ріка у Каменя: відпусти мене, я маю продовжити свій шлях.
Але Камінь відмовився. Камінь думав, що переміг Ріку і тепер усі будуть його боятися і шанувати. Згодом все довкола почало засихати Земля більше не отримувала живильної вологи, листя засихало під палючим промінням сонця. І тоді Ріка знову попросила Камінь відпустити її та він знову відмовився. Річка почала засихати. А Камінь радів. З часом Ріка засохла. Камінь зловтішався своєю вигаданою перемогою. Та одного разу вдарив грім розбив Камінь і утворилась з нього Ріка.
2
0
400
Мене тут немає
День та день,
Брати-близнюки.
Один за одним
Йдуть,
Не міняючи
Дороги.
І зникла я.
І Смерть
Мене взяла.
Чи сумно це?
А, може, смішно?
А, може, лячно?
Безглузді питання...
Мене тут немає.
Вдарився камінь,
Мене тут немає?
Люди йдуть не помічають,
Мене тут немає.
Гра вже скінчилась,
Зібрані шахи,
Мене тут немає.
Хтось інший займе моє місце.
А я піду, туди тепер...
Де моє місце.
Там, кожні дні різні,
Тепер там, моє серце.
Воно дасть життя,
Йому, новому.
Мене тут немає.
І сенс це набуває,
Тоді, коли знаєш,
Що не зникаєш.
Мене тут немає.
Та ти віднайдеш,
Якщо пошукаєш...
2
0
364
Думки
Вітер
Він вільно літає між небом і землею.
І завжди перебуває за межею.
Тихенько пролітає між світами і інколи переплітається із нами.
Не часто ми помічаємо його, Хіба що ураган Една або що...
а ВІН безшумний провідник, між світом Неба і світом « ЖИВИХ»...
3
0
354
Що кажу, не відаю
Торкнулася.
Пропало.
Сонце засяяло,
Розтануло.
Дивилася,
Не бачила.
Побачила.
Зникло.
Не бачила,
Розсипалося.
На пісок,
На пісок.
Колишньою була,
Змирилася.
Ми з тобою, ти і я
Постаріли.
Реальність
Розплавилась.
Дроти обпалені.
Що кажу,
Не відаю.
Казки,
Давно розказані.
Пісні,
Проспівані.
Що кажу,
Не відаю.
Можливо, я колись,
Саму Себе провідаю.
3
0
301
Потріскані стіни
Потріскані стіни,
Затягнуті рани.
Це місце, де колись бували,
В майстерню ката переобладнали.
Тіло повільно опускається додолу,
Пенопласт прикрашає дорогу.
Ми розбиваємось на друзки,
Перезавантаження неможливе,
Мозок не витримає погрузки,
Свідомість-це лише облуда,
Сьогодні є, а завтра, вже не буде.
Мій погляд чіткість втрачає,
Голос німіє,
Горло стискає.
Вірус підступний файли стирає.
Хто я, вже не пам'ятаю,
Білі плями, екран моргає,
Екран погас.
Мене вже немає.
Процесор згорів,
Будинок палає…
2
0
309
Слова
Вони воду перетворюють на кров,
Ненависть міняють на Любов.
Одні, розсипаються мов пісок.
Одні, ти пам'ятаєш кожен крок.
Пісчинки часу висипаються.
ВОНИ слідами залишаються
Одні стираються,
Інші проявляються.
Одні осад гіркий залишають,
Інші крила твої розправляють.
Вони однакові, але, водночас, різні.
Одні-ніжні,
Інші-залізні.
В одних ти знайдеш силу,
Від інших втратиш глузд.
Та кожне з них,
Яке б воно не булО,
Має свій унікальний дивовижний,
СЕНС.
3
0
352
Воїни
Годинник пробив на вежі,
Вітер пробирає до кісток.
Ти під плащем ховаєш зброю.
Відчиняєш двері ногою.
А там, пісок,
Вогонь та попіл.
І хочеш,
тихий шепіт крил.
А у відповідь,
Клинок дзвенить.
І удар, і знову.
Зійшлися ви в німому
Танці...
Лише клинки
Розмову завели.
Давно не бачились вони,
Ще тоді, як висіли у кузні.
Звук сталі об сталь.
Смерть стоїть за спиною.
А мечі, тільки в цю мить живуть,
Один помре а інший рушить далі.
Кістлява Смерть,
Холодним пальцем,
Торкнеться твого
Зап*ястку.
А там, пісок.
Вогонь та попіл.
І чуєш, тихий шепіт крил.
4
0
420
Думки
Коли ти зникаєш,
Повільно, беззвучно.
Біля вікна.
Тебе не вхопить холод.
Догорять, останні краплі чорнил
Попіл мирно спить.
Навіщо писала його?
Може, на пам*ять?
Беру перо.
Пишу новий.
І він згорає.
І ще раз.
Ще раз.
Боюся відправити,
Вогонь спалює спокусу.
І знов пишу.
Все!
Відправляю!
Хоч і знаю не читатимеш...
Бо, мою зраду не простив.
3
0
351
Загадаю загадку
Загадаю загадку,
Три спроби така гра.
Давай обговоримо ціну.
Не хочеш, як хочеш.
Давно я програла.
Мені все одно
Загадаю загадку,
Замовкни!
Ні, я витримаю.
Пройду крізь біль,
І впаду на дно.
Знову...
Загадаю загадку,
Три спроби така гра.
Вогонь зітлів,
Тепла немає.
Що ж лишилося мені?
Загадаю загадку,
Озираюся, тебе немає.
Ти вільний.
Загадаю загадку,
Від чого в жилах,
Розіллється любов?
1
0
357
Розкажи мені казку
Вітер, вітер,
Розкажи мені казку.
Про гілку,що загубилася вночі.
Про гномів, що скидають маски,
Аби здригнутися від них.
Вітер, вітер,
Розкажи мені казку.
В якій лицарі потерпають поразку,
Аби навчитись прикидатися.
І уроки ці не забуваються
Вітер, вітер,
Розкажи мені казку.
В якій рани повільно гояться.
Вітер, вітер,
Розкажи мені казку.
4
0
540
Загублена пам*ять
На очах білі сліди,
Дзеркала розбиваються
На друзки...
Крок за кроком,
Я чую її.
Я бачу її віддзеркалення,
А потім скло.
В очах білі сліди,
На руках, сліди від води.
Історїї розповідає,
І вони розлітаються.
Кожна з них летить.
Вітром стирається.
Дзеркало розбівається,
Мозаїка не складається.
Вони із місяцем,
Прощаються...
Щоб кожної ночі,
Привітатись.
Знов...
3
0
377
Я одна
Хтось запитає чому я одна?
Відповідей нема.
Камінці кидаю об воду
Спогади летіть на волю.
Дощ я кликала,
Той не прийшов.
Замість нього прийшли сльози.
Хтось запитає чому я одна?
Тиша розкриє карти,
Бо хто ж як не вона...
Камінці кидаю об воду
Спогади летіть на волю.
Щоб могла я стати собою.
Дощ я кликала,
Той не прийшов.
Навіщо ти таке вчнив?
Замість нього прийшли сльози.
Крила за спиною,
Ниють від болю.
Невже тільки так,
Я стану міцною?
4
0
578
Божевілля
Я тебе шукаю, але не знаходжу.
Кличу тебе, але ти мовчиш.
І забути тебе я не можу,
З мовчанням приходжу на крик.
В моє серце, в мій розум проник...
Постійно тебе проганяю,
Та ти повертаєшся знов.
Такий набридливий вірус, на ймення любов.
Ти мене навіть не знаєш,
І в натовпі мене не впізнаєш,
А я тебе бачу вночі.
Прости, мені, милий, прости!
Це гірше, найгіршої страти,
Вмирати живцем в самоті.
І все таки, щиро я вірю,
Ще зійдуться наші путі.
3
0
428
Янгол в обмані
Янгол в обмані,
Сидить на дивані,
Пивце холодне попиває,
Човен від берега відпливає...
Янголів і демонів немає,
Біле, чорним ніколи не стане.
Фальшиві кривавії рани,
Написані рукою,
Як бульварні романи,
Які ми в трамваї читаєм...
Колись ми янголами були,
Тепер, кайдани надягаєм,
Посеред згорілої золи.
Колись ми янголами були,
Тепер, розівчились вірити собі,
Колись ми янголами були...
Колись ми янголами були,
Тепер нами керують, від матерії царі.
Вони вирішують мертві чи живі,
Благословенні ми, а чи раби,
Матерії царі...
Колись ми янголами були,
Тепер, як кошенята,
безпорадні й сліпі,
Приймаємо участь у вертепі....
Та вийди з гри на хвилинку,
І, побачивши, що немає довкола, пожеж.
Колись, ми янголами були,
Тепер, боїмося вірити собі...
3
0
387
Місто
Тук-тук.
Лунає стукіт залізничних рельс.
В передсердя вдаряє імпульс,
І серце міста запускає круг.
Тук-тук,тук-тук.
Всі ми, кров'яні тільця,
Підтримуєм роботу серця.
Несеться шепіт живильних розмов.
Усі вони насичують сердечну кров.
Тук-тук,тук, тук-тук.
Потужні вени-магістралі,
Пришвидшують потік машин.
По дорозі лунає легкий шурхіт шин.
Кисень надходить до серця живим.
Тук-тук,тук-тук.
Заводи, фабрики,книгарні,
Піцеріїї, бутики, перукарні.
Частини складної системи.
Тук-тук,тук-тук.
Ранок. Ми п'ємо каву,
Готуємо ранкову страву,
Відвозимо дітей до школи.
Тук-тук,тук-тук.
Тоді повільно пролунає гук.
Тук-тук.
Скорочується передсердя,
Інтервал зменшується.
Чути гучний стукіт.
Громовий.
Та для нас безликий.
Тук-тук,тук-тук.
Дроти-артерії постачають до кардіо вуглеводи,
Електрика, енергетика, що створюють заводи.
Тук-тук,тук-тук.
День. Все стало легше.
Нас поглинула рутина днів.
Мати доглядає малюків.
Пекар випікає хліб,
ІТ-шник від комп'ютера осліп.
Тук-тук, тук-тук
Кардіо збавлює свій темп.
Бам!
Усі ми набули статичних форм.
Зайняли місця у пазах,
Автоматизм у наших фразах.
Тук-тук,тук-тук.
Вечір. Час релаксу,
Чашки кави, чи пасьянсу,
Рожевого роману біля комину.
Тук-тук,тук-тук.
Права половина серця засне
і настане третя фаза.
Зате ліва оживе.
Тук-тук, тук-тук,
Сфера жадоби,хіті,
Брехні, ницості.
Тук-тук,тук-тук.
Вони-дзеркальне відображення,
Великого кола зображення.
Їх розділяє тонка перегородка,
Прозора й хидка.
Тук-тук,тук-тук.
Ні вдень, ні вночі Місто не збавить ходу.
І так буде доти,
Поки не прийде його час.
Тук-тук,тук-тук.
2
0
500
Минуле, майбутнє, теперішнє
На цей твір я надихнулася відомою французькою співачкою Mylène Farmer а саме її піснею
L'horloge
Завдяки її творчості я полюбила французьку.
Минуле, майбутнє, теперішнє,
Проходять крізь пальці.
Не тримай, хай течуть.
Вода у ріку переходить.
Ріки стікають у море.
А море... Це ж море...
Секунди складають хвилини,
Хвилини переходять в години.
А години в дні, а дні
В роки
Роки, в яких щоранку прокидаюсь
І знаю ти не знайдеш.
Я позбулася минулого тепер
Теперішнє в очі дивиться,
А майбутнє запитує коли?
А я скажу: ніколи. Розрубаю я гордіїв вузол.
А ти сидиш чекаєш у стіни,
Переконаний, що заслабка.
Минуле, майбутнє, теперішнє,
Не тримай, хай течуть.
Я не повернуся,
А минуле залишиться сивим.
Минуле, майбутнє, теперішнє,
Не тримай, хай течуть.
1
1
387
Думки
Веришь или нет, каждому из нас есть что скрывать.
Believe It Or Not (оригинал Nickelback
Ящик замкнувся, його ніхто не відімкне,
Ключ кане в лету
Може спроуєш його знайти?
Секрети павуками розриваються на волю,
Та ящик замкнувся його ніхто не відімкне.
Кожного ранку ти бродиш по колу,
Навіщо? Відповіді ти не скажеш,
А просто гребтимеш чортзна-куди.
Чому? Нащо?Куди?
Питання сипатимуться, А відповіді ховають замки.
І тільки ключ знає всю правду,
Яку ніколи не захочеш розповісти.
[img]https://www.pexels.com/ru-ru/photo/1640796/ [\img]
3
0
353
Заспівай мені колискову
Заспівай мені колискову,
Заспівай, інакше не засну.
В цю пасмурну погоду, грозову,
На мить, з полегшенням зітхну.
Заспівай мені колискову.
Заспівай мені колискову,
Розвій усі сумніви мої,
І нехай настане літо,
Посеред холодної зими.
Заспівай мені колискову.
Заспівай мені колискову,
Поклади на голову вінок,
Із білих, незамурзаних, квіток.
Заспівай мені колискову.
Заспівай мені колискову,
Нехай метелики крильцями зашелестять,
З фіранок білосніжних злетять,
Мій сон спокійний охоронять.
Заспівай мені колискову.
Заспівай мені колискову,
Зламай усі реальності замки,
Бо не зумію я звільнитись,
Якщо співатимеш не ти.
3
0
463
Снігова Королева
Довкола мене замки і сади,
Та всі вони бездушні й пусті.
Я замерзла, холодно мені.
Я- Снігова Королева,
Мене розтопи.
Я- Снігова Королева,
Зайду в твої сни,
І віденський вальс затанцюють льодИ.
Я- Снігова Королева,
Мене розтопи.
Я- Снігова Королева,
Мій дім- це сніги,
З бурульок, стікають краплинки води,
Знайому мелодію грають вони.
Чи це колискова?
Чи, може, старе R&B,
Я- Снігова Королева,
Немає коли.
Я стала тим, ким стала,
Минуле забуте,
Я- Снігова Королева,
Не хочу це чути.
Кохання, мій заборонений плід,
Крижаним королевам, любити не слід.
Я- Снігова Королева,
Мене за руку візьми,
Крізь ворота розпусти мене проведи.
Я- Снігова Королева,
Я хочу відчути,
Те, що мають звичайні люди.
Я- Снігова Королева,
Я хочу відчути,
Відчути, і, знову, забути
1
0
324
Безіменна
Все ж таки спробувала написати перші рядочки
Вона поклала згорток на землю,
Витираючи сльози з лиця.
Маля руки догори простягало,
Не знаючи, мама пішла.
Адам за руку тягнув,
Єво, пора.
Жінка ж, на небо дивилася, благаючи,
Боже, прости.
Змій на них простягав язика,
Адам за руку тягнув, шепочучи Єво пора.
Маля простягало долоньки,
Ще не знаючи мами нема.
Змій повільно розводився колами,
З питанням перемоги чи програшу.
А маля очима дивилося
В той день Безіменная народилася.
Пам*ять, як забитий телефон,
Не вистачає мегабайтів,
Викидаємо одразу в урну.
Дивляться одна на одну,
Наче мати і дочка,
Та пам*ять от яка зараза, запам*ятала одна.
Безіменна запитує: нащо із раю вийшла?
До чого її готували?
Адже мами в неї немає,
Вовк об ногу треться,
Щезни,-шипить.
І він йде.
А раптом, щось згадає,
Пам*ять, як забитий телефон,
Не вистачає мегабайтів,
Викидаємо одразу в урну.
<img>https://pixabay.com/ru/illustrations/%D1%84%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%B7%D0%B8%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82-%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82-%D1%84%D1%8D%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%B7%D0%B8-80-4853551/</img>
4
0
417
Я-Таурт
Я- Таурт
Я- Таурт.
Моє ім'я ніхто не знає,
Та кожен мимохідь згадає.
Я-Таурт.
Я- Таурт.
Мій чоловік був віроломний Сет,
Його кляне увесь Єгипет.
Я-Таурт.
Я-Таурт.
Великий Ра не дав мені дітей
Та моє чрево повне ними.
Я- Таурт.
Я-Таурт.
Я-Ісіда,
Я- Нефтіда,
І, навіть, трішечки, я Нут.
Я- Таурт.
Я- Таурт.
Я-Захисниця,
Оборонниця,
Цариця.
Я-Таурт.
Я- Таурт.
В мої бездонні очі подивись,
Від вічного сну пробудись.
Я- Таурт.
Я- Таурт.
В мене голова левиці,
Тіло бегемота,
Крила птиці.
Я-Таурт.
Я-Таурт.
Сестри, дочки, матері,
Всі ви- діти є мої.
Я-Таурт.
Я- Таурт.
Щовечора, як малюк засинає,
Мене мати у свідки закликає.
Просить, боронити його сон.
Спокій дитини-для матері- найвищий це закон.
Я- Таурт.
Я-Таурт
В Єгипті розлилися води Ніла,
Моїми венами харчується Земля.
Я- Таурт.
Я-Таурт,
Я та, що створює життя,
Я завжди поруч з породіллею та її малям.
Я-Таурт.
Я-Таурт.
Неважливо, ти людина,
чи тварина,
чи мізерна комашина.
В кожній живій істоті течуть мої сили.
Тече моя кров...
Я-Таурт.
Я-Таурт.
І в мене є сила,
Сила незвідана досі,
В якої єдина є назва-Любов.
Я-Таурт.
1
1
384
Прямий Шлях
І
-Я йду блукати посеред пустелі,
Пекельним вІтрам одкривать лице,
Шукати правду в брехні оселі,
Йду, хоча я знаю не вернусь.
Для мене не буде спочинку,
Поки не знайду я вірну путь.
Допоки із раба не перетворюсь, я в пана.
Власника власної душі.
- Чи ти осліп?
Чи може збожеволів?
Ти собі під ноги подивись!
- Що там є нічого я не бачу.
- А ти пильніше придивись!
- А ти пильніше придивись!
- О то нема мені чого робити!
Роздивлятися бруківки камінці!
Пора вже йти.
- Ну, тоді йди!
-Але куди?
- В пустелю, сам казав.
- Я казав? Не може бути!
Не ляпнув я б такої дурні!
Тоді куди мені?
- Підеш за мною. З рабства визволю тебе
Душу з пекла порятую. Ти тільки слухайся мене.
- А що робити?
-Треба вбити.
- І оце й все?
- Друже, це лише початок підожди.
ІІ
- Довкола мене гори трупів.
Руки по лікоть забруднила кров.
Коли ж одчиняться Ворота Раю?
- Вже скоро друже, скоро вже.
ІІІ
- Вже осліп я.
Нічого не бачу.
Вже одчинилися Ворота Раю?
- Вже готово, любий друже, йди.
- Я бачу, ти дотримав слова.
- БрехАть не можу я.
Така моя природа.
Йди вже, тобі пора.
IV
- Що таке чому лечу я в яму?
Бездонну яму, що нема кінця?
- Твій рай довічний-
Темна ПустотА.
- А як же Рай?
Душі безцінна Воля?
- Вона рабинею ніколи не була,
Рабом був ти, своїх пустих ілюзій.
Від них не захотів піти.
- Ти обманув мене!
- Я сказав дивись під ноги,
Ти захотів повірити мені.
- Ти не маєш права на брехню!
А я не брешу,
Я тільки обираю правду.
- Що ти мелеш, мерзотнику!
Ти не дотримав слова!
- Ти сам зійшов з дороги.
Прямого Шляху, збитого Творцем.
- І де ж, він є?
- Під ноги подивись.
2
0
444
Так. Я була твоєю скрипкою.
Так. Я була твоєю скрипкою.
Твоїм коханням, вищим за Творця.
Твоєю Надією, Вірою.
Так, я була твоєю скрипкою.
В твоєї скрипки обірвались струни
Ти задоволений? Радій.
Твоєї скрипки обірвались струни...
Не заграє для нас музика ніколи,
Не зіграє скрипка більш веселих нот...
Не зігріє більше холодних рук,
Не розвіє хмари темних дум....
Вона замовкла, оніміла,
Зчезла на віка.
Не заграє для нас музика ніколи.
Не може скрипка жити без смичка,
Та смичок без скрипки жити зміг же!
Я була твоєю скрипкою,
А ти моїм смичком...
Та все зруйновано віолончеллю.
А скрипка плаче без смичка,
Але тому байдуже.
В нього є віолончель,
Його ніщо не гложе.
З нею він танцює на балах,
Створює нові мелодії
Про мене, свою скрипку,
Навіть не згадає.
А коли згадає, то вже пізно буде.
Бо Скрипка сильна,
Рани зарубцює.
Струни вбірвані, налагодить, скріпить
І з неї музика ще краща залунає,
Ніж за часів в яких вони були.
Скрипка зродиться повстане з попелу.
Смичок залишиться один.
Покине його й віолончель.
Пройде чимало часу і зрозумієш ти одне,
Моїм смичком не будеш ти вже,
А я твоєю скрипкою залишуся назавжди....
{img}https://www.pexels.com/photo/people-woman-art-hand-37719/{/img}
0
0
474
Коли не все собі розповідаю
***
Її не вичерпати,
Її не забруднити.
Ріка, що крізь неї,
Тече.
Вона гирло, що розплітає
Ріки,
Складає в мозаїку моря.
Її не забруднити.
Вона чиста,
Непорушна,
Сильна.
Її не знищити,
Не розламати.
***
З кожним кроком кольор яскравіший,
Де за зброю вважають посміх,
Куди приходять знайти спокій,
У містечку цьому оселилась я.
З кожним кроком кольор яскравіший,
Де з гніву проростає радість,
Куди поганим думкам зась.
У містечку цьому оселилась я.
З кожним кроком кольор яскравіший,
Де немає подвійного дна,
Куди допливає весняний вітер,
У містечку цьому оселилась я.
Я народився у кляксах фарб. У різкості олівців кігті випускав. Очі, мені хтось віддав. Той, кому вони ще менше ніж мені потрібні. Хто я, картина зліплена з піску, глиняним пензлем. Дзеркало того, хто за дверима стоїть й зайти наважитись не може.
Ілюзії, ілюзії
Будуємо покроково.
Ілюзії, ілюзії
Що хочемо, те бачимо.
Ілюзії, ілюзії
Птахами розлітаються.
Ілюзії, ілюзії
Люблю я з вами гратися.
Приходите. Йдете.
Малюєте. Вирізаєте.
Тумани розплітаються.
Ілюзії, ілюзії
Хутчіше розбивайтеся.
Скажіть мені, як виглядає море?
В ньому плавають блакитні рибки.
Помаранчем палають береги,
Хто сказав, що море лежить на землі?
Що пісок, не може буть прозорим?
Дайте пригадаю,
Розум.
Що все на світі ось таке,
А інших кутів бути не може.
Скажіть мені, як виглядає море?
Як хвилі розбивають піски,
Що вони при цьому відчувають?
Не можете?
Дайте пригадаю,
Розум?
Два. Чотири.
Два. Чотири.
Стук.
Два. Чотири.
Вивіска горить.
Відчинено.
Два. Чотири.
Небо й Земля.
Земля то Два.
Чотири- Небеса.
Два. Чотири.
День-Чотири.
Ніченька ся Два.
Чотири. Два.
Чотири-ти.
А я маленька Два.
Двадцять чотири.
Окремо можуть,
Разом теж.
Довічні зорі,
Вічні небеса.
Два-це ти.
Чотири-я.
3
0
430
