Тополя
Десь далеко,там,серед поля,
Де немає панського раю.
Висосіє стара тополя,
І шепоче:"Я пам'ятаю! "
"Пам'ятаю твою усмішку,
Що розрадою мені була
Як забути,про чорну кішку,
Поміж нас,що пробігла,й забула.
Чи вона не могла зруйнувати,
Наше щастя та нашу долю?
Як ти зміг мене не запитати,
Як зробила із себе тополю?
Коли ти обіцяв мені серце,
А натомість віддав латаття
І подівся кудись,де ж це?
Оцінила,твоє я,завзяття.
Ти дружину обрав собі іншу,
І віддаі їй,і душу і тіло.
Зрозуміла,за ееї гірша
Тож і жити не закортіло.
Я прийшла до зеленого поля,
Ще рілля -не посіялись люди.
Значить буде така моя доля,
Я тополкю в полі буду.
І нехай тут ворони кружляють,
Люди рідко у полі бувають.
Я обрала собі таку долю,
Як полюблять мене,не зоубають!"
Я прийшла до цієї тополі,
Прислонилась до неї тихенько.
Листя тихо шуміло,поволі,
Заспокоювало помаленьку.
Лиш у ній віднайшла я розраду,
Відігнала вона мої муки.
Повернулась до себе,до саду,
Посадила тополі онуку.
2018-12-16 08:59:00
3
0