- Це було б вірним рішенням. - зауважив Саня.
- А чому тоді ти не допоможеш? - насупив чоло Олег.
- В мене немає з собою грошей.
- Чудово. Я теж не брав.
- Не правда. Твій гаманець з тобою.
- Звідки тобі це відомо, якщо ти не пам'ятаєш, як ми сюди потрапили? - злісні очі бізнесмена підозріло пропалювали  спокійного товариша.
- Благаю вас. - перебила назріваючий конфлікт жінка - Хоча б 10 гривень. Я дуже хочу їсти.
Голос жебрачки змусив Олега залишити в спокої друга.
- Стара, немає нічого. Іди шукай роботу! В цьому житті халяви ніде не має. Якщо сама собі не допоможеш, то ніхто не допоможе.
Розгніваний хлопець рушив з місця оминаючи жінку.
- Не йдіть. Змилуйтесь. - ледве не плачучи жінка схопила обома руками Олега за рукав  його солідного синього костюма.
- Ти здуріла?! - бізнесмен різко вирвався з слабких жіночих рук.
- Не чіпай мене своїми брудними віниками! Ти знаєш скільки коштує цей жакет? Ти таких грошей ніколи в житті не побачиш! - очі різко перевели погляд. - А ти що завмер, ніби пам'ятник Леніну? Ходімо звідси. Я вже хочу поскоріше до своєї квартири. Хочу прийняти гарячий душ.
- Іду.
Саня підозріло обмінявся поглядом з жінкою. Це було так, ніби вони давно знають одне-одного. Ця картина навіяла б ще більше підозри на товариша, якби Олег це побачив, але він давно прямував вперед.
Саня наздоганяв.
- Ти маєш стільки грошей. Тобі було жаль для бідної людини 10 гривень? Та для тебе це ж ніщо.Копійка - висловлював своє невдоволення товариш при цьому зберігаючи в своєму голосі спокій.
- Копійка гривню береже. - обурений фейс бізнесмена глянув на співрозмовника. - Якби я роздавав гроші на право і на ліво, то нічого б не мав. От інші люди...Заробляють краплю в морі і при цьому нічого не жаліють. А якби економили і відкладали, то вже б давно чогось досягли.
- Ти неправий.
- Ти задрав! - Олег різко зупинився на місці, немов потяг в якім натиснули стоп-кран. - Саня, що з тобою сталось? Ти ведеш себе не так як завжди. Ця манера, інтонація...А ці моралі? Та ти завжди чхати хотів на все і всих. Ще вчора, на моїй днюсі, ти був тим друзякою якого я 100 літ знаю, а зараз? Можливо це побічний ефект від того клятого екстезі? Чи можливо ти з'їв зіпсовані Суші? - душа Олега прагнула пояснень.
Саня мовчки дивився на друга з потаємним поглядом. Він щось знав.Він щось приховував.
- Немає часу на дурні балачки. Ми повинні йти.
Ноги запрацювали і таємничий товариш попрямував вперед.
Олег насупив брови і підозріло пішов слідом вдивляючись в спину Сані.
- Що за срака, тут твориться?
Мертвий спокій в мить розбавив легенький порив вітру.
Олег замружив очі і насолоджувався приємним повівавнням. Бізнесмен припідняв голову в небо і відкрив очі, але краще б він цього не робив.