О дев'ятій відбулися збори про які раніше домовилися. Так як нової інформації майже не було то Шевко не поспішала доповідати керівництву. Натомість керівництво саме її знайшло.

— Ало, Марино Борисівно, ну що у вас там? Доречі з поверненням. Як себе почуваєте?
— Дякую, Олег Володимирович, вже краще. Стосовно справи то ми з'ясували тільки те що злочинців як мінімум троє. Хакер зник. Звіт надішлю вам на почту.
— Добре. Я раджу вам поквапитися. І будьте обережні у темних місцях, мені не потрібні іще жертви.

Марина Борисівна поклала слухавку та сіла у крісло. У неї в голові крутилися слова генерал-майора ,, будьте обережні у темних місцях,,. Звідки він дізнався? Адже про те як саме та за яких обставин стався напад знав лише Кирило. Тоді вона щоб не підіймати зайвого шуму, сказала що сама підсковзнулася і впала. Можливо Кирило сказав?

12:46 / кабінет Шевко/

— Марино Борисівно, можна? У мене є новини.
— Так Максиме, заходь.
— Наш хакер знайшовся, він увімкнув телефон.
— То ти знаєш де він?
— Так. Я надіслав координати нашим, вони вже виїхали.
— Це добре, сподіваюся що вони його схоплять.

14:20 / кабінет Шевко/

— Марино Борисівно, ми знайшли та привезли Марушко, він в кімнаті для допитів.

Шевко підскочила з місця та хутко пішла у напрямок допитувальної кімнати. Але її вразило те що вона там побачила. На стільчику сидів молодий хлопець років 20, та й іще і напідпитку.

— Кирило! Це по твоєму Марушко? Скільки років цьому хлопцю і скільки Марушко?
— При затриманні у нього був телефон Марушко, а також пакетик з наркотичним порошком.
— І що? Телефон це не привід для затримання, і ми не відділ по борбі з наркотиками. Погано спрацьовано, погано!

Розлючена Шевко вийшла, а Кирило слідом за нею.

— Кирило, як ти міг бути таким неуважним?
— Марино Борисівно, я також як і ви хочу знайти вбивцю, тому і хапаюся за усі можливі варіанти.
— Це востаннє, наступний такий,, варіант,, і я відправлю тебе до іншого відділу! Доречі, а це ти розповів генерал-майору Крацу про те як саме стався напад на мене?
— Ні ви що. Ми ж з вами домовилися що це тільки між нами.
— А це вже цікаво...якщо не ти і не я йому не казали, тоді як він дізнався?

З цією думкою Шевко пішла до буфету а Народний до свого кабінету. Слідча заварила каву та зробила декілька бутербродів. Але поїсти їй не судилося. На телефон прийшло повідомлення від незнайомого номера.

,, Якщо хочеш жити - то перестань шукати вбивцю, бо знайдеш смерть!
                                Твій Шева,,

Шевко здивувало не так саме повідомлення як підпис. Вона так називала свого чоловіка, коли той був іще живий, і про це ніхто окрім їх не знав. Тоді у слідчої промайнула думка ,, а що якщо...та ні маячня якась,,. Хоча цього і не могло було бути, але її не покидало почуття що це тільки початок якоїсь великої гри.
Після того як слідча перекусила вона віддала наказ щоб того парубка якого прийняли замість Марушко передали у відділі із боротьби з наркоторговлею.

18:00 / кабінет слідчої/

Шевко сиділа та все обдумувала те повідомлення.

— Марино Борисівно, я додому. Вас підвести?
— Ні дякую, Кирило. Я сама доберуся, тим паче що я на машині.
— Ну як знаєте, але будьте обережні. Надобраніч.
—Бувай.

Хоча Кирило і не був її рідним сином, але вона любила його як свого, тому переживала за нього як за сина. Та і він її вважав за матір, але ні вона ні він так і не назвали один одного мамою та сином.
Шевко іще посиділа, і також вирішила їхати додому. Вона швидко зібрала всі свої речі та рушила до машини. Приїхавши додому вона приготувала смачну вечерю та сіла їсти. Потім прийняла душ, та лягла у ліжко. Засипаючи вона промовила ,, я дізнаюся хто хоче мене залякати, чого б мені цього не коштувало,,