Перед очима усе було розмитим та якимось сірим. Тоді трохи чіткіше він побачив Анну, що схилилася над ним, трусила його за плечі та щось швидко говорила. Ашису сперся рукою об стіну та сів прямо. Шум у вухах потроху зникав, і він нарешті почув, що каже Анна.

– Якби я знала, що так буде, я б тебе взагалі не відпустила! До смерті мене налякав!

Вона допомогла Ашису підвестися, а тоді оглянула ванну. Не побачивши нічого незвичайного, Анна озирнулася та питально подивилася на демона. Він нічого не сказав, просто розвернувся, показуючи, що їм вже час повертатися. Дістав дзеркало, взяв Анну за руку і вони знову опинилися у своїй квартирі. Анна пішла перевдягнутися. Ашису пішов на кухню, зробити чаю.

Коли вони сиділи за столом, Анна нарешті наважилася запитати:

– І що ти побачив?

– Те, що хотів. Минуле.

– Взагалі-то, я сподівалася, що ти хоч щось мені розкажеш. Ну гаразд. І що ти тепер робитимеш? Схоже, це минуле тобі не дуже сподобалося.

Це була правда. Минуле, яке дійсно хочеться забути. Але один раз він вже забув, а тоді схотів згадати. Якщо забуде знову – усе повториться. Треба шукати інше рішення.

Коли він помер, то більше ніколи не хотів зустрічати, чи навіть згадувати матір. Але зараз його цікавість сильно зросла. Ашису хотів, щоби мати його побачила. Побачила, ким став, точніше стала її донька. І хоча він знав, що це його власні спогади, вони з'явилися так раптово, що досі відчувалися якимись чужими. А значить, нарешті зустрітися з матір'ю буде легше. Але сам він її не знайде.

Поки Ашису обдумував усе це, помітив, що Анна пильно дивиться на нього. Вона чекала пояснень, але вони поговорять пізніше. Він поглянув на неї, посміхнувся та встав з-за столу. Анна миттєво зіскочила зі стільця та схопила Ашису за руку.

– Ну хоча б до керівництва мені самому сходити можна? Я швидко. А потім розповім, що бачив у ванній кімнаті, гаразд?

– Точно? Обіцяєш?

– Ну, добре. Обіцяю.

– Гаразд, я почекаю. Але не забудь, ти маєш усе мені розповісти. В усіх подробицях.

Ашису легенько скуйовдив її волосся та, вже не ховаючись, зник у дзеркалі. Вкотре проходячи по коридору з чорного скла, він усвідомив, як часто просить Акіку про допомогу. І ще нарешті зрозумів, наскільки вона добра та терпляча до нього. Як така людина, як Акіку, взагалі могла потрапити до Пекла? Вона ніколи не розповідала, як померла. Та і Ашису ще жодного разу не поцікавився її історією. Але це також лишиться "на потім".

Двері до її кабінету були причинені. Він зазирнув усередину і побачив, що Акіку розмовляє по телефону. Ашису збирався почекати ззовні, але вона його помітила. Двері відчинилися і Акіку вказала на стілець біля свого столу. Тоді різко обірвала розмову з кимось і сіла навпроти.

– Ну, ти отримав, що хотів. Що тепер? Хочеш, щоби я знову стерла тобі пам'ять?

– Ні. Тепер ці спогади мені не заважають. А хто це телефонував?

– Здогадайся. Не знаю, як твоя мати дізналася, що ти працюєш тут, адже у твоїй анкеті записана невірна інформація...

– Взагалі-то, я збирався зустрітися з матір'ю. Мені треба з нею поговорити. Може після цього вона перестане тобі дзвонити.

– Впевнений? Через неї ти помер, а тепер хочеш ще раз її побачити? Гадаєш, якщо попросиш її відпустити тебе, вона послухає?

– Не знаю. Та я не збираюся просити. Просто признач їй зустріч, добре? Наприклад, на вечір. Не будемо тягнути з цим.

– Гаразд... Зараз я їй передзвоню...

Ашису сів на диван і став чекати.

– До речі, мені лишити вас самих, чи бути тут? Ти впораєшся? Не забувай, колись вона довела тебе до смерті.

– Та заспокойся. Якщо вона померла невдовзі після мене, тож скоріше за все, хоч трохи, та свою провину розуміє. До речі, а як саме вона померла?

– Не пам'ятаю. Здається, від передозування снодійним, чи щось таке. Після твоєї смерті, в неї почалася "депресія". Ще і безсоння на додачу. І одного дня, вона випадково двічі прийняла пігулки, через що померла у судомах.

Нарешті слухавку підняли. Ашису не прислухався до розмови, а думав над тим, що він скаже матері, коли побачить її. Хотілося спитати, чи вона задоволена тим, що зробила. Розповісти усе, що вона про нього не знала. Але потім Ашису згадав, навіщо взагалі сюди прийшов. Швидко вигадав потрібні слова і став з нетерпінням чекати на їхню зустріч.

Натсумі Ханашіко, як завжди, прокинулася о пів на сьому ранку. Зараз в неї були проблеми на роботі. Можливо, скоро її посаду скоротять. І що тоді робити? Ще і дочка... Що тільки не вигадає, аби не працювати. Натсумі вимкнула будильник і пішла до ванної кімнати. Перш за все, треба привести себе до ладу. Вона знову не виспалася, бо вночі почула якийсь гуркіт, і після цього довго не могла знову заснути. Підійшовши до ванної кімнати, вона побачила, що там горить світло. Це її ще більше розізлило. Мало того, що її донька ніде не працює, так вона ще і світло забуває вимкнути! Невже навмисно? Натсумі смикнула за ручку дверей, але вони, схоже, були замкнені зсередини. Вона постукала. Тихо. Натсумі ще кілька разів смикнула двері. І коли вона хотіла дзвонити комусь і просити про допомогу, нарешті змогла їх відчинити. Точніше, вирвати.

Натсумі стояла і дивилася у ванну кімнату, але не заходила. Не могла навіть поворухнутися. Якийсь час просто стояла і дивилася на мертве тіло своєї доньки. Мозок відмовлявся сприймати те, що бачать очі. Але... А раптом вона досі жива?! Натсумі зірвалася з місця і побігла шукати телефон, щоби викликати швидку. За кілька хвилин лікарі вже були в неї вдома. Дива не сталося. Ашису була мертва, і то вже деякий час. Причина смерті – черепно-мозкова травма. Натсумі не змогла зізнатися, що вчора вони посварилися. Вона розуміла свою провину, але слухати звинувачення від інших не хотіла. Треба ще полагодити двері...

Їй прописали заспокійливе. Але воно не допомагало. Натсумі усюди бачила привид доньки. В той вечір вона двічі прийняла заспокійливе. Просто тому, що менша доза вже не допомагала. Вона заснула і думала, що нарешті врятувалася, але потім їй стало гаряче... Але на відміну від інших, тих, кому пощастило, по Натсумі ніхто не прийшов. Їй довелося самій іти і шукати допомогу серед таких самих безпомічних створінь, як і вона сама. Вона дуже здивувалася, коли якийсь чоловік зупинив її та запропонував роботу. Звичайну роботу з паперами. Але вона зраділа і цьому. І ще більше зраділа, коли побачила у якомусь звіті знайоме ім'я. Потрібно було лише дізнатися, де знаходиться їхній офіс, і який в них графік. Врешті решт Натсумі дізналася, але керівниця відділу вигнала її. А потім їй зателефонували...

Двері різко відчинилися і до кабінету увірвалася жінка з розпатланим волоссям. Вона збентежено дивилася на них. Ашису встав з дивану та підійшов до неї.

– Давно не бачилися. Впізнаєш мене?

Жінка заперечно похитала головою.

– Вперше Вас бачу. Ви хто?

До них підійшла Акіку з якимось паперовим аркушем, який вона віддала жінці. На ньому було надруковане фото. Жінка підняла аркуш вище та якийсь час дивилася то на фото, то на Ашису, що стояв нерухомо та посміхався. Врешті решт, фото випало з її рук.

– Виходить, ти... Але чому ти так виглядаєш? Що сталося? Це вона з тобою зробила?!

Жінка озирнулася до Акіку, що теж мимо волі усміхалася.

– Так, мамо. Причина, чому я тебе шукав... Усе, що я збирався тобі сказати... Ти хотіла, щоби я знайшов роботу. Я її знайшов. Ти хотіла, щоби в мене з'явилися друзі. Я маю друзів. Ти хотіла, щоби в мене була кохана людина, і така в мене з'явилася. Я зробив усе, чого ти хотіла. Тож...

Він не договорив, бо побачив, що мати його не слухає. Як завжди.

– Ти мене чуєш?!

Вперше за довгий час, він настільки підвищив голос. Так, що його мати зіщулилася від несподіванки і можливо... страху?

– Зараз я маю усе, що потрібно. Я задоволений своїм життям. Тому просто зникни. Дай мені жити спокійно. Я більше не злюся на тебе, хоча саме через тебе я помер. Я не стану вбивати тебе, чи мститися якимось іншим чином. Але дай мені нарешті спокій. Зникни і більше не шукай мене.

Він розвернувся та пішов геть. Виходячи, почув як мати починає плакати. Але він їй більше не вірив.

Коридором назустріч йому ішли демони, яких він раніше ніколи не бачив. Але схоже, вони мали велику владу, бо виглядали відповідно. Усі одягнені у дорогі костюми, трималися рівно і дивилися на усе довкола, як... Один з них зупинився, перегородивши дорогу та почав щось шукати у кишенях. Не сказавши ні слова, дістав документи, у яких усе було надруковано якоюсь дивною мовою, а тоді показав жестом, щоби Ашису йшов за ними.