Частина перша
Ось уже в продовж тижня слідчий особливо важливих справ Кирило Андрійович Народний розслідував грабіжи які тягли за собою вбивства. Розслідування зупинилося і тому він звернувся до останньої людини яка б могла йому допомогти, а саме до полковника поліції Шевко Марини Борисівни.
************************************
— Ало, Марина Борисівна, це Народний Кирило, у мене до вас є розмова.
— Кирило? Не очікувала що ти подзвониш, і що ж тобі від мене потрібно?
— Я займаюся справою про грабіжки та вбивства які пов'язані між собою, і моє розслідування зупинилося. Тому я хочу щоб саме ви подивилися цю справу та допомогли мені знайти його.
— Ти хіба не знаєш, що я більше не веду розслідування?
— Знаю, але мені вкрай потрібна ваша допомога. Час йде на години, та й іще керівництво тисне. Марина Борисівна, я благаю вас, допоможіть. У вас є досвід у таких справах.
— Досвід... якби ти тоді мене послухав, то ми б як і раніше працювали разом. А тепер вибач але ні. Бувай.
Марина Борисівна поклала слухавку, а Кирило подумки сварив себе за те що так тоді вчинив.
— Кирильчику, ти чимось засмучений?
До кабінету зайшла досить приваблива та дещо вульгарна дівчина. Вона підійшла до слідчого та обняла його за плечі.
— Катю, не зараз! — грубо та сердито сказав слідчий. — Що там показала експертиза?
— Добре, не зараз так не зараз. А стосовно експертизи то вона нічого не показала.
— Добре Катю, іди до себе, я хочу продумати.
Дівчина злісно подивилася на слідчого але не сказавши ні слова вийшла з кабінету. Кирило знову спробував набрати номер Марини Борисівни, але вона не відповідала. Тому він вирішив поїхати на теперішню роботу колишньої слідчої, а саме до інституту внутрішніх справ України, вона там працювала викладачем кафедри.
12:45 /Інститут внутрішніх справ України/
Кирило дізнався в якій саме аудиторії проходить заняття, та став чекати перерви щоб перехопити Шевко.
13:00 / Інститут внутрішніх справ України/
— Марино Борисівно, зачекайте.
— Кирило? Що ти тут робиш?
— Вас чекаю. Я благаю вас допоможіть знайти вбивцю.
— Я не зрозуміло сказала по телефону? Ні! Це тепер не мої клопоти.
— А якби не той випадок, ви б допомогли мені? Адже я випадково поцілив у вашого чоловіка.
— Якщо ти думаєш що я і досі на тебе злюсь, то ні. Я знаю що ти б ніколи не став би вбивати Колю.
— Тоді чому ви мені не хочете допомогти? Це моє останнє прохання, і після я зникну з вашого життя назавжди.
Марина Борисівна подумала декілька хвилин та погодилася.
— Гаразд, відправ всі документи мені на почту. Я подивлюся та завтра подзвоню тобі.
Після цих слів Шевко пішла до сходів які ведуть на третій поверх, а Кирило до виходу.
************************************
— Ало, Марина Борисівна, це Народний Кирило, у мене до вас є розмова.
— Кирило? Не очікувала що ти подзвониш, і що ж тобі від мене потрібно?
— Я займаюся справою про грабіжки та вбивства які пов'язані між собою, і моє розслідування зупинилося. Тому я хочу щоб саме ви подивилися цю справу та допомогли мені знайти його.
— Ти хіба не знаєш, що я більше не веду розслідування?
— Знаю, але мені вкрай потрібна ваша допомога. Час йде на години, та й іще керівництво тисне. Марина Борисівна, я благаю вас, допоможіть. У вас є досвід у таких справах.
— Досвід... якби ти тоді мене послухав, то ми б як і раніше працювали разом. А тепер вибач але ні. Бувай.
Марина Борисівна поклала слухавку, а Кирило подумки сварив себе за те що так тоді вчинив.
— Кирильчику, ти чимось засмучений?
До кабінету зайшла досить приваблива та дещо вульгарна дівчина. Вона підійшла до слідчого та обняла його за плечі.
— Катю, не зараз! — грубо та сердито сказав слідчий. — Що там показала експертиза?
— Добре, не зараз так не зараз. А стосовно експертизи то вона нічого не показала.
— Добре Катю, іди до себе, я хочу продумати.
Дівчина злісно подивилася на слідчого але не сказавши ні слова вийшла з кабінету. Кирило знову спробував набрати номер Марини Борисівни, але вона не відповідала. Тому він вирішив поїхати на теперішню роботу колишньої слідчої, а саме до інституту внутрішніх справ України, вона там працювала викладачем кафедри.
12:45 /Інститут внутрішніх справ України/
Кирило дізнався в якій саме аудиторії проходить заняття, та став чекати перерви щоб перехопити Шевко.
13:00 / Інститут внутрішніх справ України/
— Марино Борисівно, зачекайте.
— Кирило? Що ти тут робиш?
— Вас чекаю. Я благаю вас допоможіть знайти вбивцю.
— Я не зрозуміло сказала по телефону? Ні! Це тепер не мої клопоти.
— А якби не той випадок, ви б допомогли мені? Адже я випадково поцілив у вашого чоловіка.
— Якщо ти думаєш що я і досі на тебе злюсь, то ні. Я знаю що ти б ніколи не став би вбивати Колю.
— Тоді чому ви мені не хочете допомогти? Це моє останнє прохання, і після я зникну з вашого життя назавжди.
Марина Борисівна подумала декілька хвилин та погодилася.
— Гаразд, відправ всі документи мені на почту. Я подивлюся та завтра подзвоню тобі.
Після цих слів Шевко пішла до сходів які ведуть на третій поверх, а Кирило до виходу.
Коментарі