Час змін

Vymy

Надворі дощ, якщо точніше - злива, У руці кружка, в ній гарячий чай Я вся така задумлива, мрійлива, А в голові лиш слово крутеться - чекай. Чекай й все буде, як колись, Зникнуть усі печалі та незгоди Ні, потрібно сказати собі змирись Та ось ніяк не можу знайти нагоди. Потрібно визнати, що зараз усе інакше Не так, як було кілька місяців назад. Можливо зараз трохи краще? Не знаю... Тим часом надворі знімає шати сад. Люди йдуть ховаючись під парасолі Хтось спішить, хтось когось спокійно жде, Деякі п'ють чай у хорошому, дружньому колі, Інший щось шукає, надіючись, що цю річ найде. Вони такі всі схожі і водночас різні, Прокручують у голові тисячі думок, Он хлопець іде говорячи дівчині слава ніжні Та він не знає, що в неї серце на замок. Хтось когось кохає, інший - ненавидить, Одні хочуть повністю змінити життя Та все може поміняти одна мить Але, пам'ятайте, лише від нас залежить наше майбуття. А дощ усе йде, не хоче зупинятись Я сижу біля вікна і допиваю чай Настав, мабуть, час мінятись Тепер буде все по іншому - знай!

2018-09-29 13:28:22

4

0

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

1361

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11359