За лічені секунди небо вкрилось чорними, немов смола, хмарами. З усіх сторін вони збіглись до купи так, ніби на зерно голодні кури.
Олег опустив свої налиті злістю кристали і здригнувся. Дихання прискорювалось, а серце почало битись швидше.
- Що за лайно, в біса, тут коїться?!
Саня зупинився і з моторошним спокоєм наблизився до товариша?
- Що сталось?
- А ти сам не бачиш? Оглянись довкола.
Саня покірно покрутив головою проводжаючи впевненим поглядом місцевість.
- Ну і...?
"Саня, саня, чи ти і дійсно не розумієш, чи ти хороший актор? Якщо ж друге, то твоя гра заслуговує Оскар" - промайнуло в голові бізнесмена.
- Не придурюйся, що не помічаєш! Ми ще хвилину тому йшли по сільській вулиці, а зараз вже на якомусь автовокзалі. Все довкола змінилось просто на моїх очах!
Олег не марив. Все було по-справжньому. Замість прямої асфальтованої дороги та людських домівок, друзі знаходились біля невеличкої споруди з написом "Автостанція". А за межами неї оселилось поле. Самотнє поросле метровими бур'янами поле.
Місце виглядало забутим і навіювало на Олега відчуття порожнечі.
- Ти просто дуже втомився і не помітив, як летить час.
- Я вчора відзначав своє двадцятипятиріччя. Бухав, відривався, а потім...потім нічого. Я знаходжусь в якісь глухомані, а зі мною ти, ніби мій друг, а ніби і ні. На обгортці Саня, а в середині зовсім інша людина. Вже двічі, просто на очах змінюється все довкола. - Олег схопив обома руками Саню за комір його білої сорочки. - Хто ти, та що тут відбувається?
Товариш дивився розгіваному хлопцеві в очі зберігаючи мертвий спокій.
- Ахаха. - несподівано Олег залився диким сміхом. Руки відпустили друга.
- Я все зрозумів, Санику. Я сплю. Приїхав після гулянки додому і завалився в ліжко, а в голову вліз цей дурний сон. Хоча... - бізнесмен задумливо потер собі ніс. - Можливо, це екстезі так вдарило мені на мізки? Тоді, це все мені пояснює. Ось чому мій друг, не мій друг.Ми невідомо де і все навкруги постійно змінюється.
- Думай собі що хочеш, але ми дочекаємось автобуса.
Олег озирнувся довкола. Все ж таке, все це виглядало дуже реальним.
Тишу обірвав дитячий плач. Друзі відразу обернули свої голови на почуті звуки.
В двадцяти метрах від зупинки стояла маленька дівчинка.
Вона мала золоте волосся, яке було заплетено в дві косички. Одягнена маленька була в червону у білий горошок сукню.
На вигляд дитинці було років сім. Своїми тендітними долоньками дівчинка притискала до грудей іграшку.
Це був м'якенький ведмедик, який з сумним поглядом зігрівався в дитячих обіймах.
- Ми повинні до неї підійти. - повідомив Саня і відразу попрямував до дитини.
Олег знехотя почовгав за товаришем.
Саня присів біля маленької дівчинки.
По її рум'яних щічках стікали сльози.
- Привіт, крихітко. Ти чому плачеш? - ніжним голосом поцікавився хлопець.
- Моя мама...- схлипнуло дитя, - Я загубила свою маму.
Саня обернув свою голову назад до Олега, який спокійно стояв позаду.
- Потрібно їй допомогти. Давай пошукаємо її матір?
- Пошукаємо? Де? В полі? А якщо автобус приїде?
- Не біда. За ним буде інший.
- Щось багато ти всього знаєш.
Підозри гризли Олега з кожним разом все більше і більше. Він хотів причепитись до Сані знову, але це його бажання обірвав звук мотору.
На зупинку прибув великий, червоний, з тонованим склом, спаситель.
- Автобус! Нарешті! - зрадів від щастя Олег, - Саня, поїхали!
- Куди? - заперечив друг, - А дитина? Ми не можемо її залишити. Ми повинні відшукати її батьків. - грізно залунав розлючений голос товариша.
- В цьому житті кожен сам за себе. Виживає сильніший. Якщо ця мала сильно, то не пропаде. Я розумію що так не можна, але чхати я на все хотів. Он, автобус, - бізнесмен вказав рукою на транспорт, - А ось я, який дуже хоче додому. Наздоганяй.
Хлопець в солідному темно-синьому костюмі хутко кинувся до автобуса.
Саня і дівчинка одночасно глянули йому в слід.
Вмить малеча перестала плакати, а обличчя налилось недитячою серйозністю.
- Я знала, що він не впорається.
- Він сам обрав свій шлях. - як завжди спокійно промовив Саня