Широко відкрились очі, серце швидко забилось так, ніби шалений барабанщик бубонів на рок - концерті. Нічого нерозуміючи Настя відповіла на дзвінок.
Сталось щось незрозуміле та неможливе. Це було щось надприроднє. Щось, що немає розумного пояснення. До дівчини заговорив голос померлого.
- Привіт, сестричко. В мене обмаль часу, тому слухай мене уважно. Приїзди якомога  швидше до закинутої двохповерхівки. До тієї, де ми бавились в дитинстві. Я маю тобі дещо розповісти. Дещо, що неможна сказати по телефону. Ти маєш на власні очі все побачити, але прошу, швидше. Часу обмаль.
- Артеме, братику, це ти? Але як? - запитала дівчина, але у відповідь отримала одне мовчання.
Настя прибрала від вух телефон та глянула на екран. Від виклику не було і сліду. Дівчина почала нервово кусати нігті. Її блакитні оченята швидко рухались по різних сторонах, невзмозі знайти спокій.
- Що це було? - сестра не розуміла, але була абсолютно впевнена - це дійсно голос брата.
Вона хутко вбігла до коханого в ванну. Дмитро стояв під душом і наспівував відому пісню, змиваючи з свого тіла мило.
- Домивайся швидше! - прокричала наречена.
- Що? - здивувався хлопець.
- Закінчуй купатись і їдьмо до закинутої багатоповерхівки!
- Тієї самої? - здогадуючись запитав Дмитро.
- Так.
- А що там?
- Якщо скажу, то ти неповіриш.
- А ти скажи, а я спробую повірити.
Дівчина подивилась в очі коханого.
- До мене звонив Артем.
- Настя... - Дмитро хотів щось сказати, але кохана його перебила.
- Я знаю, що це звучить дивно, адже ми бачили його тіло. Ми його поховали. Але це дійсно був Артем. Він просив швидко приїхати.
Наречений закрив воду і подивився на Настю так, ніби на божевільну.
- Нікуди ми непоїдимо. Я тебе розумію. Біль втрати, стрес. На цій почві виникла галюцинація.
- Це не галюцинація! - обурено викрикнула дівчина. - Якщо ти мене не відвезеш то я і маршруткою поїду.
Настя вийшла з ванної і попрямувала до вхідних дверей.
Дмитро закутався рушником і вибіг за коханою. Він не мав часу на витирання. По його тілі стікала вода, а на паркетній підлозі залишились мокрі сліди.
Вона схопилась за дверну ручку, але він притиснув рукою двері, недаючи їх відкрити.
- Незаважай мені. - розлютилась Настя.
- Нероби дурниць. - промовив Дмитро - Привиди не можуть розмовляти та дзвонити по телефоні.
- Можливо і так, але я маю перевірити інформацію. - стояла на своєму наречена.
Обличчя хлопця закипіло злістю. Дівчина бачила розлючені очі хлопця, але той намагався себе стримувати.
- Дай свій мобільний.
- Навіщо? - незрозуміла Настя.
- Подивлюсь на цей виклик.
Закохані невдоволено подивились одне одному в очі, після чого, тендітні руки дівчини протягнули нареченому гаджет.
- Руки мокрі.
Хлопець витер долоні об свій синій рушник, який прикривав його чоловічі місця.
Він  зайшов у "вхідні дзвінки". Погортав, подивився і здивованим поглядом обпалив дівчину.
- Настя, тут порожньо. Тобі за сьогодні взагалі ніхто не телефонував.
- Як? Я на власні очі бачила. Я чула його. Зі мною говорив Артем. - нічого нерозуміла наречена.
- Можливо і говорив, в твоїй уяві. Візьми свій телефон і сама переконайся.
Дівчина взяла до рук червоний андроід і переглянула " вхідні".
- І справді порожньо. - промовила Настя.
Вона починала повільно вірити словам нареченого.
- Мабуть, ти маєш рацію. Це плід моєї уяви.
Дівоча рука відпустила дверну ручку.
- От, бачиш.- відповів коханий і обійняв наречену. - Ходімо на кухню. Я заварю тобі зеленого чаю. Він трішки заспокоїть.
Настя подивилась в очі люблячого хлопця і молоді відправились на чай.

Наступний день видався на диво чудовим. Дощу, якого всі чекали, так і не було. Грізні темні хмари розсіялись і вийшло сонце. Велика жовтогаряча куля, яка била теплом. Небо стало безхмарним і чистим.
Двоє закоханих гуляли по березі річки Дніпро. Легкий вітер дув по воді, утворюючи невеликі хвилі.
Дмитро спеціально привіз сюди Настю. Він гадав, що гарний сонячний день, свіже повітря та краса Дніпра, зможуть прогнати смуток з душі коханої....Він помилявся.
Настя зупинилась на певному місці. На невеличкому вкритому піском пляжі стояло двоє кремезних старих дерев. Дівчина подивилась спочатку в воду, а потім на широкі Клени.
В очах прокручувались приємні спогади.
- Кохана, що сталось? - запитав Дмитро, який незрозумів чому наречена зупинилась та чому вона так дивно туди дивиться.
Настя мовчала. Вона поринула в спогади так міцно, ніби пірнула з висоти у воду.
Збентежений хлопець наблизився до коханої та обійняв, але дівчина продовжувала вдивлятись на місце під старими Кленами. Вона непомічала коханого і це наводило страх на молодого чоловіка.
- Мила, з тобою все гаразд?
- Так. - беземоційно відповіла дівчина, продовжуючи дивитись на знайоме місце.- В дитинстві, ми з батьками часто ходили на відпочинок до Дніпра. В нас було певне місце. Ми завжди відпочивали саме тут, під отими двома деревами.  Ми їли солодощі, плавали в річці та грали у Фрісбі. Артем просто обожнював цю гру.
З дівочих очей полились сльози. Коханий помітив прозорі краплини горя і притиснув дівчину міцніше до свого тіла.
- Ну все. Досить плакати. Твій брат, був би не в захваті від твоїх сліз. Він любив бачити тебе щасливою. Так що, облиш ти цю хибну справу. - тихо та ніжно звучав приємний голос коханого.
- Це так важко. Я не можу.
Дівчина гірко ридала сховавши своє обличчя в грудях надійної людини.
Заграла музика. Відомий молодіжний хіт. Він розігнав трагічну сцену.
Хтось телефонував Дмитру. Хлопець змусив випустити з обіймів наречену, аби дістати з кишені мобільний.
- Вибач. З роботи телефонують. Я мушу відповісти.
Дмитро приклав гаджет до вуха і відійшов подалі від дівчини.
Тільки но Настя залишилась одна, як задзвенів і її мобільний. Дівчина дістала його з кишены чорних джинс. Вхідний виклик "Братик". Очі дівчини пробрались жахом. Отже, вчора їй не здалось. Він і справді їй телефонував. Настя чула голос померлого брата.
- Алло. - підняла слухавку дівчина.
- Привіт, сестричко. В мене обмаль часу, тому слухай мене уважно. Приїдь якомога швидше до закинутої багатоповерхівки. До тієї, в якій ми бавились в дитинстві. Я повинен тобі дещо розповісти. Дещо, що неможу сказати по телефону. Ти маєш дещо побачити, але якомога швидше. В мене обмаль часу. - голос як і минулого разу був схвильованим.
- Артем, почекай. Як ти це робиш? Як ти мені телефонуєш? Я на власні очі бачила твоє тіло, яке мертве - мертвісіньке лежало в домовині. - шокована дівчина бажала відповідей.
- Настя, прошу тебе - швидше. Візьми з собою Дмитра і будь обережною.
- Обережною? Чому? - запитувала дівчина, але у відповідь отримала мовчання.
Тремтячою рукою вона відірвала від вуха телефон. Погляд впав на екран. Виклику вже не було. В очі кидався час - 16:36.
- Боже правий, щож це за містика така?