Блог
Всі
Думки вголос, Особисте
Душі твоєї порухи найтонші,
Вир почуттів і глибину думок,
Й життєву мудрість поміж сторінок
Я відкриваю знов і знов, мов вперше...
3
156
Думки вголос, Особисте
Я Вас шукала в випадкових перехожих,
У доторку проміння сонця до плечей...
Та інші люди ні на йоту все ж не схожі,
Бо не замінить сонце й тисяча свічей...
4
218
Вірші
Всі
Душа моя, задивлена на тебе
Душа моя, задивлена на тебе,
Належну вíддаль не порушить ні на крок...
Хіба ж посміє сперечатись з Небом?
Для щастя все ж багато їй не треба,
Достатньо віршів твóїх мати хоч ковток...
Достатньо іноді побачить твóї очі,
Достатньо голосу почути оксамит...
А більшого душа уже й не хоче,
Бо твóго серця воля їй дорожча,
Ніж мрій оманних непокірний дивний цвіт...
5
0
50
Позаду проблиск тіні на асфальті...
Позаду проблиск тіні на асфальті.
Здається може? Стишую ходу.
А це і справді Ви! Яка ж я рада!
Щаслива тим, що поряд з Вами йду...
Й нехай ця мить в пролозі листопаду
Впаде в скарбничку серця назавжди...
Звичайна зустріч, а в душі вже свято.
Звичайна мить, та Ваші в ній сліди.
4
0
50
Сад кам'яної душі
Ти якось завітай до мого саду.
Там паморозь біліє на траві...
Не бійся – навіть можеш дать пораду...
Та не почують. Тут не мешкають живі.
Йди стежкою. Як хочеш – озирайся,
А хочеш – все довкола роздивись:
Ось бачиш – тут немає сонця вранці,
Тут вічний холод... Хоч весна була колись...
Йди далі. Ось і мовчазні надгробки.
Тут віра. Тут надія. Тут любов.
Там вдалині похована і мрія.
Так завмирає і найгарячіша кров.
Ось і вона – зневірена Психея,
Що каменем застигла коло них.
І очі ті ж, обличчя, й усе тіло...
Та лиш життя нема у ній... І спів затих.
Ні рух зіниць, ні посмішка ласкава
На камені не сяятимуть, ні...
Вона – скульптура. Й постать величава
Уже не зрушить з постаменту навесні.
Якщо ж до неї схочеш доторкнутись –
О ні, не думай, вже не оживе...
Та раптом з-під повік, навік застиглих
Краплина ніжності сльозою упаде...
6
2
46
