◦ Спекотна ніч на березі моря не збиралася лягати спати. Курортний пляж осторова Балі був переповнений людьми, котрі на повну відривалися.
◦  Алкогольні коктейлі, музика, танці, гарячі красуні…Саме тут і відпочивав наш усім відомий герой Макс Кропивницький. Його краса, підв‘язаний язик та купа грошей робили свою справу.
  Він підцепив двох солоденьких дівчат. Виявилось, що ті, його землячки, теж з рідної неньки України.
◦  Алкоголь та енергійна музика розпалювали бажання. Подружки натякали на «тройнічок» на що Макс зрадів так сильно, як радіє мала дитина, котра в Новорічну ніч знайшла під ялинкою омріяні подарунки.
  Міцно обхопивши красунь за талії, чоловік відправився з ними до свого номеру. Дорогою, блондин, як завжди, «молов» якісь дурниці, а дівчата награно реготали, аби той думав що він гуморист від Бога.
   При місячному світлі, під повільне повівання прохолодного вітру, в темряві стояла чоловіча фігура. Невідомий стежив за ним…

    Макс завів дівчат у свій розкішний та просторий номер класу Люкс. На широкій, як ріка Дніпро, плазмі Смарт ТВ, чоловік почав шукати музику.
- Зізнаюсь, киці, я не любитель сучасного музла. Особливо закордонного, - пояснював Макс подружкам, які в одній нижній білизні лежали на великому мякому ліжку, - Люблю таке щоб душа співала!
  Гучно залунала пісня Степана Гіги. «Цей сон, цей сон, мені щоночі сниться…» Грайливо усміхаючись дівчатам Макс став скидати з себе літній одяг. Першим на підлогу полетіла його сорочка  з зображенням бананів які мали мультяшні обличчя. Потім наш герой зняв з себе шорти з пальмами  і махаючи ними на одній руці, з зацікавливим поглядом видав. - Що ж, мої ви квіточки, настав час познайомити вас з моїм найкращим і найвірнішим товаришем, котрий ще ніколи в житті мене не залишав в скрутну хвилину. Я з гордістю представляю вам Масіка меньшого! 
  Красуні затамували подих в очікуванні на диво. Макс вже обома руками взявся за свої червоні труселя і тільки но хотів їх зпустити, як роздався стукіт в двері.
  Тук, тук, тук.
- Це, мабуть, принесли шампусик. Ви тут розігрівайтесь, а я миттю.
  Макс відчинив двері і його усмішка зникла з обличчя так швидко, як зникає пляшка горілки в руках професійного алкоголіка.
Перед ним стояв високий довговолосий блондин років під пятдесят. Одягнений він був у все чорне, а в очі, особливо кидався його довгий шкіряний плащ. На обличчі сиділи сонцезахисні окуляри «Краплини»
⁃ Артур? Що ти тут робиш? - здивувався Макс.
⁃ А ти не радий мене бачити?
⁃ Авжеж радий, але не зараз. В мене тут дещо назріває…
Артур мовчки увійшов до кімнати оминувши товариша.
⁃ Гей, ти куди попер? - Макс обурено побіг за чоловіком в чорному.
⁃ Є серйозні проблеми і ти допоможеш мені їх вирішити.
⁃ Проблемиі індійців шерифа не колихають!
⁃ А проблеми українців супергероя колихають? - Артур кинув холодний  погляд на Макса не знімаючи свої окуляри.
⁃ Бляха, Артуре, ну навіщо ти починаєш?
Чоловік вже стояв навпроти ліжка на якому лежали оголені фігурні дами.
⁃ Доброго вечора, чарівні пані. Вибачайте, але гулянка добігла кінця. Ласкаво прошу на вихід.
Радість і посмішки на обличчях голих дівиць враз змінились на невдоволеність та злість.
- Ти що за чорт? Максику, прожени нахрін цього вилупка! - скомандувала одна з подруг, яка ще хвилину назад здаваль милою кицею.
⁃ Не хвилюйтесь. Він зараз піде. - заявив Макс. - Так, Артуре?
Довговолосий блондин зробив вигляд ніби не чує товариша. Він зняв окуляри і блакитні, кольору неба, очі глянули в карі оченята дівчини.
⁃ Що за чорт, кажеш? Зараз ти побачиш чорта…
Одна мить і з обличчя Артура не залишилось нічого людського. Сині очі змінились на жовтогарячі,  сповнені полум‘я. Замість білосніжної посмішки стирчали гострі, як лезо бритви, зуби. Довге білосніжне волосся зникло. Відтепер виднілась лиса голова з кривими, як у цапа, рогами. Перед людьми стояла червона пекельна потвора. Справжній демон, сучий біс, хрінов чорт, одним словом, хрінь яка водиться лише в Пеклі. Його голос набув грубого нелюдського басу.
⁃ Ану, хутко котітьтся лісом, хвойди!
Сповнені жаху дівчата тремтячими руками похапали свій одяг і щоєсили кинулись на вихід.
⁃ Я вас знайду! - кричав в слід Макс, -Люблю!
⁃ Та ти усіх любиш, - спокійним чоловічим голосом мовив Артур набувши своєї людської подоби.
⁃ От і неправда. Тебе я не люблю, лисий ти дідько! - з невдоволеною пикою тицяв пальцем в співрозмовника Кропивницький. - В мене мався бути бомбастичний секс, а ти мені його обломав, паскуднику! А трахатися я все одно хочу. Так що, ану хутко перетворися мені на Памелу Андерсон в кращі її роки і я тебе вжарю!
⁃  Мені зараз не до жартів, - спокійно відповів Артур і підійшовши до столу налив в склянку віскі.
Губи пригубили спиртне, а язик почав говорити.
⁃ Ти знаєш як тяжко було до тебе дістатись? Який радіус наших телепортацій?
⁃ 1000 кілометрів, - тихо, ніби двієчник на уроці, відповів Макс.
⁃ Я скільки дзеркал перестрибнув, аби дістатись на це сране Балі. В Україні іде війна. Купа мирних людей помирає. Серед них є і діти. А ти накивав п‘ятами і сидиш тут радієш, відриваєшся, бухаєш, дівчат петрушиш. В тебе совість є?
Макс кинув косий погляд на Артура і взявши зі столу пляшку віскі пригубив з горлечка.
⁃ По перше, я в армії не служив. По друге, я допомагаю ЗСУ. Я купив їм 10 броньованих машин.
⁃ Та до гузна така допомога, коли ти можеш значно більше!
⁃ Більше? Більше машин купити?
⁃ Ти ідіот? Ти сильніший за будь яку людину. Тебе неможливо вбити. А ти втік з країни і солодко заживаєш.
⁃ А що ти хочеш? Якщо я маю силу то повинен їхати на передок і лізти на кулі та ракети?
⁃ Ні. Це безглуздо. Потрібно позбутися хвороби, а не підліковувати її.
⁃ Скажи прямо.
⁃ Ми повинні вбити Путіна!
Макс усміхнувся, так ніби почув абсолютну нісенітницю.
⁃ Я Темний Винищувач який знищує нечисту силу і повинен замочити старого діда шизофреніка? Ні, ні, ні. Дякую! Кожен повинен займатися своєю роботою. Я вбиваю чортів, а не людей. Це те саме що пожежника змусити працювати лікарем.
⁃ Такі собі в тебе порівняння. - Артур поставив порожню склянку на стіл. - Путін нелюдина. В мене є підозра що він темний.
⁃ Чорт? Чи якась інша пекельна «шляпа»?
⁃ Чорт, чорт.
⁃ Докази маєш?
⁃ Потім все тобі буде. А зараз одягайся. Ми повертаємось додому.
Макс здивовано закатав очі і впав на ліжко.
⁃ В мене цей номер на дві неділі вперед оплачений.
⁃ Ці гроші варті смерті мирних людей?
⁃ Артуре, купа українських зірок повтікали від війни…
⁃ Ти не зірка, це по перше. А по друге, повтікали ідіоти. А він, - Артур показав на телевізор, на якому лунала пісня Степана Гіги, - залишився. По усій Україні дає концерти в такий нелегкий час.
   Макс замислившись дивився своїми синіми очима на зображення вусатого довговолосого співака на екрані плазми. Пісня лунала на всю кімнату чіпаючи струни душі Макса.
«На могилі моїй посадіть молоду яворину, і не плачте за мною, не плачте за мною рідня, я вас всіх любив та найбільше любив Україну…»
Герой в червоних трусах хутко підвівся з ліжка і впевнено заявив. - Я готовий! За Степана Гігу!