Марина Борисівна вже другу годину сиділа у кріслі, з думкою що всі події якось пов'язані між собою. Але найголовніше те, що всі вони ведуть до однієї людини, хоча і доказів у неї поки що не було.

— Марино Борисівно, я зробила розтин тіла.— до кабінету зайшла судмедексперт Наталія Іванівна Гульсак.
— Ну і що нового ти мені скажеш?
— А те що задушили його подушкою, і це сталося за 15-20 хвилин до того як його підвісили. Більше мені сказати нічого. Але знаєте, якщо він не знав свого вбивцю то у нього був би високий вміст адреналіну в крові. А у Марушко ні. Тобто..
— Тобто він добре знав свого вбивцю,тому і не боявся.
— Саме так.— Наталія вийшла із кабінету.

На телефон Шевко знову прийшло повідомлення, з того самого номеру.

,, Марушко це тільки початок. Не перестанеш займатися цією справою, будуть іще жертви!
                                               Твій Шева,,

І знову цей клятий підпис. Шевко згадала що знати як вона називала свого чоловіка міг її начальник, адже її чоловік і він були друзями. Вона вийшла з кабінету та направилася до свого начальника Миколи Олександровича Харламова.

— Микола Олександрович, можна?
— Так так, заходь Мариночко.  Щось сталося?
— По справі ні, але я тут по особистому питанні.
— Я вас слухаю.
— Ви ж ніби дружили з моїм чоловіком?
— Так, а що таке?
— А як саме його вбили?
— Марино Борисівно, ти ж знаєш. Твій учень Кирил при затриманні злочинця випадково поцілив у нього, і до приїзду швидкої він..ну ти знаєш.
— Так, але...чому на затримання поїхав Кирило а не ви? Адже Кирил тоді тільки прийшов на роботу, він не досвідчений..— Шевко перебив її начальник.
— Марино, що трапилося? Чому ти стільки років не питала, а тут.
— Та нічого не трапилося, просто згадала про Шеву та якось сумно стало.
— Хах Шева, так тільки ти його називала,, мій Шева,,. — Харламов збагнув що це було зайвим.
— А звідки ви дізналися?
— Про що? Марино Борисівно, я дуже зайнятий, вибачте але вам час.

Шевко нічого не сказавши вийшла. Але тепер вона точно знала що до повідомлення причетний її начальник, а якщо він погрожував у повідомленні то він і є тим самим головним, який керує усім та який прибрав Марушко. Але доказів у неї не було.

— Навіщо це йому? А чи часом не він підлаштував вбивство мого чоловіка? Що він збирається робити далі? — ці питання Шевко ставила сама собі.

Вона прекрасно розуміла що якщо він прибрав Марушко, то і її він не захоче залишити в живих.

— Ало, Кирило, зайди до мого кабінету.
— Вже іду.

Шевко дістала папку в якій були якісь документи.

— Ось тримай. Це на той випадок якщо зі мною щось станеться. Тут всі необхідні документи, ти маєш довести цю справу!
— Марино Борисівно, що ви таке говорите?
— Кирило це Харламов глава банди! Саме він і вбив Марушко.
— Як? Але цього не може бути. Ви впевнені?
— Так. Ось дивись ці повідомлення також писав він.

Шевко показала Кирилу ті повідомлення які її відсилали анонімно.

— А іще у мене є здогадки що він також причетний до смерті мого чоловіка.
— Марино Борисівно, це ж я вашого чоловіка застрелив. Тому він тут ні до чого.
— Ох, як ти не розумієш, тоді замість тебе мав бути Харламов. А тебе просто підставив.
— Що будемо робити далі?
—Шукати нові докази!
— Він тепер точно заляже на дно, і ми так нічого і не доведемо.

До кабінету забіг криміналіст.

— Марино Борисівно, я тут зробив детальний огляд тіла та предметів у камері, і виявив відбитки.
— Ну! Не тягни!
— Не знаю як і сказати. Усі відбитки належать тільки Марушко та Харламову.
— Невже? Кирило, тепер він точно невідкрутиться!