/Наступний день. Лікарняна палата/

Шевко лежала на ліжку. В палаті знаходився лише Кирило.

— Кирило, що трапилося? — тяжко прохрипіла Шевко.
— Вже все гаразд. Ви нічого не пам'ятаєте?

Шевко намагалася згадати що тоді сталося, примруживши очі вона відчула як сильно у неї болить голова.

— Пам'ятаю як йшла до машини, а потім кроки...і все.
— Зрозуміло. Вас вдарили по потилиці, але було б набагато гірше якщо я не йшов тією дорогою. Я побачив що ви на землі а над вами якийсь чоловік, я почав його кликати але він втік. Потім я привіз вас у лікарню.
— Ох..нічого майже не пам'ятаю, ще й так голова болить..мммм. То виходить що ти врятував мені життя?
— Не думайте зараз про це, ви краще відпочивайте. Я мабуть піду.
— Стій. Сядь поруч.

Кирило сів на краєчок ліжка, і Шевко в ту ж мить взяла його за руку.

— Марино Борисівно...
— Я дуже тобі вдячна, посидь будь ласка зі мною, а я посплю.

Кирило лише мило всміхнувся та погодився, адже ріднішої людини ніж Шевко у нього не було. Вона не тільки його наставник та викладач, вона для нього як рідна мати. Коли йому було 5 років його батьки загинули і виховувала хлопця Марина Борисівна. І про це знають лише він та вона, а також її покійний чоловік.

************************************

Минуло два тижні...

16:40 / лікарняна палата/

Шевко вже збиралася додому, нарешті її виписують з лікарні. Кирило пообіцяв що забере її о 17:00. Весь цей час вона була не в курсі розслідування, так як лікар заборонив їй навантажуватися.

17:00 /лікарняна палата/

— Хух. Ви вже готові? — захекуючись спитав Кирило.
— Так, але не варто було тобі зриватися з роботи. Доречі про роботу, що там із розслідуванням?
— Ось завтра вийдете на роботу і все самі дізнаєтеся, а поки що ви іще на лікарняному.

Шевко та Кирило стрімко покинули це не приємне місце. Сівши у машину Кирило передав документи Шевко.

— Я знаю що ви не дасте мені спокою, тому ось тримайте це все що ми дізналися за час  вашої відсутності.
— Кирило, ти занадто добре мене знаєш.

Шевко посміхнулася. Вони іще декілька хвилин розмовляли стосовно справи, і не помітили як вже під'їхали до дому слідчої. Вона попрощалася з Народним, та пішла до під'їзду. Зайшовши до квартири вона зразу пішла у душ, щоб змити із себе лікарняний запах. Після, приготувала вечерю та взявши документи почала їх розглядати та уважно вивчати. Виявилося що знайти хакера їм так і не вдалося, він нібі провалився під землю.  Але встановили що це не одна людина, як мінімум злочинців троє. Хакер та два грабіжники. Цікаво те що після нападу на Шевко вони усі ніби залягли на дно. А можливо це не співпадіння? І це вони напали на неї?

8:00 /відділ особливої слідчої агенції/

Марина Борисівна взяла ключ від кабінету та попрямувала до нього. Сівши у своє крісло вона відчула смачний аромат свіжозвареної кави. До кабінету хтось постукав.

— Марино Борисівно, ви вже тут. Ось, ця кава для вас.— це була та сама дівчина яка приходила до Кирила. Як зрозуміла Шевко то ця дівчина закохана у парубка.

— Ну і чого ти така добра? Я не люблю підлиз.
— Та я просто...хотіла вас порадувати.
— І тільки?
— Марино Борисівно, а де Кирило? Тобто Кирило Андрійович.
— Скоро буде. Якщо це все то ти можеш іти. Дякую за каву, але я п'ю без цукру, і доречі передай усім що о 09:00 збори.

Дівчина зверхньо подивилася на Шевко, та вийшла з кабінету. До кабінету зайшов Народний.

— О, а ви вже на роботі Вибачте, Марино Борисівно, за спізнення.
— Кирило Андрійович, щось сталося?
— Ні, просто проспав.
— Гаразд, о дев'ятій збори, не запізнюйся!