Душа не в моді
Мабуть, душа уже не в моді. І люди бачать лиш обличчя. І найстрашніша це хвороба, Щоб по окладинці судити. Дивитись щоб лиш поверхнево. Поспішні висновки робити. Комусь - земля. А хтось - у небо. Без мрій ніхто не може жити. Але душа - кому потрібна? Для кого серце має цінність? Ти маєш бути тільки сильним. Люди любити не навчились. І серце ближнім розбивають. Бо чують звук, але не слово. Тому і душу не пізнають... І кожен вип'є чашу болю. Тепер - не маючи нічого, Що міг би іншим ти віддати, Окрім тепла,добра й любові, Тебе не будуть цінувати. Але мій Бог говорить інше, Що дійсно має справжню цінність. Він не земний, Він є найвищий, Він є любов, у Нього - милість. І Він цінує нас за серце, Не судить по красі чи статкам. І кожен, в Нього хто навчався, Є у духовному достатку. Він є глибокий і навчає Скарби духовні цінувати. Не по речам Він визначає, Що справді можем відчувати. Може й душа тепер не в моді, Але по ній Єгова судить. Чи житиму я з Ним у згоді? Бо Він смиренних дуже любить. Він любить щирих і глибоких. Розбите серце не відкине. Цінує всі непевні кроки, Любов,старанність і зусилля. Йому байдуже, що ти маєш. Бо Він думки твої цінує, Цінує те, що відчуваєш, Молитви всі твої почує. Цінує щирі сподівання, Хай незначні, діла і вчинки - Він любить всі твої старання! Бо ти для Нього, мов дитинка! Хіба батьки люблять дитину За її зовнішність й таланти? Для Бога цінна та людина, Яка навчилась відчувати...!
2021-11-20 23:07:37
1
0
Інші поети
Kulbaba_ml
@Kulbaba_ml
Mateo Torres
@mateo_adrian
Lucy
@kayla_deyvis
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
3086
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12756