Вечность

АdSSkaуа Su...renь

Гремела рояль... Стенала гитара Испуганно мышь Взобралась на шкаф И хрупкие руки Взлетали, порхали И чистый здесь воздух Для смертного — яд. Небесного вида Златая цепочка Немного касалась Клавиш земных, Прозрачное тело, Вновь, вновь наклонялось Горели алмазы Очей голубых. Звенели тревожно соседские Окна. Плакаты старинных прелестных девиц. Глаза у девчонки отчаянно мокли. И фото живой ее падали ниц. Как узкие плечи Молитву шептали И как аромат Изогнутых ресниц Лелеял, так нежно Они трепетели. И ветер невольно Услышя, утих. За мерзлым оконцем. Лучи улыбают. Усталое солнце Взлетело уввысь. И призрака дева Утром растает. Но время зовет Ее вновь повторить. И будут ее Нежные пальцы Так трепетно гладить Струны души. И ветер, и дождь Безсило увянут. Заклятая дева, Закон не руши.

2021-01-24 13:34:33

18

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

АdSSkaуа Su...renь

благодарю, приятно, что не пролазишь мимо))😌😻😽

Відповісти

2021-01-24 14:50:28

Подобається

Паша Магомедов

Поэзия Безумной , красоты Только смысл грустные , Очень А так всё Превосходно .

Відповісти

2021-02-01 10:27:15

1

АdSSkaуа Su...renь

@Паша Магомедов спасибо Вам))☺

Відповісти

2021-02-01 13:08:17

1

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1045

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11167