Вона прокинулася від торохтіння дощових крапель по печері.

На вулиці бушувала злива. Наставниця сиділа з заплющеними очима, довкола неї аура переливалася живтими й помаранчевими кольорами.

-Вже скоро. Вже скоро,-повторювала Наставниця.

-Чотири тисячі? Я за малим руку не втратив, а ти платиш мені 4 тисячі!- кричав Сандерс. Він і справді її ледь не втратив.- Звичайно, вона ж унікальна!

- Іменем Великої Матері забирай мені свою частку!

Чоловіки залишили її виклик без уваги. Вона просто вийшла з кабінету й усе.

Коридором бігло рудоволосе дівчатко з помаранчевим прапорцем. Воно так захоплено його розкручувало, що навіть не помітило дорослу.

Зіштовхнувшись із нею дівчинка, заховала стрічку за спиною й посміхнулася. Марія смикнула малу за вогняно-руду косичку й та, підстрибуючи, побігла до кабінету за чорними дверима.

Марія спустилася сходами вниз і вийшла у парадний вхід. На вулиці усі готувалися до свята. Діти стрибали з різнокольоровими стрічками. Головна ж героїня повільно пересувалася, намагаючись, нікого не зачепити.

- Вона завжди така в цей день?- запитала жіночка років тридцяти.

- Завжди,- пролунало у відповідь.- Вона зробила те, що мусила і вона це знає.

Ісіда стрибала на лузі, що знаходився біля ріки. Зупинилася й подивилася на Марію.

- Пішли,-сказала дівчина.

Кобилиця вдарила роздратовано копитами й підійшла. Дівчина поставила правицю у стремена.

- Королево,- Сандерс підбіг до неї, тримаючи у лівій руці пачку банкнот.

- Забирай,-чоловік простягнув їй її частку. Королева мечів мовчки забрала пачку.- Вони твої.

-Дякую,- Марія рушила додому.

Навколо буяло свято. Марія завела Ісіду в стійло. Прийшов час готуватися. Дівчина витягла з шафи важку сукню бежевого кольору розшите стрічками кольору чотирьох стихій помаранчевий, зелено-коричневий, блакитний, прозорий. Сукня довга з капюшоном, застібалася на масивні гудзики. Важка сукня лягла на плечі, ноги підігнулися.

- Один, два,три, чотири,- вона рахувала гудзики, що повільно рушили в петельки. Закінчивши цю процедуру, Королева Мечів вийшла надвір, потрібно аби тіло звикло до ваги.

Дівчина ходила подвір*ям протягом декількох годин.

- Ти знаєш, що так мало статися.- Анкара лежала в неї на колінах, тримаючи Марію за правицю.

- Ти знаєш...- останні слова Наставниці.

- Знаю,-прошепотіла Королева Мечів невідомо до кого.

Ввечері вулицю заполонили молоді чоловіки, що синхронно били у величезні барабани.

Дорослі й діти махали яскравими кольоровими смужками. Найщасливішими були останні.

- Королева… Королева...-шепотіли за спиною.

- Все гаразд?-запитала Гудрун.

Марія кивнула. З будинків виринали люди, аби приєднатися до процесії.

Вони прийшли до галявини, на якій нещодавно паслася Ісіда, тепер розташовувалися яскраві вогнища.

Холодний вітер бив в лице та небо розрізала блискавка.