Життя. Воно таке коротке та швидкоплинне. Дарунок Всевишнього, який дається нам лише один раз. Ми маємо його цінити,  берегти та прагнути прожити гідно...
але іноді в нього вривається чорна смуга. Непрохана гостя, котра прагне його зруйнувати. Все летить шкареберть і ми починаємо втрачати смак. Смак жити далі.
Люди різні, як і їхні характери. Одні, зібравшись з силами, викликають чорну смугу невдач на бій і немов той натренований боксер, проводять міцні удари і в решті - решт отримують перемогу.
В кожного з нас різна сила, як і сила в невдач. Хтось перемагає в першому раунді, а хтось в останньому, але головне що наша битва завжди закінчується перемогою.
Чорна смуга хутко забирається з нашої оселі під назвою "Життя", а до нас знову повертається його смак.
Нажаль, є інші види людей, котрім невистачає духу викликати свої невдачі на бій.
Вони їй поступаються, віддають перемогу і прощаються з Божим дарунком, гадаючи що це єдиний вихід...та вихід є завжди і саме це я хочу довести вам в своєму містичнім оповіданні під назвою - Останній політ або
Майбутнє якого небуло.

*********

Станіслав Костецький - герой цієї історії. Молодий двадцятип'ятирічний хлопець, якого природа нагородила приємною зовнішністю, гарною підтягнутою статурою та добрим серцем. Він мав все, що потрібно звичайній людині для щасливого життя: кохану дівчину, надійного друга та роботу, яка приносила йому задоволення. Здавалось, що цей молодий чоловік ніколи незнав лиха та невдач. Завжди усміхнений та життєрадісний.
Станіслав працював менеджером в одній відомій компанії.
В соліднім темносинім костюмі, в білій випрасованій сорочці на якій сиділа червона краватка, він вийшов на двір. На сьогодні його день завершився і хлопець повільно прямував додому. Поряд з ним ішов середньої висоти чоловік в дорогому костюмі. На вигляд йому було років 50. Він мав лисину на голові та будову тіла круглої форми. Справжній директор. Блакитні очі повівали добром. Керівник вів приємну розмову з нашим героєм.
На дворі потемніло і всюди панував літній безвітряний вечір.
- Знаєш, Станіславе, я рідко кого хвалю.
- Знаю. - легко усміхнувся хлопець.
- А тебе вирішив похвалити. Вважай що ти щасливчик.
- Дякую.
- Куди ти дякуєш я ж ще непочав. - зробив зауваження керівник на що Станіслав лиш знизив плечима. - Так, от. Ти в нас працюєш вже понад 3 роки. За цей час ти показав себе з гарної сторони, як відповідальний та працелюбний співробітник. Мені приємно з тобою працювати, тому я вважаю що ти гідний вищої посади і звісно ж більшої зарплатні. Я буду говорити своєму керівництву про твоє підвищення. - щиро промовив директор.
- Дякую, Вікторе Павловичу. Мені дуже приємно що Ви мене цінуєте та поважаєте. - відповів радісний хлопець.
- Це добре. Дивись тільки нерозслабляйся.
- Та ні, ви що. Я обіцяю гарно виконувати свою роботу. Навіть краще ніж зараз.
- Краще - це вже занадто. І так годиться....Все. Давай, хлопче.
Директор попрямував в іншу сторону, а Станіслав попрощавшись у відповідь пішов до свого авто.

Хлопець на радощах повертався до своєї трикімнатної квартири. На порозі його чекала кохана дівчина з якою він вже 2 роки як живе під одним дахом. Її звали Катя. Струнка чорнява дівчина з зеленими очима. Вона була дуже гарною, ніби модель з обкладинки журналу. Мабуть, кожен хлопець заздрив Станславу, коли бачив з ним таку кралю.
- Привіт, кохана. - радісний хлопець чмокнув дівчину в губи.
- Привіт. А що це ти такий щасливий ніби в лотерею виграв? - здивовано запитала Катя.
- В лотерею? Майже. Шеф мене сьогодні хвалив і пообіцяв, що скоро я отримаю підвищення.
- Класно. Вітаю.
- Рано ще, вітати.
- Це в тебе і зарплатня прибавиться? - спалахнули цікавістю зелені очі красуні.
- Так. На тисяч 5 , примірно.
- Клас. Тоді я зможу частіше ходити з своїми подругами по кафетеріях?
- Звісно, кохана.
Станіслав зняв взуття і пішов на кухню.
- А ти тут що робиш? - запитав він.
За столом сидів його єдиний та вірний товариш - Степан.  Він був чорнявим підкаченим хлопцем. В одній руці сиділа ложка, а в іншій шмат хліба, а на столі миска з борщем, який він і смакував.
- Привіт, Стасе. Прийшов нещодавно до тебе в гості, а ти на роботі. Вирішив почекати. Катюха, ось борщем пригостила.
- Щось часто я застаю тебе в себе вдома. А може ви таємно від мене любовний роман крутите? - з серйозним виразом на обличчі, запитав хлопець.
В Степана та Каті відразу збільшились очі, які незрозуміло та налякано дивились одне на одного. І тут хлопець усміхнувся.
- Та я жартую. Бачили б ви свої обличчя. Я впевнений в своїй коханій крихітці. - Станіслав глянув на Катю, після чого перевів погляд на Степана. - І звісно, в тобі, друже.
Він дуже кохав свою дівчину. А без довіри стосунків непобудуєш. Наший герой вірив в справжнє, міцне і головне - взаємне кохання.
Степанові товариш теж довіряв, адже їхня дружба існувала понад 20 років. З самого дитячого садочка. Звісно були сварки між друзями, але всі непорозуміння швидко вирішувались.
Катя насипала своєму майбутньому чоловікові миску Борщу, після чого друзі пару годинок поспілкувались і Степан відправився додому.
Приємний контрасний душ, шалений секс в ліжку, обмін словами " Я тебе кохаю" та "Надобраніч". Отак і минув такий як і всі інші гарний день Станіслава Костецького.
Добрий хлопець тоді ще не знав які неприємності йому готує наступний день. День, котрий змінить все.