Настя хутко кинулася до нареченого, який ще не завершив розмову.
- Дмитро, це повторилось знову!
- Що? - спокійно запитав хлопець притримуючи  долонею мікрофон на своєму гаджеті.
- Дзвінок. Це був Артем. Він телефонував знову. Знову в той самий час - 16:35. Ось, щойно.
Дмитро недовірливо глянув на кохану і продовжив розмову.
- Ти що, не чув мене? Він просить щоб ми швидко приїхали! - дівчина волала на весь пляж, але наречений показав їй вказівного пальця, натякаючи щоб почекала.
Дівчина не збиралась чекати. Вона вихопила в нареченого телефон і жбурнула в сторону. Гаджет здійснив м'яку посадку на теплий пісок.
- Ти що, здуріла?! - проричав хлопець.
З спокійного котика він перетворився на розлюченого тигра. Очі почервоніли, а з рота ледве не потекла піна.
- Я з директором розмовляв! В нас була дуже важлива розмова!
- Немає нічого важливішого окрім того, що зі мною зараз відбувається! - злісно кричала у відповідь дівчина. - Мені знову дзвонив Артем. Просив щоб швидко приїхали на те ж саме місце. Просив щоб тебе з собою брала, тому що там небезпечно.
- Та вже другий тиждень як його поховали! Він не може тобі дзвонити! - продовжував рвати горлянку хлопець.
- А що, як це виклик з потойбіччя? Що якщо він хоче нам показати свого вбивцю?
- Яке потойбіччя?! Ти чуєш що ти кажеш? - нерозумів розлючений Дмитро.
- Чую. Поїхали туди. Якщо тобі на мене все одно, то можеш залишити мене одну, але хоча б відвези. - дівчина збавила тон.
Дмитро подивився в її благаючі очі і заспокоївся.
- Добре. З'їздимо. Я тебе там не залишу. - тихо та спокійно промовив хлопець.
Він протягнув долоню і дівчина невагаючись простягнула свою.
Тримаючись за руки,молодята швидким темпом попрямували до авто.

Чорний "Ланос" спокійно відпочивав в холодку під високими деревами. Настя хутко залізла до салону. Дмитро відкрив дверцята щоб сісти за кермо, але зупинився. Карі очі хлопця впіймали дещо неприємне.
Він підійшов до капоту та присів.
- От, дідько лисий! - невдоволено прогримів Дмитро.
- Що там сталось? - запитала дівчина та підійшла до нареченого.
- Колесо пробите. - відповів хлопець.
Спущена шина недавала змоги їхати.
- В тебе є запаска? - поцікавилась Настя.
- Валяється десь в багажнику.
Невдоволений Дмитро пішов по запасне колесо.
- Скільки часу займе ця робота? - Настя немогла чекати.
- По різному буває. - обнадійливо відповів Дмитро.
Час летів повільно. Дмитро потів над автомобілем, а Настя нервово гризла нігті на своїх тендітних руках.
Минуло дві години. Нарешті Дмитро впорався. Молодята відразу відправились на місце, про яке говорив голос покійного Артема.

Широка двохповерхова будівля. Вона вже багато років була непридатною для життя.  Вибиті вікна та двері. Знята підлога та обмальовані стіни. Жодна нормальна людина немогла б мешкати в такому домі. Хіба що наркомани та бездомні волоцюги. 30 років тому це був гуртожиток для міліціонерів, а тепер, гуртожиток для сміття та пилу.
Настя відразу вискочила з авто і помчалась до відкритого, без дверей входу.
Дмитро залишився сидіти за кермом. Очі хлопця дивились переляканим поглядом на споруду так, ніби в ній мешкали привиди.
Дівчина обернулась до нареченого. Їй стало моторошно. Вона не бажала входити без свого захисника.
- Ти йдеш зі мною?
- Так, звичайно. - важко ковтнувши слину промовив Дмитро.
Він залазі на заднє сидіння свого чорного " Ланоса" і дістав звідти річ для самозахисту.
Пятнадцятисантиметрова чорна трубка ледве виглядувала з чоловічої долоні. Він виліз з авто і змахнув до низу. З одної товстої трубки вилізло одна за одною ще дві. Менша та найменша. В відкритому вигляді засіб для оборони сягав в довжину понад пів метра. Телескопічна дубинка. Гарна річ. Заборонена Законодавством України, але ефективна.
Дмитро наздогнав Настю і вони зайшли в середину. Наречений увійшов перший, щоб ненаражати на небезпеку свою кохану.
Дві душі стояли посеред старої, занедбаної споруди в якій було тихо та порожньо. Невідчувалось жодної присутності посторонніх осіб.
- Агов, хто тут є?! Виходь боягузе! - прокричав Дмитро і кілька разів стукнув по розмальованих стінах.
Закохані пройшлись пустим коридором.
- Бачиш, Настя, нікого тут немає. Тобі знову щось привидилось та почулось.
- Ні. Мені не почулось. Артем дійсно мені телефонував. - переконливло відповідала дівчина. - Ми пізно приїхали.
Дмитро продовжував невірити нареченій. З цією недовірою, незрозумілими відчуттями та марними сподіваннями закохані залишили нежилу, закинуту будівлю.

Новий день виявився хмарним та з дощем. Великі прозорі краплини з висоти падали на землю утворюючи на калюжах бульби.
З похмурим, під колір погоди обличчям, настя перебувала на кухні. Дмитро мав невдовзі повернутись з роботи. Дівчина готувала коханому обід.
На газовій плиті кипіла каструля з картоплею та жарились на сковорідці котлети.
Відчинились вхідні двері. В солідному синьому костюмі Дмитро увійшов до квартири.
- Чим це пахтить таким смачненьким? - поцікавився хлопець входячи на кухню.
- Магазинними котлетами. - як завжди без настрою відповіла Настя.
- Домашні, звичайно кращі, але я такий голодний, що і магазинні за милу душу зійдуть. - посміхнувся Дмитро.
Настя невдоволено глянула на посмішку нареченого. Погляд дівчини швидко її прогнав з обличчя хлопця.
- Іди, переодягайся та сідай до столу.
- Зараз піду.
Дмитро дістав з кишені телефон. Сірий андроід з екраном в 5 дюймів.
- Тримай.
- Що це?
Дівчина знала відповідь, але її здивування неправильно сформулювало запитання. Вона бажала знати не " Що?" а "Звідки?".
Настя взяла в руки вимкнений гаджет.
- Це телефон твого покійного брата. Він абсолютно розряджений. Сім карта, завжди стяла і стоїть в ньому. - Дмитро міцно стиснув свої губи і додав. - Артем чи хтось інший не міг тобі телефонувати з цього номеру.
Настя нерозуміло дивилась на сірий андроід.
- А як він опинився в тебе?
- Вчора, слідчий віддав його твоєму татові, мовляв він нічим не допоможе слідству. Я після роботи заскочив до твоїх батьків. Розповів їм, за ці, дивні дзвінки. Вони дали мені телефон Артема для того, щоб я тебе переконав.
- Переконав в чому? - скоса глянула дівчина.
- В тому, що ці дзвінки, це лише плід твоєї уяви. Ти повинна менше думати про свого брата, адже так і до псих лікарні недалеко.
Настя вислухала коханого, після чого спокійно йому відповіла.
- Мені телефонував Артем. Так як він мертвий, то звичайно, що телефон немає жодного відношення. Тут замішане щось потойбічне. Щось, що немає жодного пояснення.
Хлопець важко зітхнув і протер своє облиичя рукою.
- Вибач, за грубість, але ти вперта як осел.
Наречена збиралась вистрілити відповідю, але залунав телефон.
Червоний андроід дівчини дзвенів лежачи на столі.
Вона кинула погляд на великий овальний настінний годинник.
- 16:35. Це знову Артем. - дівчина взяла до рук гаджет.
- Де? - незрозумів Дмитро.
- Як де? Ти не чуєш, що до мене хтось телефонує? - незрозуміла Настя.
- Так. Я не чую. - чесно відповів хлопець.
- Ти жартуєш? Дзвінок лунає на всю квартиру. - невідповідаючи на виклик, говорила Дмитру дівчина.
Наречений зовсім не чув дзвінка. В його вухах була абсолютна тиша, якщо не брати до уваги дощ за вікном.
- Кохана, ти мене лякаєш.
- Це ти мене лякаєш. Якщо маєш проблеми зі слухом тоді поглянь на екран.
Невідпускаючи з рук телефон, Настя показала хлопцеві вхідний виклик. В дівочих очах виднівся напис "Братик". Вона бачила вхідний виклик, але Дмитро - ні. Він дзвінка не чув і не бачив. Провівши екран поглядом, хлопець глянув дівчині в очі.
- Тобі ніхто не дзвонить. Я бачу своє фото на твоїх шпалерах. - чесно відповів наречений.
- Я ж не божевільна. - промовила налякана дівчина і відповіла на дзвінок.
Голос рідного брата говорив все те, що і в два попередні рази.
- Я вчора приїхала на вказане місце. Там нікого не було. - в швидкому темпі протараторила сестра.
Брат ніби не чув слів сестри. Він продовжував говорити своє.
- Приїзди швидше і бери з собою Дмитра. Будь обережною.
Співрозмовник відключився.
Дівчина глянула на здивованого хлопця.
- Ми маємо негайно їхати.
- Настя, зрозумій ти вже. Тобі ніхто не телефонував. З тобою ніхто не говорив. Це все в твоїй уяві. Я щойно на власні очі в цьому переконався. - спокійно говорив коханий, який зрозумів що з дівчиною не все гаразд.
- Прошу тебе. Давай з'їздимо. Це буде в останнє. Будь ласка.
Хлопець глянув в бідолашні очі коханої і не зміг відмовити.
Він це зробив. Дмитро відвіз свою наречену до нежилого гуртожитку.