- Що скажеш?
- Як що? - невдоволений погляд відразу оцінив ситуацію. - Ти знаєш скільки грошей коштує цей костюм? Я не збираюсь через якогось селюка, його засирати.
- Друже, якщо ми йому не допоможемо, то ніхто не допоможе.
Саня з розумінням віднісся, але чекав думки Олега. Здавалось, що без нього він нічого не робитиме. Все буде так, як скаже товариш.
- Тобі охота засирати свій одяг? Мені ні. Нехай звонить в службу порятунку. - роздратований погляд недоброї людини впав на бідолашного чоловіка. - Вибачай, діду, але нам треба вибратись з цього клятого місця. Нічим допомогти не можемо. Викликай МЧС.
Сказав як відрізав Олег і пішов прямо, по витоптаній стежині вперед. Саня рушив слідом.
- Не можна  так відноситись до людей. Роби добро, бо потрапиш до Пекла. - зовсім спокійно застерігав товариша Саня.
Олег зупинився і обернувшись назад глянув старому другові в очі.
- Всі ми рано чи пізно туди потрапимо...Але мені ще далеко до цього. Гадаю років так з 50, ще поживу на Землі.
Саня насупив брови і грізно глянув на товариша, але той цього вже не бачив, бо попрямував в пошуках виходу.
Олег не зчувся, як замість густого лісу з'явилось невеличке селище. Заляпані брудом черевики цокотіли по асфальтованій дорозі.
- Оце то ми йдемо. - здивувався хлопець. - Я і не помітив, як ми вибрались з лісу.
Все і справді здалось Олегу дивним. Він мав таке відчуття, ніби локація просто за секунду перетворилась з одної картинки на іншу.
Сині очі молодого бізнесмена оглядали сільські хатини. Одні були цегляні, а інші з глини. Гарні та не дуже. Дорогі та дешеві.
- Будинки, будинки. - прошепотів собі під ніс Олег і в цей час згадав одну історію, якою дуже захотілось поділитись з попутником.
- Одна стара баба поховала свого чоловіка. Самій стало моторошно жити в великому будинку. Вирішила вона його продати. Я їй гарно навалив лапші на вуха...Так як я вмію, ти ж знаєш, Саня...Я придбав ту нерухомість майже за безцінь, а продав в 5 разів дороже.
Друг спокійно йшов поряд і просто мовчав.
- Ти уявляєш собі, аж в 5 разів. - Олег показав сказану кількість пальцями на руці.
- Молодець. - сказав друг, аби щось сказати.
Всюди було тихо та безлюдно. Здавалось, ніби все село вимерло.
Та невдовзі на горизонті з'явилась людина. На зустріч двом людям ішла жебрачка. Весь її одяг був старим та темним від бруду, місцями виднілись дирки. Жінка мала чорняве жирне волосся, яке розтріпано спадало на тонкі плечі. Їй було років 40, але від тяжкого життя її сумне обличчя виглядало на всі 60.
- Вітаю вас, добрі люди. - тихим голосом привіталась жінка ставши на шляху в хлопців. - Так склалась доля, що я не маю житла, не маю роботи. Я взагалі нічого не маю. Я два дні нічого не їла. Все життя живу чесно і ніколи не брала чужого, - жебрачка важко зітхнула. - Прошу вас, дайте мені трохи грошей. Хоча б, щоб я змогла собі купити хліба. Благаю вас.
Олег помітив, як Саня уважно дивиться на нього в очікуванні.
- Що ти на мене вилупився? - буркнув невдоволений бізнесмен. - Хочеш щоб я їй допоміг?
- Це було б вірним рішенням. - зауважив Саня.