#Дорогою додому дівчата-підлітки звернули до їхнього улюбленого парку. Ніка, застрявши в епл, недбало розмахувала своєю брендовою сумкою. Кілька раз попадала по Кет. Та знехотя боронилась словами. Джинсовий ранець Катьки знадливо яскрівся блискітками. Кет час від часу страдницьки кривилась. Чи то від надокучливої сумочки "Nike", чи то від свого заважкого портфеля. Раптом Ніка спіткнулась і ледь не влетіла в розлогий каштан.
— Що за... — Вероніка обурено глянула під ноги, величенький кусок голубої цеглини наче сміявся з неї.
Кетька хихикнула.
— Наступного разу Я допоможу тобі осідлати каштанчик.
— Наступного разу не буде. — гордо відрубала Ніка і знову втупилась в телефон.
Брат Катюні уже був дома, він не сидів на групі продовженого дня. Додому його відвезла сестра маминої подруги. Кет замислено потерла підборіддя.  Сизі голуби лагідно воркотали, радісно дзьобаючи крихти, які кришили двоє маленьких дівчаток-близняток. Одна з них, підправивши надто великий бант, задивилась на Нікину сумочку. Вероніка, самозадоволено усміхаючись, фоткала все, що попадало в ракурс. Проминувши квітковий кіоск, біля якого стояла невеличка черга з бабусь; вони бадьоро крокували охайним тротуаром далі. Сонце безжально сліпило очі і лагідно зазирало у вітрини. Біля  продуктових магазинів Ніка раптом стукнула себе по лобі і зупинилась. Кетік встигла пригальмувати.
"Що таке?" — роздратовано викрикнула вона.
"1 кг цукру, 2 кг будь-якого печива..." — пробурмотіла Ніка. —Ага, згадала...Ходімо!"
Вона схопила Кет за руку і потягла до магазинчика з витертим надписом "Сільпо". Вже в приміщенні Ніка схвильовано перебігала від одного ятка до іншого. Потім довго вибирала печиво.
"Нік, бери вівсяне і не парся", — порадила Кетік, зиркаючи на вафлі. Ніка перелякано витріщилась на подругу:
"Ти нормальна?В мене зуби від них повипадають. Е-е, ні, давай те, на що ти дивишся, люба".
Напхавши пакунок всякою всячиною, Вероніка почимчикувала до прилавка. Задоволено посміхаючись, вона випхала Кет слідом за собою.
— Я виглядаю як мама-одиначка. Тьху. Хоч би щось купила чи з тобою треба як і зі мною панькатись??
— Та ні, я не голодна, — позіхнула Кетік, поглядаючи на величезний пакунок в руках Ніки. Та запримітила погляд Кет, хитро посміхнулась і сказала:
"О, допомогти хочеш?Ня, тримай".
Кетька скривилась, але відмовляти, знаючи, що їй перепаде щось смачненьке,  не схотіла. Знову ще одне перехрестя. Якісь хлопці на гірських велосипедах, побачивши їх, загоготали. Ніка встигла накидати їм непристойних жестів. Було вже справді нереально жарко. Вероніка врешті змилосердилась над повільною подружкою: "Он кав'ярня, ходімо посидимо". Звернувши в тіньок, де стояв  невеличкий стіл оброблений під сосну із такими ж стільцями, Ніка поклала свої речі і, полегшено зітхнувши, звеліла: "Ти покарауль, а я піду щось замовлю".
—А як же автобус? — занепокоєно спитала Кет, несамовито потираючи руки.
— Нічого, почекає. — кинула Ніка, зникаючи в кафетерію.
Кетька замислено відкинулась на вигнуту спинку стільчика. Зненацька її погляд упав на невеличкий папірець, що самотньо шелестів на тротуарі недалеко від неї. Перша думка була "Піду гляну", але потім вона зневажливо пхекнула: "Ще чого?!Кетік Маляфка, а не прохачка з темних вулиць!". Потім посовалась на твердому сидінні. Тоді ж вона не витримала, скочила, перекинула чотириногого і підбігла до дивного папірця, що зібрався ген-ген полетіти. Розрівнявши зібганий листок, вона його оглянула. З одного боку лист був чистий, ну як чистий, типу того. З іншого Кетька прочитала:
" Шукаю для неважкої праці працівника ж/ч статі. Зп/місяць: 5 000 тис. Бажано: вік від 14(згода батьків) до 30, без поганих звичок, старанність. Телефон: 0800-210-210
E-mail to fax: branco@gmail.com. Примітка: можливо без досвіду праці."
Кетік замислено вкусила ніготь: "Ну-у, окей. Це не завадить. Хай буде "— і втисла в задню кишеню джинсів. За спиною щось загуркотіло. Кет повернула голову.
Ніка, витріщивши свої голубі, як морське дно оченята, репетувала:
—Ти мені хоч раз допоможеш чи будеш там далі стовбичити??
Її довгі руки були зайняті двома коробками піци, баночками "Pepsi" і енергетиками. Ще декілька таких бляшаних баночок котились собі спокійнісінько по пішоходній доріжці. Хмикнувши, Кет підхопила "Pepsi" і, підтримуючи ображену подругу, рушила до їхнього місця призначення. Прилаштувавшись, вони відкоркували бляшанки і взялись за піцу з креветками.
— Знаєш що, Нік... — замислено покусуючи шматок, проказала Кет.
— ЩО? — видавила із себе Нікочка, яро запихаючись піцою.
— Та ні, не те...Ти задоволена своїм життям?Хоча це...
— Ще й як! — перебила її подруга і хильнула з бляшанки.
— Ну-у, це зараз, а потім наврядчи буде тобі мама на пенсію видавать! — Кет аж крикнула на останньому слова.
Ніка вибалушилась на неї.
— Слухай, мамзелько...Про мою нещасливу старість будеш говорити на моїх похоронах, зараз дай мені спокійно насититись, чіпляється воно. — Нікітос ображено забулькотіла " Pit Bullем".
Кетька потерла чоло.
"Добренько, я не так сказала, не так почали. Поговоримо згодом. The topic is closed". — і Кет, втершись серветкою зі смішними візерунками, вилізла з-за тісного столу та накинула ранець на плечі.
— Куди ти поспішаєш, триста вареників!В нас ще одна година, чорт забирай, до приїзду того довбаного автобуса!Ні спокійно похавати, ніщо!Обридло! — Ніка роздратовано відламала здоровецький шматок пахучого коржа і проковтнула.
— Заспокойся, сонце!Їж, дитинко. — Кет гепнулась назад на свій стільчик і втомлено поклала голову на руки.
— Та я нічого, просто, як завжди, крейзі. — примирливо промурмотіла Ніка, намацуючи свою "цеглину"в сумці.
"Ох", — подумала Кетька. — Починається....". На ламінованій стільниці лишилась купа надгризених шматочків та зім'ятих баночок. Кет машинально вхопила шмат і ковтнула. Потім зиркнула на подругу.
" Ну що, дівчинко, нагодувала свого малюка?",— ледь посміхаючись, спитала Кетька, помітивши, що її гьорла важко дихає, обпершись на спинку стільця.
"Іди ти", — буркнула Ніка, не відриваючись від екранки.
Залишалось щось близько півгодини. Зупинка була недалечко.
"Розбудиш!Почула?А ні, то..."
"Га?Що?" — Ніка підскочила на сидінні і витріщилась на подружку.
"Ясно", — позіхнула Кетька і, виставивши таймер в смартфоні, поклала під голову ранець і заснула.
Десь через 10 хвилин, як їй здалось, щось боляче штурхонуло в праве плече.
"Йоржик, харош дрихнути!"  — оглушливо крикнуло їй на вухо. Кетька скочила, мало не перекинувши стіл.
—Куди оці всі залишки гидоти на столі? — спіткнувшись об купу бляшанок під столом, Кет підхопила їх і вкинула до найближчого контейнера для сміття. — Оно бродячі собачки, ходімо підгодуємо нещасних!
Ніка, скоса зиркнувши на подругу, квапливо впихнула все, що було на столі в свої пакунки, вхопила сумку і, крикнувши: "Помагай, швидше, альо!", потягла це все по тротуару.
Кет підхопила свій рюкзак і кинулась до подружки. Перекидаючись колючими слівцями, вони добігли до зупинки, де вже стояв жовтавий облуплений, весь в плямах автобусик.
Останні місця були на диво вільні. Дівчата з превеликим задоволенням гепнулись на гарячі сидіння.
"Ну все-е..." — протягло мовила Нікі, витираючи піт з лоба.
"Ех, все та не тобі", — і Кет швидко підсунула пакети Ніки до себе.
"Ахтунг!Упадуть і попливуть, не чіпай!" — гаркнула Нікі і, вирвавши з рук Кетьки пакунок, демонстративно відвернулась. Потім витягла навушники і втупилась в свій айфон.
Кет, покрутивши коло виска, відсунулась від Вероніки і задивилась у вікно.
Все здавалось суцільною яскравою плямою. Будинки, вітрини, авто з жагою вбирали в себе тепло і блискотіли гарячим сонячним полум'ям. Кет рефлексивно замружила очі. Потім спробувала розгледіти своє обличчя у вікні, відображення якого було розмитим, широким та антиестетичним. Примруженими очима вона намагалась зрозуміти якого кольору в неї очі, потім стурбовано зазирнула в своє кишенькове дзеркало. Тієї ж миті зупинився автобус і одночасно з цим в неї влетів кулак Ніки.
"Хєлп ту мі, бейбі, приїхали!" — крикнула їй на вухо Вероніка.
"Наче я не знаю".— буркнула Кет і, виглянувши в віконце бусика, попростувала за подругою. Водій байдуже очікував і вряди-годи поглядав у дзеркало заднього виду. Навкруги було шумно і гамірно. Нікі випадково штовхнула чоловіка, що стояв в проході спереді і той з криками полетів за двері. "І чого ото стовпом стояти..." — невдоволено пробурчала Ніка, вистрибуючи слідом. Натовп повільно розсіювався.
Кетік озирнулась навколо.  Автотраса була вся у вибоїнах, зліва від дороги розташовувся сосновий лісок, справа кублилося поле з гірчицею. Кет пришвидшила крок.
"Знову поспішаєш", — невдоволено промовила Ніка, сіпаючи до себе ручку полетіленового пакета.
"То щоб ти привал не просила", — бовкнула Кетік, сходячи на узбіччя. Мимо них прогуркотів грузовик.
Півгодини потому вони вже стояли на перехресті і відпочивали. Ніка, зігнувшись в три погибелі, важко дихала.
— Ну мені вже тут трішки, — Нікі сумно обдивилась свої руки і вхопила свій важкий "хрест".
— Донесеш? — Кет стурбовано подивилась на улюблену подружку.
— Ну ж цілий день сама тягла, — відмахнулась Ніка, — тут ще декілька кілометрів і усьо.
— Тягли, — уточнила Кетька і кинулась допомагати подружці. — Ґоу, дитинко!
Повільно плентаючись побитою асфальтною дорогою, дівчата дібрались до невеличкого з вишневою покрівлею будинку.
Біля хвіртки Нікі ніжно обняла подружку: "Ну, давай, манюнь...". Кетька розцілувала усміхнену подругу і наостанок добряче затискала.
Поспостерігавши за подругою, що безперестанку бурмочучи, перла важкі речі по сходах, Кет з хвилину  потупцювала коло паркану, потім повільно побрела вулицею.
Втомлено зітхнувши, вона машинально сягнула рукою в кишеню за телефоном. Раптом її рука намацала якийсь папірець. Хмикнувши, витягла "Huawei" і ще "щось",  зачала роздивлятись. То було те саме недолуге оголошення і банкнота номіналом в п'ятьсот гривень. Кет задоволено крекнула. Вона згадала, що Ніка, тріпаючи її по сідницях, всунула щось у вузькі кишеньки штанів. Тоді Кетька не звернула на це увагу. Голосно сміючись, вона кружляла околицями міста в пошуках магазинчиків з велозапчастинами. Напопавши на їхній місцевий трьох'ярусний  "Avtohouse", що яскраво ряснівся неоновими вивісками, Кет вбігла в будівлю і пішла до торговельного залу. Знайшовши все, що було їй потрібно, вона розрахувалась на касі і, весело насвистуючи новорічню мелодію, звернула до себе на вулицю.
Зупинившись перед масивною кованою брамою, дівчина щосили штовхнула важкі ворота і опинилась на просторому охайному подвір'ї.Величезний кущ палахкучої рожевим вогнем троянди обрамляв високу різьбляну арку, що вела в невеличкий сад з пахучих вишень і примливих абрикос. Кущі пишного білого дерену тісно тулились до тендітних маленьких деревцят. Обнесена декоративним камінням клумба яскрілась жовтавими рудбекіями і вербенами, що тужливо заглядали в безмежну блакить неба. Асфальтні плити відсвічували білизною і вели прямісінько до веранди. Радісно метеляючи хвостом, до неї скочила білосніжна лайка. Кетька ніжно почухала пса за вухом, та щасливо вискнула, і Кет рушила в напрямку покручених сходів. Будинок був триповерховий, нескладної побудови, з декількома балконами; дах силоміць тягнувся до неба і переливався всіма відтінками зеленого.