Вітер єдиний кому можна довіряти
- Мамо, тату... Ви знали, що я вам не рідна дочка?
- Доню... Що ти таке кажеш? Я тебе народила, ми тебе виростили... З чого ти це взяла?- відповіла мами зі сльозами на очах.
Схоже вони нічого не знають або брешуть мені... Не буду засмучувати їх, як не як я їх люблю.
-Мамо, тату вибачте, що я вас засмучую і вірю пліткам... Я вас дуже люблю.
Вранці біля школи мене чекав нвш новенький, нууу як його там, а Домінік, але мені було не до його жартів... Зараз я думала лише про вчорашній день, про кролівство, про те хто я... Мені не хотілось говорити з ним, мені було страшно....
-Привіт мала)
Я пройшла його нічого не відповівши і забігла в школу.
- Ей, не ти куди, не тікай від мене, всеодно не вийде...
Я бігла неозираючись... Мені було страшно... Я не готова до таких змін... Я надіяласью, що це сон.... А якщо я знову опинюсь далеко від дому в тому королівсті... Ні, ні, ні... Я не хочу.. Підбігши до відчиненого вікна 3-тього поверху я побачила Домініка, який ставав все ближче, а я все далі відходила назад, до вікна, аж поки....
Я зрозуміла, що падаю коли не відчула опори і легкий вітерець... Переді мною був налаканий Артур, з простягнутою рукою, який хотів мене впіймати, але йому це не вдалось і зараз я падаю, і все що мені залишається заплющити очі та віддатися вітру... Він єдиний кому я зараз можу довіряти...
- Доню... Що ти таке кажеш? Я тебе народила, ми тебе виростили... З чого ти це взяла?- відповіла мами зі сльозами на очах.
Схоже вони нічого не знають або брешуть мені... Не буду засмучувати їх, як не як я їх люблю.
-Мамо, тату вибачте, що я вас засмучую і вірю пліткам... Я вас дуже люблю.
Вранці біля школи мене чекав нвш новенький, нууу як його там, а Домінік, але мені було не до його жартів... Зараз я думала лише про вчорашній день, про кролівство, про те хто я... Мені не хотілось говорити з ним, мені було страшно....
-Привіт мала)
Я пройшла його нічого не відповівши і забігла в школу.
- Ей, не ти куди, не тікай від мене, всеодно не вийде...
Я бігла неозираючись... Мені було страшно... Я не готова до таких змін... Я надіяласью, що це сон.... А якщо я знову опинюсь далеко від дому в тому королівсті... Ні, ні, ні... Я не хочу.. Підбігши до відчиненого вікна 3-тього поверху я побачила Домініка, який ставав все ближче, а я все далі відходила назад, до вікна, аж поки....
Я зрозуміла, що падаю коли не відчула опори і легкий вітерець... Переді мною був налаканий Артур, з простягнутою рукою, який хотів мене впіймати, але йому це не вдалось і зараз я падаю, і все що мені залишається заплющити очі та віддатися вітру... Він єдиний кому я зараз можу довіряти...
Коментарі