М-м-м...
#GoodMorning почався як завжди із крику, що, правда, лунав з сусідньої кімнатки. Кетік роздратовано зморщила ніс і уже вдесяте натягнула ковдру по самі вуха. Та-а крик не вщухав. Маляфка ладна була вже скочити, помчати туди і провчити нещасного зіпаку. Через хвилину вона втямила, що то кішка. А ще через деяку мить, що у них блохасті не водяться. Вискочивши з-під теплої махрової ковдри, вона ледве попала ногами в капці і, люто шарпнувши високі двері, вибігла із кімнати. Підкравшись до кімнати, що навпроти її спальні, Кетька прислухалась. Хмикнувши, вона прочинила двері і різко зупинилась.
Ця кімната...Тобто їдальня...Ще з тих часів, коли був живий татко, вони снідали і вечеряли тут...Обідали нашвидкуруч в їдальні. А тепер тут завжди стояла моторошна тиша...Окрім неділлі, в яку  втомлена мама, але з почуттям обов'язку створювала охайний гармидер. Гм. Писк повторивився. Кет опустила погляд вниз і охнула: на підлозі зіщулилось маленьке руде кошеня с великими сапфіровими сумними оченятами. Дівчина чимдуж кинулась до нього. А то...
Лапка в бідолашного створіння була неприродно вивернута. Її охоплювала цупка нитка, що, звиваючись, тяглась від вікна. Кетька підскочила до широкого пластикового віконця і оглянула територію. Внизу розташовувалось старе розлоге дерево...
Дівчина вхопила нитку з волосіні і потягла на себе, пробуючи її зірвати. Та, звичайно, не піддалась. Видно, була кріпко причеплена до гіллячки того дуба...В Кетік затремтіли губи.
"Якісь гадюки мучили звірину...Залякане котеня дременуло на найближче дерево і-і-і запуталось там. Можливо, сиділо цілу ніч. Знесилене, воно якось приловчилось і (слава Богу, що вікно мама, гм, забула зачинити)приземлилось в приміщення не зовсім щасливо..."
Оглянувши ще раз тремтячу лапку, спробувала звільнити від пута. Та марно. Руденя жалібно занявчало і спробувало піднятись. Кет нерішуче зупинилась. "Покличу маму". На невеличкому настінному годиннику пробила сьома ранку. Кетька здивувалась: чому відчайдушне голосіння муркотика розбудило тільки її?
Вона ніжно погладила котка, обгорнула теплим вовняним пледом і подалась до маминої спальні.  Сторожко прочинила дубові двері і просунула туди голову. Мами не було!Чимскорше спустилась на кухню. Ага, виходить мама встала якогомога раніше тільки для того, щоб приготувати для них яєшню.
— Доброго ранку, матусю, — заспана фізіономія Кет, здається, порадувала матір.
— І тобі, доню, — відповіла мама, крутячись коло пательні.
Кетька щільно закуталась в свій халат.
— Мам, там в їдальню вскочило кошенятко з скаліченою лапою. Мені потрібна аптечка, де вона?— і втупилась в матір.
— Будь ласка. Он в тому шкафчику. — хитнула головою мама, пильно сервіруючи стіл.
Кетька, напопавши на коробочку, кулею проминула сходи і влетіла в кімнату.  У малого кошеняти немов сьози стояли на очах. Воно сумно слідкувало за рухами дівчини.
"Чекай, я допоможу..." — пролунав голос позаду. Кет хотіла  недоладнє щось ляпнути, але мама впевнено вхопила інструменти і вправно закінчила справу. Обмотуючи бинтом пошкоджене місце, вона не зводила погляду з нитки-ліски, але промовчала.
"Ну що, ходімо?" — бадьоро кинула вона Катьці і посміхнулась рудому розбишаці, що повеселіло озирався навкруги.
Кет обережно вхопила маля і попрямувала за стрункою високою постаттю. Незнайоме радісне і хвилююче почуття охопило її єство.  І вже потім, віддавши рудька-царапку рудоволосій сусідці, що з радощів затискала кошака разом з Кет, стрибала по сходах і згадувала вдячні очі. Не сусідки ж, звичайно, а кошеняти...