Потріскані стіни

Потріскані стіни, Затягнуті рани. Це місце, де колись бували, В майстерню ката переобладнали. Тіло повільно опускається додолу, Пенопласт прикрашає дорогу. Ми розбиваємось на друзки, Перезавантаження неможливе, Мозок не витримає погрузки, Свідомість-це лише облуда, Сьогодні є, а завтра, вже не буде. Мій погляд чіткість втрачає, Голос німіє, Горло стискає. Вірус підступний файли стирає. Хто я, вже не пам'ятаю, Білі плями, екран моргає, Екран погас. Мене вже немає. Процесор згорів, Будинок палає…

2020-10-07 04:17:44

Інші вірші поета

Лиши собі Місто Нікому не скажу Шукай

Інші поети

Сандрін Iрріель

@sandrine_ukrainian

Бездарность

@serial

David Laurent

@ledavdebvs

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

2521

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11227