Макс відкрив свою потаємну кімнату. В неоновому червоному освітлені герой одягав робочий костюм темно-червоного кольору, який означав, що він червоний біс.

Ті, хто знають Макса давно, знають, що він напівлюдина і напівдемон. Артур, його біологічний батько. Червоний чорт, який колись втік з пекла, але у зв‘язку з одною трагічною ситуацією перейшов на сторону людей і тепер, він знищує собі подібних. 

Макс одягав свій супергеройський костюм так швидко і пафосно, ніби він Шварценеггер у фільмі Командо.

Гольф під саме підборіддя, шкіряні гладесенькі штани, довгий плащ з стоячим широким коміром, який завжди Макс носить на розпашку. Чорні шкіряні рукавички. Чорні високі чоботи, схожі на військові. І останній штрих, залізний шолом у формі обличчя демона. На лобі були роги, а там де мали бути очі, за склом сяяло жовтогаряче світло. Це фішка шолома, аби не видно було очей Макса.

Руки, які зручно вмостились в чорні рукавички, потяглися до японської катани із срібним лезом.

Макс мовив грізним нелюдським голосом. Це функція шолома, аби ніхто не взнав справжній голос Кропивницького.

- Як я за тобою скучив!

***

Два мисливця на нечисту погань стояли перед великим, у зріст людини, дзеркалом, яке було на дверях великої шафи-купе. Макс дивився на справжню сутність Артура у відображенні. Дзеркало завжди показувало правду.

Біля Темного Винищувача у якого шолом був схожий на обличчя чорта, стояв в чорному одязі і довгому чорному плащі справжній червонопикий рогатий чорт.

- Скільки тебе знаю, - мовив Макс, - я все одно ніяк не звикну до справжнього твого фейсу. - лунав нелюдський бас, який утворював шолом.

- Файний красень! Чи не так? - Артур усміхнувся і в відображенні в червоної потвори засвітились гострі зуби.

- Аполон! - пожартував Макс і дав команду, - Гоу!

Винищувачі зробили крок вперед. Дзеркало вкрилось хвилями, ніби річка від повівання вітру. З середини вдарило неонове світло.

Одна мить і мисливці зникли в дзеркалі шафи-купе.

***

Телепортація пройшла вдало. Вилетівши з дзеркала квадратної форми, яке висіло на стіні, Макс презимлився по супергеройські на одне коліно. Підвівшись герої оглянулись довкола.

М‘які дивани, сцена, шест.

- Усе як у відосі Навального. Юхууу!

Макс у демонічному костюмі став робити кумедні рухи і витанцьовувати.

- Аквадискотека, аквадискотека…

- Максе, ми прийшли займатись серйозною справою, а не валяти дурня!

- Добре, - лунав нелюдський голос через шолом, - Ходімо оглянемо усе довкола і відшукаємо потаємний вхід у лігво Зла!

Понад 2 години герої оглядали маєток зазираючи у різні місця. Макс увімкнув свою дивовижну логіку і ,сподіваючись, що вхід буде там, де не повинен бути, став заглядувати в шафи, холодильник, пральну машину. І при кожному відкритті дверей він засовував всередину голову і запитував, - Путін, малий, ти тут???

Як виявилося вхід був у погрібі, який знаходився за будиноком. Зовні він здавався звичайним, як в усіх людей, але варто було спуститись вниз, як там було велетенське приміщення з широкими броньованими ворітьми. Вони були зачинені, а збоку був дзвіночок і камера спостереження.

Макс почав повідувати план.

- Я відійду в бік, а ти перетворись на когось з посіпак Путіна, аби тобі відкрили.

- Вони ж там усі рогаті. Вони побачуть магію.

- В реальному житті - побачили б, а на відео цього не видно.

- І то правда! Так, на кого перетворитись?

- Дай хвильку подумати. - Макс не слідкував за політикою русні і не знав її основних впливових осіб, але згадав одного відомого «понторіза» і тіктокера, якого дуже полюбляє Путін. - Обернись на того бородатого, який любить петрушити кіз.

- Кадиров? - запитав Артур.

- Він самий. - підтвердив Макс.

Довговолосий чоловік в чорному закрив очі, набрав на повні легені повітря і швидко видихнувши щолкнув пальцями правої руки.

Щолк! Враз підтягнутий симпатичний чоловік перетворився на пухлого бородатого дурня.

Чорний одяг перетворився на військову , кольору болота, форму русні.

Макс відбіг подалі від камери і міцно притиснувся спиною до стіни. Артур, в подобі Кадирова натиснув на дзвіночок.

Звідти донісся приємний жіночий голос з неприємною російською мовою.

- Наразі ми не можемо вам відповісти. Залишайтесь на лінії.

З динаміку гучно, якісно, з басами, залунала пісня Шамана «Я русский» Артур від такої «чудової» музики скривив свою гримасу так, ніби в бідолаги запор.

- Боже, я зараз блювану! - нелюдським басом проговорив Макс через свій шолом, - Чого ж мене так верне.

- Це твій генетичний код українця. Блювати від всього де згадується русня. - пояснив Кидиров, він же Артур.

На домофоні залунав чоловічий голос.

Попередження! Задля того, аби вберегти ваші очі, текст русні буде переводитись на українську соловїну мову!

- Чого тобі?

- Це ж я, Кадиров, дон! Прийшов до Вовочки з хорошою звісткою, дон! - Артур гарно вжився в роль. - Давай впускай мене, дон!

- Скажіть пароль.

Кадиров подивився на Макса в пошуках підказки, але той негативно похитав головою.

Артур імпровізував. Він подумав, який пароль може бути в малорослого діда, який прагне завоювати світом.

З бородатою мордою Кадирова, яка була схожа на кнура, чоловік заволав. - Путін прізідєнт міра!

Великі броньовані ворота з гуркітом відкривались піднімаючись вгору.

Перед мисливцями на нечисть повстали троє дебелих солдат з автоматами.

- Вони усі рогаті? - поцікавився Макс в Артура, адже він їхню справжню сутність міг бачити лише в дзеркальному відображенні.

- Так, синку. Мочи покидьків! - викрикнув довговолосий блондин, який щойно набув своєі людської подоби.

- Це вороги! Жми тривогу! - вигукнув один з солдат і перезарядивши автомата направив ствол на чоловіка в чорному, але той виявився спритнішим і вже запустив кинджал.

Гостре срібне лезо повністю залізло в груди солдату. Рана задимілась. Рашист заволав нелюдським ревом. Пика перетворилась на чорну кудлату з пятаком замість носа. На голові з‘явились роги, а очі палали червоним. Одна мить і чорт розсипався на попіл.

Інший нечистий, який стояв поруч з щойно вбитим, теж перезарядив автомат і направив на Макса. Але герой вже дістав катану. Один помах срібного меча і АК74 перерізаний навпіл. Ствольна частина разом з кістю ворога, якою він міцно тримався за цівку, впала на бетонну підлогу. Будучи ще в людській подобі рашист з жахом подивися на підлогу, а потім в обличчя Темному Винищувачу, яке приховував шолом у виглядів пики чорта.

- Кінець кіна! Шукайте двері! - мовив Макс і одним помахом меча зніс голову противнику.

По підлозі покотилась чорна волохата рогата голова біса і за мить розвіялась на попіл.

На стіні виднілась червона кнопка. Третій солдат кинувся до неї. Ще секунда і його рука зробить свою справу. Але другий кинджал Артура виявився швидшим і вже зробив свою справу. Срібне пекуче для нечисті лезо врізалось в спину солдату.

Людська подоба зникла і вже рогата потвора волала від болю. Волохаті товсті пальці з довгими твердими та гострими нігтями спробували все ж натиснути кнопку, але тілько но рука лягла на неї як розвіялась на попіл, а за нею і усе тіло чорта.

Артур підіймав з підлоги свої кинджали. Макс з перерубаного  навпіл автомата дістав магазин, аби роздивитись патрони.

- Артуре, у них срібні кулі. Будь обережним!