Маріса прокинулася серед ночі від чергового нападу кашлю. Дівчина почала рукою шукати інгалятор- її єдиний порятунок. Її рука хапала повітря, намагаючись вхопити на (туалетному столику)- єдиний порятунок- маленьку пляшечку з прискалкою нагорі.

Кашель розривав їй легені. Вони боліли. Маріса заплющила очі. Коли це завершиться?- подумала дівчина.

Маріса заплющила очі. Відчиняються двері кімнати. Відчиняються. Швидкі кроки. Дівчина хапається рукою за груди, вже починає втрачати свідомість. Хтось невідомий підіймає їй голову та прискає в горло життєдайні ліки. Тіло Маріси знесилено падає на подушки.

- Дайте мені померти.- прошепотіла Маріса перед тим, як провалилася в сон.

Прокинувшись Маріса спробувала повільно підвестися з ліжка, в грудях і досі боліло. Дівчина маленькими кроками підійшла до дзеркала, яке висіло на стіні- величезне дзеркало у срібній рамі. З нього на Марісу дивилася молода дівчина, років двадцяти на вигляд з довгими чорними пасмами, які хвилею спадали на плечі, а гривка прилипла до спітнілого лоба дівчини. Руки стомлено висять вздовж тіла, одягненого у довгу білу нічну сорочку. Маріса знесилено кусала свої знекровлені губи.

В її чорних очах вже не було дитячих іскорок радості в них лише читалася мовчазна апатія і знесиленість. Маріса дивилася на своє відображення і не впізнавала себе. Пусті очі, знесилене тіло, що з нею сталося? Ким вона стала? Хвора знесилена дівчина. Безвольна, залежна від інших людей.

По обличчю скотилася сльоза. Скільки років минуло п'ять-десять? Скільки часу вона знаходиться у цій кімнаті? Маріса вже давно перестала рахувати дні. Вони їй здавалися однаковими. Напади кашлю, біль у легенях, інгалятор. Інколи, коли кашель ставав настільки сильним, що Маріса не могла допомогти собі самотужки, відчинялися двері і в кімнату заходили, давали їй ліки та мовчки виходили. Маріса ніколи не бачила своїх рятівників. Чи може навпаки катів? Маріса ще не визначилася хто- ці люди. Дівчина ніколи не бачила обличь, для неї вони були безликі. Маріса критичним поглядом оглянула кімнату. Біля правої стіни знаходилося ліжко заправлене білими простирадлами. Біля ліжка знаходився туалетний столик, на якому одиноко стояв інгалятор. З одного вікна, яке було завішане ґратами пробивалося декілька сонячних промінчиків. На лівій стіні стояла поличка з книгами і картина імпресіонізму, де була намальована птаха. Одна яскрава картина на сірій стіні, навпроти полички з книгами. Знаходилися двері. Ті двері за якими Маріса більш за все на світі мріяла опинитися. І все. Не було ні шпалер, ні іграшок, ні техніки, нічого. Це була тюрма. Маріса обережно підійшла до дверей і тихенько постукала. Відповіді не пролунало.

- Відчиніть!- сказала Маріса.

Відповіді не пролунало.

- Відчиніть, негайно!- сказала дівчина більш роздратовано.

Відповіді так і не пролунало.

Маріса знесилено сіла на підлогу, біля дверей, і заплакала.

В той самий час у сусідній кімнаті.

Довкола темрява. Видніються лише силуети двох людей. Їхні тіні знаходяться один навпроти одного.

- Вона скоро підкориться.- сказала одна тінь іншій.

- Скоро? Вже більше десяти років, вона знаходиться у цій кімнаті. Задихається від кашлю, ледве рухається через біль у легенях, божеволіє від самотності! І ти кажеш, що вона підкориться!- сказав Хазяїн грубим сухим голосом.- Не у цьому житті.

- У нас лише два шляхи і вам про це відомо. Або вона стане однією з нас, або...- сказав Хазяїн.

- Вона повинна померти цієї ночі.- сказав Друга Тінь, чітко виокремлюючи кожне слово.

- Якби це було так просто... погасити її. Заразити Темрявою.- сказав Голос.

- Вона має померти сьогодні.- спокійно сказав Хазяїн.

- Ти чудово знаєш, що її смерти- це загибель усім нам.

- Її життя так само.- сказав сухий хриплий Голос.

- Але та сила, яка в ній...- сказав Хазяїн.

- Ми намагалися, перевести її на наш бік. Десять років, ми тримаємо її замкненою. Ось вже десять років вона страждає від болю та нападів кашлю. Десять років, вона знаходиться в тілі Смертної. І все марно!- сказав Голос.

- Хазяїне, але вона скоро підкориться нам!- сказав Друга Тінь.

- Вона має померти сьогодні!- сказав Хазяїн.

- Хазяїне,- сказав Друга Тінь.

У відповідь до нього долинули тільки тихі кроки, людини, що віддаляється.

Кімната Маріси.

Дівчина сидить на підлозі, біля великих білих дверей, обійнявши руками коліна. Маріса тихенько шепотіла молитву. Вона заплющила очі і продовжувала молитися. В кімнату потрапляє маленький промінчик світла. Маріса продовжує молитися. Промінь світла заливає усю кімнату Маріса посміхається і продовжує свою молитву.

Кімната наповнюється світлом.

Коридор. Люди в темних мантіях відчиняють двері. На них падає падає світло і вони зникають. Маріса посміхається і зникає в сонячному світлі. Яскраве сонячне світло розлилося темними коридорами і поглинуло Тіні. Маріса, читаючи молитву, стала єдиним цілим зі Світлом. Вона більше не відчувала ні болю, ні страху. Тільки Любов. Світло доторкнулося до сірих стін і воно здригнулося. Пролунав тріск. І все щезло. Зникли стіни. Зникла кімната. Зникла Темрява. Зникли Тіні. Світло розлилося світлом. А зі Світла вийшла Маріса, одягнена в довгу білу сукню. В її блакитних очах сяяло Світло. Чорняве волосся було зав'язане в тугий хвостик. Маріса озирнулася. Позаду неї стояв Хазяїн...