Осінній день виявився занадто тихим. Вітер заховався за містом, щоб недокучати місцевим людям. Сонце прикрило себе похмурими хмарами і здавалось, буде дощ.
  На пропитім слізьми кладовищі спочивала зовсім свіжа могила. На ній був дерев'яний хрест на якому виднілись ініціали " Артем Діденко". Купа вінків схилилась над землею оберігаючи вічний спокій померлого. Між ними стояв портрет молодого світловолосого хлопця. Щира усмішка сяяла добром.
Біля могили перебувало двоє близьких людей.
Настя - русява дівчина з блакитними ніби небо очима. Вона була вдягнена в чорну сукню, яка в довжину сягала нижче колін. Це була рідна сестра покійного Артема. Рідні завжди ладили та любили одне одного. Дівчина була на 5 років старшою, тому в дитинстві не давала в обіду брата, а коли той виріс, то все стало навпаки. Тоді вже Артем тягнув масу за рідну кров.
Дмитро - чорнявий високий хлопчина, одягнений в чорний солідний костюм. Він був непоганим хлопцем, про те мав запальний характер. Дмитро не з тих людей, які оминають бійку, а з тих, хто її розпалює.
Молоді люди міцно кохали одне одного та хотіли одружитись, але напередодні весілля сталося горе - Артема вбили.
Хто та Чому? Нікому невідомо. Слідчі незнайшли жодної зачіпки.
Артем, був добрим та спокійним хлопцем. Він мав гарну вдачу і міг навіть запеклого ворога перетворити на свого друга. Цей хлопець не з тих хто сіє зло, тому Настя навіть не уявляла, кому б він зміг перейти дорогу.
Рибалки знайшли мертве тіло посеред річки Дніпро. В бідолашного була окровавлена голова. Як встановила експертиза - смерть настала від кількох ударів тяжким предметом в область потилиці.
Настя дивилась на портрет рідного брата. Дивилась на усміхнене обличчя і ніяк не змогла звикнути з думкою, що його вже немає.
Ідучи до іншого світу Артем ніби забрав частинку дівочої душі. Ось вже і 9 днів, як поховали брата. За ці 9 днів зблідніле обличчя сестри невидало жодної посмішки. І хто знає що було б з її психічним станом, якби не коханий. Єдиний надійний спаситель, який був завжди поряд. Єдиний, хто підтримував. Дмитро ніби розділив горе втрати навпіл і забрав частинку собі, щоб Настіній душі було легше.
- Артемчик - він був святою людиною. Кому б він міг надокучити? - з дівочих очей полились гіркі сльози.
Настя невзмозі була стримувати біль і кинулась в обійми коханого, сховавши обличчя в його чоловічих грудях.
Данило з сумом обійняв дівчину і відповів.
- Вороги є в кожного. Для всих добрим не будеш.
Настя нехотіла вірити про те розуміла, що наречений має рацію.

Трикімнатна квартира повністю пробралася горем. Молодята приїхали додому. Дмитро зняв одяг і закинувши на шию широкий синій рушник, зібрався до ванної, щоб прийняти контрасний душ. Душ, який змиє з тіла частинку смутку та душевного болю.
Настя невстигла переодягтися. Вона сіла у своїй чорній сукні на м'який диван і поринула в роздуми. Погляд впав на пишний білий килим, який лежав на підлозі.
- Кохана, Настенько, глянь на мене. - тихо промовив Дмитро.
Блакитні очі повільно перевили погляд.
- Що? - ледве не ридаючи запитала дівчина.
- Я йду в душ. Не бажаєш сходити зі мною? Я гадаю, що тобі варто розслабитись.
Дівчина подивилась на спокусливий погляд.
- Вибач, але мені зараз не до цього.
- Ти впевнена? - нездавався хлопець.
- На всі 100. - обнадіяла кохана.
- Добре. Як скажеш, люба.
Дмитро поцілував білосніжні руки коханої і відправився до ванної кімнати.
Настя дістала свій телефон. Великий червоний андроід. На широкому екрані можна було добре переглядати фотографії. Цим Настя і зайнялась. Сестра дивилась фото на яких був покійний брат. Вічноусміхнений Артем пробуджував сльози на очах дівчини. Настя вийшла з галереї і перейшла до вхідних дзвінків. Гортаючи список вона зупинилась на одному. Пропущений." Братик. 13.09.2017 16:35". Неприйнятий дзвінок, який був здійснений в день смерті.
- Артемчику, ти мені телефонував, а я , з своєю роботою, не чула. Можливо ти хотів щось серйозне мені розповісти або попросити допомоги? Я винна в твоїй смерті. Ніколи собі невибачу. - картала себе дівчина вдивляючись в телефон.
Великий палець провів по екрану закриваючи список дзвінків. Настя дивилась на шпалери свого мобільного, на яких було фото. Фото свого коханого Дмитра.
- Дякувати Богу, що ти в мене є. Незнаю, що я робила б без тебе. Ти - мої ліки від горя. - промовляла в голос дівчина.
Посередині екрану вказувався час - 16:34.
На очах дівчини минула хвилина - 16:35. Неочікувано задирчав телефон в руках Насті. Спрацював вібро - сигнал. Це був вхідний виклик від...
На екрані писалось ім'я - Братик.