Вони вибігли у коридор, та побігли у протилежний бік, звертаючи у тих напрямках, які були найменш логічними. За кілька десятків метрів, Анна зупинилася та сперлася об стіну, щоби перепочити та відновити дихання. Вона не звикла так багато і швидко рухатися.
– Слухай, а... Ти часом... Літати не вмієш? Ти ж демон... Або ми могли б...
– Ні, літати ми не можемо. Літати можуть лише демони з Другого Рівня. А що таке?
– Ну, у тебе ж є дзеркало... Ми могли б втекти кудись подалі.
– Так, але нас можуть вистежити. Хоча ми...
Він не договорив, бо почув, як хтось наближається. Тоді підхопив Анну на руки та побіг. Сам не знав, чому не зробив це одразу, бо так було б значно легше та швидше.
– Оце в нас романтика почалася!
– Тихіше...
Тепер кроки наближалися з декількох боків. Ашису на мить зупинився та прислухався. А коли вже зібрався бігти знов, хтось схопив його за плече та боляче вп'явся кігтями у шкіру. Анна побачивши це, намагалася вдарити того демона по руці, але це навіть виглядало кумедно.
Демони обступили їх з усіх боків. Той, що тримав Ашису, прибрав руку та відступив на крок назад. Деякі з них посміхалися.
– Отже, до усього іншого додається ще й спроба втечі... Це вже цікаво. Гадаю, звичайним поверненням тут не обійтися.
Ашису непомітно дістав дзеркальце та швидко опустив руку. Він взяв руку Анни та хотів перемістити її, але демон, що стояв позаду них, помітив це. Він схопив руку Ашису, та відібрав дзеркало. І перш ніж Ашису встиг зреагувати, з розмаху кинув дзеркало на підлогу. Анна здригнулася від різкого та гучного звуку. Дзеркало розбилося на маленькі шматочки.
Шестеро демонів підняли руки та почали щось шепотіти. Земля почала труситися. Ашису виштовхав Анну за межі кола, але сам вийти не встиг. Кілька пар рук схопили його та утримували на місці. Земля почала тріскатися та розходитися.
Анна побачила, як в одну мить усі демони просто провалилися крізь землю.
На кілька секунд Анна завмерла, намагаючись зрозуміти, чи хоча б уявити, куди вони поділися. А потім пішла на те місце, де тільки що були демони та, сама не знаючи, чому зібрала уламки їхнього дзеркала. Ззаду до неї хтось підійшов та поклав руку на її плече. Анна озирнулася та побачила Акайо, який дивився на неї та ніжно посміхався.
– Ходімо зі мною. Я можу зробити тебе щасливою.
Анна відсахнулася та різко стала на ноги. У залі вони лишилися вдвох. Анна стисла руку в кулак, так що гострі кінці уламків пронизали пальці. Тоді розвернулася та кинулася до виходу. Двері були не зачинені. Вона не впізнала коридор, у якому опинилася. Він був зі світлого мармуру, а на стінах у випадкових місцях висіли дзеркала різної форми. Анна торкнулася одного з них; у дзеркалі з'явилося інше місце, схоже на опис Першого Рівня з книги, що дала її Акіку. Не роздивляючись деталі та не перевіряючи інші дзеркала, Анна побігла вперед, сподіваючись, що врешті решт, вона знайде вихід з цього дивного місця. В протилежному кінці коридору були ще одні двері. А за ними інший коридор... Анна розуміла, що сама не знайде вихід, тому трохи заспокоївшись, пішла назад до зали, з якої тільки що вибігла. Акайо досі був там. Анна пішла до нього, готова в будь-який момент розвернутися та бігти геть, або вдарити його уламками скла по обличчю. Все одно користі від того дзеркала вже не було.
– То ти передумала?
– Де Акіку?
– Я перший спитав. Більше того, що ти збираєшся...
– Де вона?!
– Та в себе. Де їй іще бути?
Він хотів продовжити вмовляти Анну укласти договір з ним, але зрозумів, що зараз не найкращий час для цього.
– Ходімо. Я тебе проведу.
– Сама впораюся.
– Хочеш знову заблукати? Пішли, відведу тебе.
Акайо вийшов за двері. Анна пішла слідом, стараючись тримати дистанцію між ними. Поки вони йшли, вона мовчала та дивилася по сторонах. Нарешті вони повернули до знайомого коридору з чорного скла. Анна пришвидшилася та пройшла повз Акайо в кінець коридору. А тоді вже знайомим шляхом добігла до дверей і без стуку увірвалася до кабінету Акіку. Там вона побачила Рейко, яка трохи здригнулася від різкого звуку дверей, та саму Акіку, яка щось друкувала на своєму ноутбуці. Анна підбігла до них, але не встигла нічого сказати. Першою заговорила Акіку.
– Я поговорю з вищими демонами, але на це потрібен час. А щодо тебе...
Акіку нахилила голову та подивилася на Акайо, який стояв у дверях.
– Я не шкодую про те, що зробив. Але, схоже, я – третій зайвий.
– А я попереджала. Тому тепер сиди тихо і не лізь у чужі справи. Бо я теж можу тебе підставити. А тепер до головного питання...
Акайо пішов геть, вирішивши не заважати, а Рейко та Анна підійшли ближче до столу.
– За такі серйозні порушення демонів відправляють на Четвертий Рівень. І нажаль, ніхто не з'ясовує причини та не перевіряє усі докази.
– І що тепер робити? Я можу просто сходити за ним?
– Ні. На Четвертий Рівень через дзеркало не потрапити. І тобі буде потрібен захист. Точно не скажу, який, але точно потрібен.
– До речі, про дзеркало...
Анна поклала на стіл уламки, які досі тримала в руці.
– Його можливо склеїти, чи якось відновити? А про захист, здається я знаю, кого можна попросити.
– Відновити дзеркало неможливо. Але це не проблема. Коли ви повернетеся, звісно якщо все вийде, я дам Ашису нове. Зараз краще іди і знайди щось для захисту, а я підготую місце для ритуалу, щоби ви могли піти на Четвертий Рівень.
– Я маю іти одна? Тобто... Якось не звично. Я ніколи не ходила до церкви, та і віруючою ніколи не була...
– В мене тут повно роботи. Хіба що, Рейко піде з тобою.
– Так, без проблем. Підемо разом.
– Добре. ...Чекай, а хіба демони можуть заходити до подібних місць?
– А, ти про той міф, що демонам стає погано у церквах? Це повна маячня! Так звана "свята" сила чи енергетика може вплинути лише на тих, хто дійсно в це вірить. А я і за життя була атеїсткою.
– Тоді як це допоможе на Четвертому Рівні? Що як демони там ні у що таке не вірять?
– Той рівень існує довше за інші. І створіння на ньому абсолютно божевільні, тому вірять та бояться будь-якого дивного лайна, яке їм підсунеш.
– Ну, добре. Тоді пішли.
Повернувшись у зовнішній світ, вони пішли на зупинку, і поїхали автобусом до церкви, про яку їй казав Вільям.
Анна не була віруючою. Більше того, вона бачила справжніх демонів та їхній світ, але досі не стикалася з проявами "бога". Тому підійшовши до церкви, навіть не затрималася, щоби перехреститися, а одразу зайшла всередину. Вона чомусь очікувала, що там нікого не буде, але побачила Вільяма, що сидів біля стіни та хустинкою протирав ікони. Анна постукала по дверях і він озирнувся.
– Вітаю. То Ви таки прийшли. Я вже і не сподівався. А хто вона? Людина, чи ще один демон?
– Рейко. Так, вона демон.
– Що ж, дивно що демони можуть так спокійно заходити до священних місць. Але якщо ви прийшли, значить, вам потрібна допомога. Так?
– Так. Я збираюся спуститися до Пекла, і мені потрібен якийсь оберіг, чи щось подібне.
– Гаразд. Зараз принесу. Почекайте хвилинку.
Вільям кудись пішов. Анна та Рейко перезирнулися, але лишилися чекати, як він і сказав. Коли він повернувся, то простягнув Анні якийсь металевий кулон у формі звичайної п'ятикінечної зірки.
– Я освятив його для Вас. Якщо ті, хто намагатимуться Вам нашкодити, будуть віруючими, то вони Вам не страшні.
– А якщо вони будуть атеїстами?
– Тоді візьміть із собою якусь зброю. Це буде самозахист, більше того, вони – демони, тому їхнє вбивство не буде гріхом.
– Зрозуміло. Гаразд, дякую.
Вони пішли до квартири Анни, щоби не викликати підозри. Рейко пішла на кухню та дістала з шухляди ніж для м'яса.
– Цей підійде. В тебе лише один оберіг?
– Ти про цей кулон? Я освятила лише один. А що?
– А якийсь хрестик у тебе є? Я збиралася піти з тобою. Страшнувато, звісно, зате буде чим похизуватися перед іншими демонами.
– Ну, в мене лишився один. Здається, його купили ще коли мене хрестили. Зараз знайду і вже мабуть підемо.
– Так. Мабуть Акіку вже зробила все, що треба було.
Анна понишпорила у сумках та шухлядах. Нарешті у шкатулці зі старими прикрасами вона знайшла ще один маленький срібний хрестик.
– Ось, тримай.
– Чудово. Ходімо.
Через дзеркало Рейко вони повернулися на третій рівень. Зайшовши до кабінету Акіку, вони побачили на підлозі намальований кров'ю якийсь символ, навіть не схожий на пернограму, чи будь-який відомий "демонічний" символ. Акіку запалила дві свічки та простягнула їм.
– То ви готові?