Чорний дим поглинув усе навколо. А наступної миті Ашису опинився в зовсім незнайомому місці, серед гострих скель під темним небом.

Тиша. Нікого немає. Він озирнувся, чекаючи наступного нападу, але з темряви ніхто не вистрибнув. Ашису набрав повні груди повітря для полегшеного видиху, але одразу ж закашлявся та виплюнув трохи крові. Повітря тут наче повністю складалося з пилу, який заважав нормально дихати та щось бачити.

Десь далеко почувся чийсь крик, чи скоріше рик, а одразу за ним шум від багатьох швидких кроків, що наближалися звідусіль. Ашису озирнувся довкола, шукаючи місце, щоби сховатися. Навколо суцільні скелі та каміння. Тоді він побіг до найвищої зі скель та швидко заліз на неї. З протилежного боку від скелі був невеликий кам'яний пагорб із печерою.

Зайшовши вглиб печери, Ашису притулився до стіни та нарешті полегшено видихнув. Якщо він поводитиметься тихо, то істоти його тут не знайдуть; і повітря всередині печери було значно чистішим, ніж ззовні. У далекому куті лежала дивна велика купа чогось чорного, схожого на рештки якоїсь істоти. Ашису повільно підійшов до цієї купи, але воно, чим би воно не було, ніяк не відреагувало. Схоже, це залишки чогось вже давно мертвого.

Ашису пішов назад до виходу з печери, збираючись принаймні трохи оглянути Рівень, але коли він зробив перший крок, позаду почувся незрозумілий шурхіт. І перш ніж Ашису встиг озирнутися, на нього ззаду стрибнув хтось, чи скоріше щось велике. Довгі кістляві руки з такими ж пальцями спочатку міцно схопили його за плечі, а потім кігті однієї кінцівки вп'ялися глибше, а другою істота замахнулася й різанула його живіт та груди. Від раптовості, Ашису навіть не усвідомив, що відбулося. А коли істота підняла обидві кінцівки для нового удару, відскочив в сторону та з неочікуваною для себе швидкістю побіг до іншої скелі. Створіння понеслося слідом, швидко його наздоганяючи. Але коли Ашису нарешті піднявся на саму вершину скелі, усе раптом стихло, та позаду нікого не виявилося. Він оглянув скелю усюди, де тільки міг, і не побачивши ніде тої тварюки, трохи розслабився та нарешті оглянув себе. Тепер коли він роздивився та усвідомив рани на своєму тілі, вони почали боліти. Але в нього не було навіть води, щоби хоча б промити їх. Тому Ашису роздягнувся до пояса, розірвав свою білу сорочку на кілька шматків, зв'язав їх між собою та перебинтував рани. Привівши себе до ладу, наскільки це можливо, він ще раз подивився вниз та вже збирався спускатися, щоби знайти більш зручне та безпечне місце, але раптом ззаду на нього знову стрибнула якась тварюка.

Це створіння було агресивнішим за попереднє. Воно швидше розмахувало кінцівками та його удари були сильніші. Врешті решт, Ашису втомився та не міг чітко зреагувати на рухи цієї істоти. До поранень, що він вже мав, додалися нові. Він швидко втрачав кров, а з нею здатність сприймати те, що відбувається. Намагаючись захиститися і відштовхнути створіння від себе, він оступився й полетів зі скелі вниз. Різкий сильний удар пронизав його тіло. Перед очима забігали різнокольорові цятки. Щоби припинити це, Ашису заплющив очі та розслабився. Він вже не бачив і не чув, як та істота стрибнула зі скелі, трохи покружляла біля нього та побігла геть.

Першим, що побачила Анна, була темрява. Вона простягнула вперед руку, і помітила, що хоча видимість була відносно нормальною, за ці кілька секунд, її одяг шкіра вкрилися пилом. Поряд хтось чхнув. Анна озирнулася та побачила Рейко, що дістала пляшку з освяченою водою та намагалася вмитися.

— І в який бік нам іти?

— Не знаю. Можна використати твою душу, та іти по сліду зв'язку між вами. Але якщо нас помітять, навряд чи ми втечемо. Ці істоти дуже швидкі та сильні, і часто збираються у зграї.

— Так треба просто пробігти повз них і все. Як зробити цей зв'язок видимим?

— Це вже навіть не сміливість, а дурість якась... Гаразд, тримай.

Рейко передала Анні пляшку з водою.

— Як тільки з'явиться срібна нитка, будь готова бризкати водою навколо нас.

— Гаразд. Давай вже.

Рейко наставила вказівний палець на груди Анни, і з них з'явилася тоненька ниточка, яка вела кудись в бік скупчення скель. Як тільки вони пішли по сліду, з різних боків почали з'являтися темні моторошні постаті. Рейко схопила Анну за руку і вони побігли за ниткою. Анна тільки і встигала наосліп лити воду в різні боки, намагаючись не надто її витрачати. Чорні потвори бігли слідом, але як тілько на них потрапляла хоча б крапелька свяченої води, вони зі страшними криками стрибали подалі, смикаючись у конвульсіях.

Вони пробігли вже більше половини шляху, коли Анна втомилася, стала не туди, та раптом послизнулася на чийсь відірваній голові. Вона ледь не впала, але Рейко встигла підхопити її та взяти на руки. Холодна вода потекла по спині демониці, але вона навіть не смикнулася. Анна хотіла спитати, чому на неї свята вода не діє, але здогадалася, що певно Рейко просто не вірить у подібні речі.

Вони підбігли до високої скелі і серед купи каміння нарешті його побачили. Срібна нитка зникла. Анна підбігла до демона та приклала пальці до його шиї. Пульс був. Вона не знала, наскільки це важливо для демонів, і що робити, якщо серце вже не б'ється, але зраділа, що зараз їй ці знання не знадобилися.

— Гаразд, ми його знайшли. Тепер треба вертатися на місце, де ми з'явилися та іти додому. Я можу його понести, а ти іди вперед та відлякуй потвор.

Анна мовчки відпустила Ашису, взяла пляшку з водою та пішла вперед, постійно озираючись.

Вони майже дійшли до потрібного місця, коли позаду щось пробігло, а потім з протилежного боку, просто на них вискочила величезна кістлява тварюка. Анна хотіла облити її водою, але натомість просто застигла на місці. Тіло перестало її слухатися. Вона бачила, як Рейко, сказавши щось, імовірно не дуже цензурне, вибігла вперед. Вона вихопила в Анни пляшку та вилила майже весь вміст просто на голову цій істоті. Тварюка видала незрозумілий, але моторошний звук та побігла геть, а Рейко дістала свічки та провела однією з них перед очима Анни, щоби вона нарешті зробила те, що було потрібно.

Анна взяла свічку, ставши з протилежного боку від Ашису. Рейко дістала з кишені жменьку якихось сушених рослин червоного кольору, та висипала їх у полум'я. Свічки зашипіли, а тоді на секунду спалахнули дуже яскраво та згасли. І в одну мить вони втрьох перемістилися назад до офісу Акіку.

Кімната була порожня, але двері були відчинені, як завжди... Дівчата поклали Ашису, що досі не прийшов до тями, на диван, і стали чекати повернення Акіку та пояснень, що робити далі.

Двері відчинилися і до кабінету влетіла Акіку. Вона кинула на стіл якісь папери та опустилася у своє крісло. Трохи посиділа, заплющивши очі, а тоді встала та підійшла до дивану, біля якого стояли дівчата. Акіку кинула на всіх трьох швидкий погляд, і побачивши, що всі живі, і майже неушкоджені, полегшено видихнула. Тоді жестом попросила Рейко та Анну стати трохи далі, занесла руку над Ашису, та почала щось шепотіти, показуючи якісь дивні жести. Потім змінила руку і зробила те саме.

Анна побачила маленьку червону сферу, яка майже не світилася та повільно пульсувала.

— Що це таке?

— Душа. Ти ж вже таку бачила. Забула?

— Пам'ятаю, але чому його душа така маленька?

— Демони теж можуть померти. Ми помираємо тоді, коли ця сфера – душа повністю зникає. Це означає, що зараз він на межі, і...

— Як це виправити?!

Анна підійшла ближче.

— Енергія не береться нізвідки. Доведеться використати чужу душу.

— Тоді використаємо мою. Так буде швидше.

— Гаразд, я навіть не намагатимусь тебе зупинити. Але готуйся до того, що ти втратиш багато життєвої сили, і щоби відновити її, твій гріх посилиться. Це означає, що ти впадеш у депресію, нічого не хотітимеш, і навіть їстимеш через силу.

— Це все неважливо. Стоп. А чому Ашису не може так само відновити свою енергію?

— Зараз, як бачиш, він не контролює своє тіло. І душу також. Для того, щоби самостійно відновити сили, він має прийти до тями, а щоби це сталося, йому потрібні сили. Замкнуте коло.

— Це все дуже дивно, але гаразд. То що треба робити?

— Лягай поряд із ним на диван. Я зроблю усе інше.

Анна лягла впритул до Ашису, щоби не впасти з дивану. Акіку поклала руки на їхні груди, заплющила очі і знов стала щось бурмотіти. Анна знову побачила їхні душі: блакитну та червону. Між ними пульсувала тоненька нитка, по якій текла енергія. Раптом кімната, де вони знаходилися, почала обертатися, а потім усе стало чорним.