- Ніііі! - прокричав Станіслав.
Він гадав що це вже кінець. Зараз він впаде на бетонний тротуар і його внутрішні органи луснуть, а кістки переломляться.
Хлопець замовк побачивши що нікуди він непадає, а лежить в своїй квартирі, в своїй кімнаті, в своєму ліжку.
- Це ж треба. Які тільки дурниці ненасняться. - він подивився на пусте місце поруч, там де раніше спала невірна.
- Нерозумію. Це все один страшний кошмар чи тільки моє самогубство?
Станіслав зліз з ліжка і стоячи в одних червоних трусах побіг до шафи. Відчинивши її, хлопець побачив багато вільного місця.
- Отже сном виявилось лише моє самогубство. - зрозумів хлопець.
В голові прокрутились спогади зі сну, а саме падіння з даху.
- Ееее ні. Самогубство невихід. Я що, зовсім телепень щоб вбиватись через якусь зрадливу дівку?
Сон змусив змінити думку. Підвівшись з ліжка, вільний хлопець оглянув простінь.
- Вони на ній постійно кохались, а мені тепер на ній спати? Та ні. Так діла небуде.
Через деякий час, Станіслав одягнувся, але не так як він ходив на роботу, а по домашньому. В спортивні штани та футболку. Скрутивши простінь, хлопець запхав її до великого пакету, який був придбаний в супермаркеті.
Завівши своє чорне авто Станіслав помчався до лісу. Зайшовши в безлюдне місце молодий чоловік з розбитим серцем жбурнув пакет на посохлу траву та діставши запальничку його підпалив. Тканина відразу загорілась. Станіслав дивився на палаюче полум'я і від цього на душі ставало трішечки легше.
- Від сьогодні я розпочинаю життя з чистого паперу. - все ще засмучено, промовив сам собі Станіслав і попрямував до авто.
День минув на самотині, але непогано. Вперше за довгий час людина змогла гарно відпочити. Станіслав сходив поплавати на Дніпро, поспілкувався в інтернеті з знайомими та подивився цікаві фільми. Він і непомітив як настала ніч, яка швидко його приспала.
- Чотири дні. - знову пролунав голос в темряві. Голос який був до болю знайомий.
- Це мій голос. - зрозумів Станіслав. - Але чому я чую його вже другу ніч поспіль. Що означає цей рахунок?
Хлопчина неміг дати на це відповідь, тому вирішив на цім незациклюватись, вважаючи що це все дурниці.

Гарна червона сорочка безрукавка та сині брюки. Саме в такому одязі наш герой вирішив поїздити містом. Він повільно вів своє дороге авто дотримуючись всих правил, як зненацька вилетів на перехрестя чорний " Мерседес". Обидва водії натиснули на гальма та запобігти аварії все ж невдалося. Дві дорогі іномарки зіштовхнулись передніми бамперами. На щастя удар видався незначним і транспортні засоби недуже постраждали.
З " Мерседеса" вийшов невдоволений молодий хлопець з доглянутою зачіскою та борідкою. На очах сонцезахисні окуляри, а на шиї товстий золотий ланцюг.
З розлюченою гримасою невідомий наближався до Станіслава. Відчувши, що може статись бійка наш герой виліз з авто, щоб стояти на ногах і дати відпір нападнику.
- Ти що, небачиш куди преш? Очі медом залило? - проричав незнайомець.
- Взагалі то, в цій ситуації, винуватець ти. Якого біса ти вилетів на перехрестя? На світлофорі кольори нерозрізняєш?
Дві розлючені людини готові були запустити в хід кулаки, та раптом.
- Стасе? Костецький? - запитав співрозмовник.
- Так. Це я. - незрозумів хлопець.
- Це ж я, Андрій. - усміхнувся незнайомий хлопець і зняв свої окуляри. - Однокласник твій. З першої школи. Ми з тобою були хорошими друзями, поки ти не переїхав з своїми батьками  до міста.
Станіслав відразу його впізнав. Друг дитинства з яким він 5 років просидів за одною партою. Приємні спогади розбудили усмішку на обличчі нашого героя. Знайомі люди на радощах обійнялися.
- Така негарна ситуація в нас щойно склалась.
- Ой, та забий. Зараз зганяємо на СТО. Нам за кілька годин виправлять ті дрібниці.
- Це добре, але так вийшло, що в мене зараз обмаль грошей. - чесно пояснив Станіслав.
- Не жахливо. Я заплатю за ремонт і твого автомобіля. Все ж таки я винен в цій ситуації. - промовив Андрій, визнавши свою провину.

В той час коли майстри чаклували над автомобілями старих друзів, друзі завітали до кав'ярні, щоб поговорити про життя.
Андрій повідав давньому приятелю про свою щасливу долю.
- Ти ж пам'ятаєш що мій тато бізнесмен?
- Так. Власник одної компанії по створенню автомобільних деталей. - згадав Станіслав і зробив ковток гарячої кави.
- Так. За останні 10 років бізнес значно піднявся. Ми заключили угоду з країнами Євросоюзу. Збут товарів за кордон приносить великі прибутки.
Станіслав уважно слухав друга дитинства та легенько похитував головою.
Андрій продовжував розповідати.
- 2 роки тому, я закінчив універ і тоді, тато віддав мені свій бізнес, а сам відійшов за лаштунки. Відтепер, він присвячує час своєму хоббі.
- Молодий, а вже власник компанії. Вітаю. - щиро сказав безробітній.
- Дякую. А ти як? Де працюєш? - запитав Андрій, беручи зі столу чашку кави.
- Два дні тому мене звільнили.
На обличчі хлопця знову з'явився смуток, та старий друг протягнув міцну руку допомоги. Андрій дізнався "Де?" та "На кого?" навчався  товариш і прийшов до висновку, що він гарно підходить на посаду замісника в його процвітаючій компанії. Станіславу було трохи незручно, але приємно.
- В тебе ж мабуть є людина, котра працює на цій посаді. Я нехочу щоб через мене, хтось втратив роботу. - з сумом промовив добросердечний хлопець.
- Нікого я не звільнятиму. Я бачу, що вдача гарно схопилась за тебе. Замісником працював пристарілий чоловік, якого вчора, ми з колективом провели на пенсію.
- Але ж, мабуть, хтось інший на поготові зайняти його крісло. - зауважив Станіслав.
- Це вже не твої проблеми. - Андрій допив каву, яка знаходилась в невеличкій чашці. - Якщо постійно думати за інших то в кінці, залишишся нізчим. Зрозумів?
- Андрй має рацію. - подумав про себе хлопець і його посмішка знову повернулась на свої місця.
- Зрозумів. Коли ти бажаєш бачити мене на робочому місці?

День пролетів швидко та щасливо, вносячи до життя Станіслава чудові емоції та позитивні моменти.
- Все змінюється на краще. - сказав сам собі хлопець лежачи в ліжку.
Запхавши руки під м'яку подушку Станіслав провалився в сон.
- Три дні. - пролунав голос в темряві, який навіював страх.
- Чому вже третю ніч поспіль я чую цей відлік? - немаюче логічного пояснення, це запитання змушувало замислитись.

  Третій день без  зрадливої дівчини та невірного товариша приніс нові світлі проміння в засмучене життя Станіслава. З кожним днем на душі ставало легше.
Великий просторий кабінет, приємний колектив та посиденьки за чашкою кави з своїм начальником та другом - Андрієм. Все було просто чудово. Новий співробітник швидко увійшов в курс роботи.
Серпневий вечір міцно схопив до своїх обіймій мальовниче місто - Черкаси.
Два давніх товариша спускались по східцях, залишаючи свою роботу. На обох сиділи солідні костюми, які однаково гарно личили до обличчя як одному так і другому.
- Ну як, Стасе, перший робочий день на новому місці? - поцікавився Андрій.
Станіслав прибрав погляд з викладених плиткою східців і глянувши в очі керівнику, відповів.
- Чудово. Мені подобається. Я тобі дуже вдячний за цю роботу. З першої роботи проставлятимусь. Сходимо кудись, трішки кон'ячку випити.
Обіцянка викликала приємну усмішку на обличчі Андрія.
- Я тільки "За", якщо тільки "трішки", бо я нелюбитель вживати багато спиртного.
- Домовились. - погодився Станіслав і теж посміхнувся.
В цю ж мить, обганяючи швидкою ходою хлопців, промайнула молода дівчина. На ній була білосніжна сорочка та солідна ділова спідниця. Незанадто коротка, але і незанадто довга. Це вказувавло на те, що дівчина не розпусна.
- Допобачення, Андрій Олександрович і вам допобачення, Станіслав Володимировичу.
- Допобачення, Світланко. - попрощався у відповідь Андрій.
Станіслав просто промовчав. А чому? Задумався хлопець. Він спіймав її чарівну посмішку та звабливий погляд карих очей. А це розплетене волосся... Він дуже його любив. Неодна зачіска невзмозі зрівнятись з красою розплетеного довгого волосся - так вважав Станіслав. Золотий колір відразу сфотографували зацікавлені очі новго співробітника.
- Вона в нас працює?
- Так. Світланка. Двадцять один рік. Гарненька. А що, сподобалась? - примружив погляд Андрій.
- Та є трішки. Чимось зачепила
- Чим? Плечем, коли проходила повз? - жартома запитав друг.
- Ні. Вона зачепила не тіло, а серце.
- Оооо. Серце - це річ серйозна, але нераджу до неї залицятись.
- Чому ж так? - незрозумів Станіслав.
- ЇЇ щодня хтось привозить на роботу, а також і забирає з роботи. Авто нічогеньке таке. Гадаю, що то її хлопець.
Друзі зупинились біля парковки на якій стояли їхні автомобілі. Станіслав кинув погляд на дівчину, яка стояла на зупинці і розмовляла по мобільному.
Мозок відразу сприйняв слова друга, а от серце - відмовлялось. Воно обурилось на поступливий мозок і з усіх сил змушувало змусити хлопця підійти до привабливої красуні.
Андрій відкрив двері свого " Мерседеса"
- До завтра, друже. - він потиснув на прощання  руку і сів в авто.
Станіслав провів поглядом залишаючий парковку автомобіль товариша. Він відкрив дверцяту своєї чорної іномарки, але глянувши знову на дівчину, передумав. Хлопець закрив двері і підійшов до неї на зупинку. Красуня щойно закінчила телефонну розмову та сховала мобільгий до своєї червоної дамської сумочки.
- Світлано, дозвольте Вам дещо запропонувати?
- Так, звичайно, Станіслав Володимировичу.
- Просто, Станіслав. В нас не така вже й велика різниця у віці, щоб ви звертались до мене по батькові.
- Але ж, Ви, заступник керівника. - заперечила дівчина.
- Це вірно. Отже, зробимо так. На роботі я для Вас - Станіслав Володимирович, а після - Станіслав, Стас, Стасик. Домовились?
- Домовились. - усміхнулась Світлана.
Неймовірна усмішка змушувала закохуватись в дівчину ще більше.
- Як, Ви, дивитесь на те, щоб я запропонував підвести Вас додому?
Дівочий погляд сяяв вогниками, які вказували на взаємну симпатію.
- Мій тато сьогодні затримується на своїй роботі, тому я з радістю прийму вашу пропозицію.
-Тато? - здивувався Станіслав.
- Так. Я живу разом з батьками. Робота мого тата знаходиться на тому ж маршруті що і моя, тому він щодня мене привозить та відвозить.
Душа хлопця полегшено здихнула.
" Вона вільна. Я маю шанси" - промайнуло в думках закоханого Станіслава.
Співробітники попрямували до чорного авто.
По дорозі додому колеги дізнались багато цікавого одне про одного та перейшли на "Ти".
Світлана була ніби створена для нашого героя. Спільні інтереси об'єднували та притягували двох зацікавлених душ.
Дівчина любила футбол та фанатіла від "Динамо". Їй подобались містичні фільми та рок - музика. Вона обожнювала нічні прогулянки парком та відпочинок на природі. В ній було все те, що і в нашому герої.
" Це моя доля" - подумав про себе Станіслав дивлячись в гарне обличчя красуні.
Після дружньої розмови співробітники, яких вже об'єднувала не тільки одна робота, обмінялись номерами своїх телефонів.
Хлопець мав бажання поцілувати красуню, але для такого кроку було ще дуже і дуже рано. Він просто потиснув на прощання її тендітну теплу долоню.
Ось і закінчився ще один приємний день. Герой цієї історії засинав з думками про Світлану. Нову, цікаву, милу, та чудову дівчину, яка здавалась в 100 разів кращою за невірну та зрадливу Катю.
- Два дні.
Та ж сама неприємна темрява, та той самий рідний голос.
"Це просто сон. Це нічого не значить." - Станіслав намагався небрати близько до серця незрозумілий щоденний рахунок.