Блог
Всі
Думки вголос, Особисте
Душі твоєї порухи найтонші,
Вир почуттів і глибину думок,
Й життєву мудрість поміж сторінок
Я відкриваю знов і знов, мов вперше...
4
168
Думки вголос, Особисте
Я Вас шукала в випадкових перехожих,
У доторку проміння сонця до плечей...
Та інші люди ні на йоту все ж не схожі,
Бо не замінить сонце й тисяча свічей...
5
222
Вірші
Всі
Колись під пісню грому й блискавиць...
Колись під пісню грому й блискавиць
Ти зазирнеш із болем в мої очі,
Бо серед сотень тих веселих лиць
Ніхто в грозу лишатися не схоче...
Колись під пісню грому й блискавиць
Ти з відчаєм молитимешся Богу,
Ти на коліна падатимеш, ниць,
В одну зійдуться раптом всі дороги...
Колись під пісню грому й блискавиць
Почуєш раптом серця свого стукіт...
Згадаєш ніжність ти моїх зіниць,
І як я прагла впасти в твої руки...
Колись під пісню грому й блискавиць
Дзвінком раптовим вирветься надія,
Мов світло серед мороку темниць,
Бо я одна тебе тоді зігрію...
Колись під пісню грому й блискавиць
Тепла мого шукатимеш причали,
Довіриш морок власних таємниць,
І так боятись будеш ти прощання...
Колись під пісню грому й блискавиць
В моїй душі луною біль твій буде,
Бо серед сотень тих звичайних лиць
Твоє єдине буде битись в грудях...
Колись під пісню грому й блискавиць
Я поцілунками зігрію твою душу...
Твій біль зітру на порох до дрібниць,
Й ніхто тоді наш Всесвіт не порушить.
2
1
7
Я відпускати не навчилась зовсім...
Я відпускати не навчилась зовсім.
Слова – брехня, думки – туман вагань.
Нічому не навчила серце осінь,
І бродить тиша між моїх зізнань...
Ти – вічний мешканець у залах серця,
Ти – невмируща сутність почуття.
А серце б'ється, б'ється, б'ється, б'ється!
Воно ще знає що таке життя...
Життя ж – не вражень нових аромати,
І навіть не потоки чистих мрій...
Воно – у вмінні просто віддавати,
Не взяв, віддав лиш – і тому радій!
Моє ж бо серце надто безнадійне –
Не може не віддать тобі себе...
Це так абсурдно – я тобі лиш вірна,
Це так банально – я люблю тебе.
5
2
62
Я крізь потаєну ажурність твого слова...
Я крізь потáєну ажурність твого слова
Шукала ключ до загадок душі...
І зачарована рядками тої мови
Зронила серце в вірші-вітражі...
Тоді здалось мені, що серцю то лиш сниться
І щойно зможе межі віднайти –
За мить вже випливе з найглибшої криниці,
Й на твердь землі захоче знов зійти...
А серце в тóбі заблукало ненароком,
І не схотіло твердь шукать земну...
Хоч зорі грізні, мов нещадні лжепророки
Ще прагли правду видать за брехню...
Я опеклась вогнем твоїм, та не зітліла...
Навчивсь метелик грітись звіддаля –
Щоб не згоріли в полум'ї вразливі крила
Крізь вітражі торкається тепла...
Вже стерлись мрій сліди, розтанули надії,
І серце наче й межі віднайшло,
Але ніщо його у світі так не гріє,
Як дивне й нерозгадане тепло...
Ще крізь віки знайдуть стінопис мого серця,
І може розгадає в ньому хтось
Моє кохання, що луною там озветься
Й твоє ім'я, що в фарбах збереглось.
5
2
40
