Теплий сонячний день, чашка ранкової кави та обід, який на роботу зібрала кохана. Здавалось, що все буде чудово, але так тільки здавалось.
Станіслав сидів на своєму робочому місці і працюючи з комп'ютером виконував свою поставлену задачу. Руки слухняно працюють, а голова мріє про підвищення.
Задзвенів робочий телефон.
- Станіславе, зайди но до мене.
Хлопець радісно ішов до кабінету керівника. " Чому він мене викликає? Мабуть,хоче привітати з новою посадою" - крутились в думках сподівання. Та увійшовши до нього, Станіслав спіймав сумний погляд директора. Погляд, який навіював недобрі відчуття та змушував збентежуватись.
- Сідай, хлопче. - сумним голосом промовив лисий чоловік.
Працівник слухняно присів навпроти свого керівника. Він вирішив незапитувати нічого першим, а просто очікувати.
- В нашій компінії настали скрутні часи. Ще вчора здавалось, все було чудово, а вже сьогодні, все по іншому. Мені надійшов звінок зверху в якому я отримав наказ - скоротити штат. Навіть , сказали кого саме я буду змушений звільнити. Ти хороший працівник, але твоє прізвище серед них.
- Якби сьогодні було 1 квітня, я б подумав, що Ви вирішили пожартувати. - намагався невірити хлопець.
- Я б теж хотів, щоб це був жарт та нажаль, - директору було важко таке говорити. Від цієї важкості посеред горла ставав комок. Він з важкістю його проковтнув. - Станіславе, тебе звільнено. Вибач, будь ласка. Мені дуже шкода.
- Не вибачайтесь. Я все гарно розумію. - ледь стримуючи сльози  відповідав хлопець. - Мені подобалось тут працювати. Подобався колектив. Подобався шеф - Ви, Вікторе Павловичу. Ну що ж, піду я, речі збирати.
Засмучений хлопець залишив кабінет, а директор обома руками схопився за свою лису голову. Йому було дійсно шкода такого гарного працівника , але він неміг нічим зарадити.

Півдня недопрацювавши Станіслав повернувся додому. На бідному хлопцеві зовсім небуло обличчя. Квартира, дівчина та кредит на авто. Де тепер шукати гроші на це все? Адже в Черкасах важко знайти роботу з високою зарплатнею.
Тихо відкривши двері пан увійшов до своєї оселі. До його вух відразу донеслись незрозумілі стони, які надходили з кімнати для сну. Відразу здогадавшись що там діється Станіслав незнімаючи взуття рванув до кімнати.
" Ні. Я неможу в це повірити. Тільки б не це." подумки промовляв сам до себе хлопець. Він рванув дверну ручку і залетів в спальню.
В його ліжку лежало дві оголені людини. Кохана Катя займалась коханням з його вірним товаришем. Степан був зверху на дівчині. Звук дверей налякав коханців. Вони різко відірвались від насолоди та відсунулись подалі одне від одного.
- Стасе, чому ти так рано? - запитав перше що спало на думку наляканий друг.
- Стасику, коханий мій, я все тобі поясню. - Катя тремтячими руками прикрила  своє оголене тіло ковдрою.
Очі зрадженого налились злістю. Він був ладен розірвати на шматки обох близьких йому людей.
- Що ти мені поясниш?! - грізно викрикнув Станіслав. - Відтепер я все зрозумів! Ось чому він так часто сидить в мене вдома! Я пахаю немов віл на роботі, а ви тут розважаєтесь! Це ж невперше ви переспали? Це вже давно триває! Я ж правду кажу? Скажи мені, Степане?!
Станіслав розумів що він має рацію, але вирішив запитати щоб побачити реакцію друга.
Степан соромязливо опустив погляд.
- Очі опускаєш...Ну ти і сволота.
Розлючений погляд впав на Катю.
- А ти? Як можна щодня говорити " Я тебе кохаю", а за спиною спати з іншим?
- Я дійсно тебе кохаю. - тремтячим голосом запевняла дівчина. - Так вийшло випадково. Я дуже вродлива. Я подобаюсь багатьом хлопцям, так вийшло що і твоєму другові теж. А в нього таке підкачене тіло. Ми незмогли встояти один перед одним.
- Що?! - ці слова розізлили Станіслава ще більше. - Забирай свої лахміття та вимітайся з моєї квартири! Я через кілька годин повернусь і сподіваюсь що ти зробиш так, щоб тут незалишилось жодної згадки про тебе.
- Стасику, нероби цього. - на зелених очах невірної з'явились сльози. - Кожен заслуговує на ще один шанс.
- Так, але не в цій ситуації. Ти зробила свій вибір.
Хлопець зібрався йти на вихід, але згадавши товариша застиг на порозі.
- Тебе я теж небажаю більше ні чути, ні знати. Немає в мене більше друга.
- Стасе, не говори так. Ми ж 20 років як товришуємо.
- Саме через це я не став бити твою пику. Забирайся геть з мого життя. І свою коханку прихопи.
Небажаючи вислуховувати зрадливих людей, Станіслав залишив двері своєї оселі та попрямував до магазину.

Через дорогу стояв супермаркет, який так був потрібний зрадженому хлопчині. А вірнішне, потрібно було було те що в нім продавалось.
Алкоголь - ліки від усіх недуг. Так вважають багато людей, котрим розбили душу. Так вважав і Станіслав.
Нешкодуючи грошей, яких було небагато,  молодий чоловік купив пляшку дорогого Віскі.
Розплатившись за покупку хлопець в солідному костюмі вийшов на вулицю. Він відразу відкрив пляшку та почав пити. Станіслав хлебтав алкоголь великими ковтками так, ніби то звичайна вода. " Краватка давить і в сорочці щось незручно" здалось йому після спиртного. Він попустив червону ділову річ та розстягнув кілька верхніг гудзиків на своїй білій сорочці. Ноги повільно та невпевнено несли бідолагу  до свого підїзду. Зайшовши, Станіслав оминув двері своєї квартири піднімаючись по східцях вище.
Хлопець вийшов на дах девятиповерхового будинку. Вітер розвіював русяве волосся. В голові ніби відеокліп прокручувались спогади звільнення та зради. На очах з'явились сльози, які бідний Станіслав був невзмозі стримувати. Піднявши голову до неба хлопець залив кілька ковтків спиртного до своєї горлянки. Життя втратило сенс. Він вирішив з ним розпрощатись.
Пляшка повільно сповзла з спітнілої долоні. Дороге Віскі впало на підлогу цегляного даху. З пляшки повільно витікав алкоголь, утворюючи невеличку калюжу.
Станіслав став на краєчок споруди і засмучено подивився вниз. По щоках стікали солоні краплини сліз. Сльози горя та душевного болю зірвались з обличчя та полетіли до низу. Тротуар прийняв на себе їхній удар.
Біль терзав душу та серце. Станіслав сумно промовив до себе.
- Ні роботи, ні коханої, ні друга. Я втратив все. Я нікому непотрібний. Вдача залишила мене, прихопивши з собою щастя. В мене лише один шлях. Здійснити цей політ. Політ в один кінець. Політ вниз. Він перенесе мене до іншого світу. Туди, де небуде несправедливості, обману та зрад.
Зп'янілі очі хлопця подивились в небо.
- Прощавай. - сказав Станіслав ніби звертаючись до Бога.
Розставивши свої руки в сторони немов птах, хлопець полетів вниз.
Сльози продовжували навертатись на очі. Зі швидкістю кулі хлопець зводив рахунки з життям. Ось вже 6-ий поверх, ось четвертий, 3,2,1...
- Пять днів. - пролунав знайомий голос в темряві.