— Це якийсь хорор, кошмар! — обурювалась Ніка, чеберяючи довгими ногами, сидячи зверху на перилах.
— Ох, швидше би це все закінчилось. Байдуже чи happy end чи ні. — пробурчала Кет, злісно розтираючи в руках бідолашну голівку декоративної ромашки.
Після школи Кетік заскочила до подружки, бо та пішла з трьох останніх уроків за вимогою своєї матері. Кет злилась і на Ніку, що тихенько вислизнула зі школи. Вже близько півгодини, вона тинялась по подвір'ю і не знала куди подіти свої руки. Ніка байдуже спостерігала за знищенням клумби і ще завзятіше дриґала ніжками. Потім, не витримала, скочила і підійшла до похмурої Кет, що вже всілася на газоні і роздратовано вищипувала травичку.
— Так ти кажеш, тую маму, що вони приїдуть в неділлю? — Нікі сіпнула любу подружку за джинсову курточку.
— Не-е зна-аю...Можливо так, може і ні.
Кетік рвучко піднялась і знову попростувала до клумби.
Нікітос згадала як її мама плекала кожну квіточку і сердито лаяла кожного, хто випадково заходив до їхнього розкішного саду. Кинувшись за подругою, вхопила за короткий рукав куртки і потягла до павільйону.
— Заспокойся, котику, не хвилюйся, маленька. Можливо вони пробудуть 3-4 дня і поїдуть. Всього на всього. Може твоя тітонька не знає де знаходяться курорти і санаторії...А може їм заборонили туди через якусь вшиву хворобу.
Кет витріщилась на подругу, що безтурботно продовжувала далі:
— А в неділлю...Якщо ти не поїдеш, то і я не поїду...Місто Лева почекає. Просто...Просто, все це дуже дивно. Пертися до любої сестрички із донечкою, коли вже закінчується сезон кавунів. Імовірно Міланочка щось та і витворила і тепер рішила перечекати тут... — Ніка запитально подивилась на подругу.
Кет пересмикнула плечима і іронічно зауважила:
— Я б нічого не дізналася якби ти не сказала. Забагато честі для вишуканих леді копатись в чужому страшному минулому. Це ти для цього відпросилась з уроків?
Ніка засміялась і підфутболила кошик з петуніями, що скромно ютився коло входу.
— Знаєш, я за нею слідкую в інстаграмі, але там нічого такого нема, жодних компроматів.

Кетік спохмурніла. Настрій був ніякий. Кепський. З української літератури отримала "шість", а все отой тупуватий вірш і Вовка. Вона ж таки вивчила, але настрій чудового віршика про весну не спіймала, Вовчик весело фиркав в рукав, а це її збило, звичайно, з пантелику. Вранці за сніданком розбила кришталеву вазу з позолотою, подарунок тітки...Потім невеличке ДТП, лол. Вилетіла з сідла велосипеда, коли на неї накинулась чиясь велика вівчарка...Кетік пересмикнула плечима...Вищирена паща, повна страхітливих зубів...Коліно болісно защеміло. Якого?Де був хазяїн тієї злої сволоти???
Кетік замислено втупилась у сріблясту кофтину подруги. До чого воно все це?Невже завжди все так буде погано?Перехопивши стурбований погляд Ніки, вона якомога спокійніше сказала:
"Все файно, не хвилюйся, я в порядочку".
Ніка закотила очі. Про сьогоднішні пригоди любої подружки, вона не знала. Кетік не хотілось давати Ніці привід для лекцій.
Вхідні двері будинку відчинились і на поріг вискочила мама Вероніки. Дівчата як зачаровані повернули голови. Мама Нікітоса була високою симпатичною блондинкою з накрученим волоссям і витонченими пальцами музиканта. Кучері ніжно спадали на круглі міцні плечі і обрамляли трохи загострене, але жваве обличчя. Весело помахавши дівчатам, вона квапливо спустилась по сходам, на ходу обтріпуючи тісну голубу вовняну сукенку.
Ніка вискочила з садового павільйона і підскочила до мами, як вжалена. Вона згадала про знищені улюблені мамині квіти у садку і про сувору заборону не шастати коло клумб.
— Що, мамо? — запобігливо проказала Ніка, спиною прикриваючи вхід до саду.
— Збігай в кіоск і купи журнали, бабуся чекає, — тітка Віола витягла маленький гаманець з широкої кишені сукні і подала Ніці.
— Добре, ма-ам. — Нікі трохи розгублено повертіла в руках елегантний портмоне зі шкіри крокодила.
"Кетька, ходімо!", — скомандувала вона, простуючи до воріт. Кет тихенько прослизнула мимо мами Нікітоса і кинулась вслід за подружкою. Погода була більш-менш стерпною. Небо застлане тяжкими хмарами мовчки завмерло у очікуванні. Кет відкинула назад спітніле волосся і перевела погляді на свої потерті кроси. Ех...

"Чого ти там теліпаєшься?Йди швидше!" — вигукнула Ніка і знову приклеїла телефон до свого вуха.
Кет закульгала ще більше, нога нестерпно боліла. 

"Сама вина", — Кетік зціпила зуби.

Надибавши невеличкий голубуватий з облізлою штукатуркою кіоск, вони кинулись до нього як до свого єдиного спасіння. Ніка високо підкидуючи ноги, Кет тягнучи ногу і болісно кривлячи губи. За тьмяним не дуже чистим віконцем сиділа брутально нафарбована сива жіночка і гостро блискала окулярами.
"Знову за своїми "Cosmissom" пришвендяли",— пробурчала вона, осудливо зиркаючи через товсті скельца окулярів.
"Точно... — Ніка весело підморгнула бабусі і швидко проказала: — один "Уроки мейкапа",  два "Beautyбут",  "В'яжемо без обмежень" останній номер, також два "Cosmiss"&54, ну і "Казкова кухня тільки для леді", "МіксерШеф"..."
Товстий оберемок журналів сердито стирчав із віконечка. Отримавши решту, дівчата весело почимчикували назад. Чи то тільки здавалось...
Кет на ходу вихопила у подруги випадковий журнальчик і почала його гортати.
— Що ти робиш? — напустилась на не неї Ніка, грубо вириваючи з її рук журнал кольору морської хвилі, певно улюблений. — Ти знаєш, що такий спосіб читання псує зір!
Кет, спостерігаючи як її подруженька любовно пригортає журнали, ледь не плакала. Ні не від ревнощів, а від болю. Хоч в місцевому медпункті рану і ретельно обробили, вона ще відчувала як колінце болісно ниє і не хоче вгамовуватись. Старанно терпіла біль, все одно подружка думає, що то поганий настрій через майбутніх гостів. Ось уже перехрестя.

Збоку від них профурчав великий шикарний гірський велосипед і зупинився, перерізавши їм шлях. На високому сідлі, хвацько задерши ноги, височів той самий хлопчисько, що передражнював Кет. Його довгий хвилястий чорнявий чуб весело розвівася на вітрі.
Ніка, наткнувшись на велік, тільки тоді помітила хлопця.
"Чого тобі треба?", — вереснула вона, незадоволено морщачи лоб.
— Нічого, просто привітався, — ображено промимрив хлопчисько, скоса зиркнувши на Кет. — я, до речі, Макс! — гордо випнув груди.
— Ми знаємо, — огризнулась Ніка, все ще суплячи брівки, її відірвали від улюбленого заняття. — Ти вже привітався?
— Охолонь, сонце, — примирливо пробурчав хлопець, не відриваючи очі від Кетьки. Та знервовано провела рукою по обличчю.
— Сонце?То я вже тобі сонце? — насмішливо перепитала Ніка, і вхопила Кетьку за руку. — Нахаба!Кетюха, ходімо!Нічого з малоліточками патякати!
— А ти мені подобаєшься, — розсміявся хлопець і відкинув своє чубисько назад. — Кусюча як моя собака!

При цих словах Кетік змінилась в обличчі.

— Собака? То я вже собака? — уже верещала Ніка, — нічого собі, на першій зустрічі обгидив як паршиву вівцю...Та я тобі... — Ніка скрутила журнали в рулон і грізно посунула на хлопця.
"Нікуль, перестань, ти чого це?" — вхопила подружку за плечі і відштовхнула від велосипедиста, на якого люта Ніка мало не накинулась. Хлопець здивовано вирячився на двох дівчат, видко було, що він вже налаштувався дременути.
Кетька прилаштувалась перед кермом.
— То ти кажеш собака?А якої породи твоя собачка?
— Собака?Е-е-е...Німецька вівчарка, здоровенна така... — пробелькотів хлопець, підводячи очі. — Я тут рядом проживаю, десь коло Вероніки, можу показать!
Його обличчя осяяла дурнувата посмішка, він озирнувся на Ніку.
— Отже, німецька вівчарка з голубим неоновим нашийником і пірсингом в носі...Так?
—Так-так-так, — неуважно відказав Макс, а потім стрепенувся: — а ти звідки знаєш?
— Зрозуміло. Ходімо, Нікі, — недбало проказала Кет і схопила за рукав подругу, що вже миролюбиво поглядала на хлопчика.
Вони залишили хлопця, що розгублено дивився їм вслід, і попрямували знайомою вулицею.
— А ві-ін симпатичний... — млосно позіхаючи, проказала Ніка.
— Такий як і його собака, — відрізала Кет, осудливо поглядаючи на Нікітоса.
— Ох, а ти що, до речі....З його псом зустрічалась? — підозріло покосилась на подругу Ніка.
— Не смішно, — набурмосилась Кет і потерла коліно, — ти дивись, щоб тобі не влетіло за пом'яті журнальчики.

Ніка закліпала очима.

Сонце повільно заходило. Була десь приблизно п'ята година вечора.

Кетька вирішила залишитись перед подвір'ям Нікітоса, Вероніка ж побігла до хати. Через деякий час Нікусік, голосно тряхнувши хвірткою, вискочила до Кетьки і щосили турнувши її в плече, заіржала.
— Ти що, з'їхала з глузду, а бабуся з дому?? — обурено пробурчала Кет, потираючи ліве плече.
— Я сказала, що ми відбивались журналами від собак, — змовницьки підморгнула подружці Ніка. — Бабуля так шпетила тих шолудивих!Хі-хі...А ще на вечерю у нас буде шикарний шашлик і приїде Ромка із Ксюхою. Залишайся!
— Е, ні, — Кет стурбовано зазирала в смартфон, там було три пропущених дзвінків: — мене матінка закопає...Думаю, що щось сталось...
— Ну, окусь, — солодко позіхнула Нікі, — ось тобі бабуська хрустке печиво передала, особистого виробництва... — і підсунула його Кетік його під ніс. 
Кет обережно принюхалась, запах був на диво приємний, Кетька вдячно муркнула і прийняла до себе подарунок. Розцілувавши подружку, Кет прикро зітхнула і швидко пошкутильгала вулицею додому. Через деякий час, вона сповільнила ходу. Вже стемніло.

Роздивляючись під світлом ліхтарів знайомі околиці, дівчина згадала як маленькою ганяла по асфальтній дорозі, піднімаючи босими ногами щебінь і пилюку.
Матері вона рішила не передзвонювати. 3 пропущених не дуже страшно, а от 10!Кет нерішуче зупинилась перед своїм подвір'ям, а потім тихенько прочинила хвіртку. Моллі сопіла собі на клумбі і тихенько повискувала уві сні. Ранній місяць щедро поливав світлом вулиці.
Кетік посміхнулась і помчичикувала до хати. Всюди був якийсь дивний спокій і...Тиша. Піднялась по сходах, що аж виблискували чистотою,  замислено натиснула на дзвінок. Навмання торкнула дужку дверей. Ах, вони відчинені. Лайнувшись про себе, Кет вскочила всередину, забувши зачинити за собою вхідні двері. На шум з кухні випливла мама. В блакитній кухонній хустинці, вже де-не-де потьмянілому фартусі і з брудною ганчіркою в руці. Вона занепокоєно подивилась на Кет:
—Е-е-м, я думала це хтось інший...
— Ну так...І ти вийшла зустрічати в такому дрес-коді? — спитала Кет, невинно посміхаючись, стягуючи з себе курточку.
Мама знічено підправила фартух, що задерся вгору, і попрямувала на кухню. Кет заштовхнула верхній одяг в шафку і, стягнувши кросівки, закинула їх в комод. Роздратовано перебираючи в своїй room одяг, Кетька машинально думала про тітку і Мілану. Врешті-решт, втомившись, вона рішила не паритись і одягнула довгу спідницю хакі, і теплий білий топ.
Бридливо роздивляючись себе у великому поцяцькованому свічадо, Кетік скрутила своє довге темне волосся в косу, прискіпливо оглянула своє обличчя...У-ух, жодного горба-прищика!І як це в неї виходить!Ніка постійно скаржилась на свої комедони і старанно замальовувала тоналкой. А Кетьці просторікувала, що тій повезло. Що у Кетьки нормальна шкіра і так далі...

Більш-менш задоволена вискочила із кімнати. Мама вчинила справжній погром в стилі "Зоряних війн": в їдальні були навстіж розчинені двері, шкіряний диван був пересунутий на середину кімнати, скляний стіл тулився до невеличкої шафки з фарфоровим сервізом, цупкі габардинові штори важко пливли по маленькій бежевій канапі.
Кет зітхнула і мимоволі позирнула на стелю. Так...М-м-м...А де ж це люстра?Брендована світлодіодна люстра з 3D ефектом? Мама що, вже...Навіщо? Кет сердито струсонула волоссям і попрямувала на її улюблене місце — кухню. Мама щосили дерла злощасну сковорідку. Кет голосно кахикнула. Матінка визирнула з-за гори посуду.
— Що, доню?
— Де наша люстра? — Кет нетерпляче посмикала себе за кінчик вуха.
—Е-е...Люстра...Ах так!Люстра!Сьогодні майстр зняв її зі стелі...Я її гарнесенько витру і завтра він назад повісить...
Кетік вибалушилась на матінку.
— Ти серйозно?Навіщо?Це все приїзд твоєї сестри?
— Ну, її давно треба було почистити. І твоя тітка повинна бачити, що у тебе не все так погано. — рівним голосом відрубала мама, обережно складаючи тарілки для супу в пусту шафку.
Кет шокована дивилась поперед себе. Потім прийшла в себе:
— А що накажеш мені вправляти?І де це наш Миколка? — Кет обурено схрестила руки на грудях.
— Я тебе попрошу хоч раз витерти в себе пилюку в кімнаті. І пропилососити килими всюди. Кольчик у друга. За ним заїду я. — незворушно озвалась мама, і вхопивши в руки гранітні склянки, втиснула в одну з кухонних склянних шафок.
Кет скривилась: "Ну ясно, манюня дитинка грається, а я повинна...". Та вголос нічого не сказала, тільки з сумнівом гмикнула і, захопивши шоколадні булки та сольоний арахіс, помандрувала до себе в спальню.
Мама втомлено зітхнула і озирнулась на великий настінний годинник.
Восьма година вечора.