"Ну от. Здається the end."  — полегшено зітхнула вона і зашпурила обдерту чернетку в куток. Зошит, описавши чималеньку дугу, збив малютку Тедді і втомлено приземлився. В ту ж мить дівчина швиденько скинула все шкільне причандалля в ранець і скочила на ноги. Задоволено їх розминаючи, дівчисько озирнулось. На стародавній полиці книжкової шафи спокійнісінько собі дрімав благенький смартфончик. В телефоні щось дзенькнуло. Маляфка розгледіла в ньому голосовий меседж:
"Кетя, я не зможу приїхати. Ви-ибач, люба, але так склались обставини-и-и...***схлипування***. І я вимикаю свою цеглину, щоб не пищала. Цьом-цьом." І це все супроводжувалось дивними звуками.
Кетька зітхнула. "Цеглиною" Ніка називала свій айфончик(начебто 11)...Добре що  не Кетік. Тобто Катю. Хоча яка різниця?👣
Кетік сумно поглянула на великий годинник-серце. Час, витрачений на д/з, компенсувала записка від Нікітоса.
Дівча квапливо прочинило дверцята шафи ХХ ст.
Ледве відшукавши спорт.костюмчик в звалищі немодного одягу, вона швидко переодягнулась. Вискочивши в слабоосвітлений коридорчик, вловила слухом дзенькіт кастрюль. Гм-м...Вона пропустить вечерю...Ну і що з того?Кетька ненавиділа плов.
Трохи прововтузившись в гаражі, дівчина вивела велік на якому м-м красувався логотип "Hater". Кетька блаженно закинула ногу за раму велосипеда, вхопилась за кермо і натиснула на педалі.
Весело пискнувши, "Hater", розвиваючи швидкість 50км/год, вилетів на вулицю...Потім його повело в лівий бік, потім в правий і-і-і врешті він затормозив, скинувши з себе очманілу Кет. Дівка повільно піднялась с бруківки, потерла зад і, враз опам'ятавшись, кинулась до улюбленця. Ну і ну...Кет прикусила нижню губу. Приємне видовище. Вчепившись в свого бідолаху, Кетік потягла його на своє подвір'я хоч той і впирався скривленим колесом. В голові крутилось: "Розкрутити...Витягнути...М-м...І поставити нове-е...Але ж я потратила всі своє зелені, пф. Чи позичить мені мама??"
Кет вкинула велік на його звичайне місце і почапала нагору...
Знічев'я поглянула на циферблат, що в телефоні . "17:05". Кетя розсердилась. Спочатку на лп, потім на "супер-пуперський" двохколісний, а вже потім на себе.
"Катюшечка, кицю, ти де??Іди вечеряти!" — вереснуло з кухні. Гм. Вони завжди так вечеряли, а потім ще раз, ближче до ночі...#Tradition.
Катька неквапливо скинула хітливий костюмчик і накинула домашню одежину: подерті широкі джинси і завелика майка...Не її, а мами. Колись мамуся купила на розпродажі дюжину майок і футболок...Ті, що виявились завеликими попливли до рук Кеті. Сама Катя була занадто стрункою в тулубі, тому  виглядала комічною незграбою в цьому стилі.
Прискіпливо огледівши себе в дзеркало, що причаїлось на обклеєному дивними наклейками комоді, рушила на кухню. Перше що впало в око був її братик, що залізши на високий пластиковий стільчик, дриґав ніжками. Узрівши Кет, він заволав:
— Знаєш, я сьогодні та-а-аке ба-ачив!
— Іди ти. Ти кожен день бачиш. Прикинь!
"Катерино!" – мама гупнула салатною ложкою по столу. Кетька злякано поглянула на те місце, подумки вболіваючи за життя ложки. Брат запхинькав.
"Кольчику, любий, давай без цього..." – мовила матуся, вивалюючи на тарілки великі шматки плову.
Підсунувши до себе свою невеличку синіх відтінків тарілку, малий лукаво позирнув на сестричку. Це був звичайний шестирічний хлопчак, який нічим особливим не відрізнявся, окрім пустої балаканини.
Кетька, озброївшись виделкою, замислено споглядала суміш на тарілці.
— Катюня, передай мені "Шопський" салат, будь ласкава. — озвалась з другого кінця мама.
Катька бридливо вхопила страву східно-європейської кухні і всучила його матері. В матусі був особливий дар: вона називала речі не своїми іменами...Ну яка з неї Катюня?
Коляшка мило фиркнув, а потім замріяно промовив, з насолодою впиваючись зубами в шмат солодкої булки:
"Скоро в мене дню-юха...".
І тут же спохопився: "Та мені нічо-о не подарують, еге ж, Катька?"
"Як будеш розумувати отримаєш лисого!" — сердитим голосом озвалась Кет, колупаючи рис.
— Люба, щось трапилось? — мати неспокійно поглянула на Кет і долила гарячої води в чашечку.
Кетік мовчала.
— З-з-звичайно було б добре якби це був новенький пк, чи іграшковий браунінг, чи геймпад Sony DualShock 4 V2...— Колька з зарозумілим виглядом колупався в зубах і, звичайно, пропустив не зовсім доречні випади сеструхи: — А-а-а може це буде спортивний велік. Ура-а-а!
Кетьку пересмикнуло.
— А-а чому Катька не хо купити собі нового? — невинно лопотів собі далі братик.
Кетька зблідла і відсунула вечерю. Потім глянула на матір. Мама якось болісно всміхалась.
— Тому що того клишоногого подарував їй татко. — і опустила очі.
— Ну то й що!Вже стільки літ минуло, а вона все ганяє! — невгавало хлоп'я.
— Ти недосвідчене маля, тому багато чого тобі незрозуміло. — дипломатично заявила матуся і осудливо звела брови.
Кетік відсунула стілець і попрямувала до рукомийника. Взявши до рук ніжне рожеве мило, вона  вловила п'янкий запах і відітхнула. Потім, не повертаючи голову, безтурботно звернулась до мами:
— Ти знаєш...Там шина...У велосипеді...М-м-м...Проколота...І, взагалі, там треба все змінити... — Кет мало не задихнулась.
— І що ти хочеш? — озвалась мати, квапливо жуючи свій холодний рис.
— Та ні...Я цеє, просто...Хотіла спитати. Кхм. В тебе ж є якісь гроші, yes?Щоб...Ну позичити. — Кет відчула як у неї палахкотять щоки, вона знервовано поклала мило на місце.
— Якісь?Хах!Гм...
Катька сіпнула себе за вухо.

— У мене завжди, — незворушно продовжила мама, — Якісь грошенята, а ти...Ти...
Кетік затамувала подих.
"Попереду скул, Коля і ти. І ще все подорожчало. А ти...Все нівечиш. Подумай. Тобто...", — заплуталась мама і, врешті-решт, замовкла.
Кет рішила не дослуховувати, різко повернулась до дверей і вийшла з кухні.
Уже в себе вона мовчазно кружляла по кімнаті, а потім різко затормозила коло настінного годинника, що весело відстукував години і стиха пробурмотіла:
"Ну і добре. Яка я Дурепа!Не треба було взагалі щось казати...".
Замислено погортала в телефі. "Уже 25 жовтня...А я...Ну що ж...Побачимо що буде далі. Камон!Жаль мого "найкращого".