Йому було огидно навіть дивитися на чоловіка, що стояв перед ним на колінах. Шість років тому цей жалюгідний дурень продав свою душу, попросивши славу та великі гроші. Він отримав те, чого бажав. Всього за кілька днів потому йому запропонували доволі прибуткову та не надто важку роботу. І з кожним роком, чи може днем, життя цієї людини ставало дедалі легшим та веселішим. Він навіть не помітив, як в його оточенні лишилися тільки істоти з пекла. Вони шпигували та спостерігали за цією душею, поки зв'язок між ним та Ашису не став достатньо сильним, щоби нарешті не настав час його розірвати. Врешті решт, свою частину угоди Ашису виконав. Той чоловік справді отримував усе, чого хотів. Аж до сьогоднішнього дня. Мабуть, він вже і забув про цей контракт, але демони ніколи нікого не забувають. Ашису схопив того за кофтину та подивився йому прямо в очі. Він не любив затягувати вбивства, та йому хотілося наостанок ще раз побачити цей страх. І він його побачив. Як жалюгідно! Навіть найсуворіші та найсерйозніші істоти починають плакати, якщо до горла прикласти ножа. Цей смертний та його підлеглі постійно шантажували та погрожували іншим. А зараз, коли він сам став жертвою, навіть не спромігся гідно зустріти свою смерть.

А тоді з грудей смертного вилетів маленький зелений вогник. Демон швидко вхопив його, та перетворив на кристал, в якому була запечатана людська душа. Як тільки той чоловік впав мертвий, Ашису поклав кристал до кишені та пішов звідти, поки його не помітили.

Сховавшись між будинками, він дістав маленьке дзеркальце та через нього телепортувався до їхнього виміру. Ашису майже виконав річну норму. Лишився один контракт. І на пошуки підходящої душі було трохи менше двох місяців. В цьому і полягала складність: потрібно було знайти смертного, чиє бажання встигне справдитися за наступні шість років. А зважаючи на те, що зараз просять люди – гроші; стосунки; влада, чи зовнішність, шансів встигнути майже не було. А якщо він не встигне... Такого не буде. В нього завжди все виходило, якщо не досконало, то принаймні добре.

Довгий коридор з чорного скла вів до дверей, за якими була головна зала. Там зазвичай проходили усі наради чи важливі зустрічі. Зараз там було порожньо. Він пройшов у самий кінець та звернув ліворуч. За прихованим вузьким коридором були інші двері. Ашису смикнув ручку та увійшов. Це був невеликий, але просторий кабінет. Біля дальньої стіни, за столом сиділа жінка середнього віку, за їхніми мірками. Вона була високою та стрункою, мала довге світле волосся та сині очі.

– Спочатку ти запізнюєшся на зустріч, а потім з'являєшся без попередження... Міг хоча б постукати.

– Навіщо? Ти все одно ніколи не зачиняєш двері.

– І як успіхи? Лишилося п'ятдесят три дні. Ти вже знайшов наступну душу?

– Ще ні. Я не дуже цим переймаюся. В крайньому випадку, я можу просто когось вбити. Це ж враховується?

– Ти знаєш, що ні. Не можна "просто вбити". Між вами повинен бути зв'язок. Інакше не факт, що душа потрапить в пекло.

– Акіку, не будь такою занудою.

У дзеркалі, що висіло на стіні, почали з'являтися написи.

– Здається, в тебе є шанс встигнути.

– Комусь терміново потрібно щось придбати, чи когось позбутися?

– Ні. Пишуть, що недалеко звідси самотній жінці потрібен хтось, з ким можна поговорити за вечерею. Це має бути легко для тебе.

– Серйозно? Це все? Це буде найлегший контракт в моєму житті.

– Сподіваюся, так і буде. Не хотілося б, щоб ти нас покинув.

– Добре, я пішов.

Ашису вийшов у коридор та пішов назад до дзеркала. За правилами, смертні не мають бачити їхню телепортацію, або знаходитися поруч, під час відкриття порталу. Про їхній світ ніхто не повинен знати. На щастя, цієї ночі на вулиці, куди телепортувався Ашису, нікого не було. Майже нікого...

– Рейко? Що ти тут робиш?

– Ти пропустив сьогоднішнє зібрання. Я подумала, тобі може бути цікаво, про що ми говорили.

– Що, є якісь важливі новини?

– Насправді, ні. Було нудно, як зазвичай. Але я хотіла дещо спитати.

– Кажи.

– Я тут підслухала... Тобі справді не вистачає однієї душі? Якщо так, то забери в мене когось. Я набрала замовлень, і тепер не знаю, що з ними робити.

– Я вже маю роботу, тому розбирайся зі своїми проблемами сама.

Рейко невдоволено хмикнула. Вона завжди була надто емоційна. Вона стрибнула з даху, коли дізналася, що хлопець її зраджує. Спочатку вона хотіла їх зарізати: хлопця та його коханку, але вирішила "покарати" його іншим чином... Але, до Ашису дійшли чутки, що в них все було добре. Вони одружилися, в них були діти. Поки одного дня усю їхню родину, що складалася з п'ятьох осіб, не знайшли мертвими у власних ліжках... Причиною смерті став серцевий напад. В усіх членів родини, що були цілком здоровими... Якщо в людини було важке життя, після смерті, отримавши силу, ця людина обов'язково помститься за себе. А спосіб залежить тільки від того, наскільки розвинута в неї фантазія. Усі вони колись були людьми... Цікаво, якою людиною був він сам?... Він не пам'ятав навіть свою смерть, не кажучи вже про життя. Але все ще сподівався якимось чином повернути спогади. Треба буде спитати Акіку, чи вміє вона робити щось подібне, чи знає когось, хто допоможе.

Навіть зараз, коли майже все можна отримати, якщо постаратися, люди ідуть на угоди з демонами. Він так давно тут працював, що цілковито забув, яким був, коли був людиною. Невже він теж міг продати душу просто задарма? Ні, Ашису точно ніколи не укладав угоди з демонами. Він завжди знав, до чого це призводить. А якщо він не пам'ятає, як тут опинився, значить це вже не має значення.