Вірші
Моя принцесса
Вівторок, 6 ранку, надворі ще ніч,
Пройшов уже рік, хоч ліч, хоч не ліч.
Ти зникла для мене, як зник смак життя,
А час все летить, шкода, нема вороття.
Надіюсь ти про мене думаєш,
Або, принаймі, хоча б згадуєш,
Бо я тобою досі дихаю
Моєю кароокою принцессою.
А пам'ятаєш як ти була кометою,
Яка попала у Всесвіт й стала вічністю?
Ти стала моїм всім: терпінням ніжністю,
Моєю неймовірною планетою.
Та ні, брешу, була ти космосом,
Моїм спасінням, моєю таємницею
Я був німим, ти стала голосом,
Моєю найміцнішою фортецею.
Ти була слухом, стала мені очі,
Кохана, ти заміняла мені дні і ночі,
Була моїм повітрям, порятунком
Та зараз стала лише смутком.
Для мене ти була і серце і душею
От є життя і сметь, а ти була межею,
Печаллю й щастям, миром і війною,
Ненавистю, коханням, єдиною, одною.
Ти була сонцем, що найбільше гріло,
Мої бажанням, що здійснитися хотіло,
Моєю безкінечністю, моїм дощем,
Найбільшим забуттям від всіх проблем.
Та все ж дороги наші розійшлися,
І ми все викинули як сміття.
У цей момент слова між нами не знайшлися.
Я пам'ятаю поцілунок, очі в очі, далі забуття...
Та час не повернути разом із надією.
Потрібно вже змиритись, йти вперед,
А десь в кутку душі, ти все ж лишилась мрією
Такою золотистою й солодкою як мед.
Боюсь що ти про мене вже не думаєш,
Не думаєш...і навіть вже не згадуєш,
А ж я тобою досі дихаю
Моєю кароокою принцессою...
3
0
541
Сподівайся
Забуті надії, загублені плани,
Нездійснені мрії і все, що ми знали.
Втративши все, повз моря, океани
Ми йшли до світанку, якого бажали.
Крізь Всесвіт й крізь час,
Усе зло й неправдивість
Ми вірили в нас
У дружню терпимість.
Пройшовши всю вічність
Й побачивши космос,
Пізнали магічність,
Почули наш голос.
Згадали дорогу і те, що втрачали,
Дивились на сонце, любили, кохали.
Жили в цю хвилину, казали про казку,
Споглядали на зорі, викидаючи маску.
Ми знали про щястя і вірячи в долю,
Залишили все – отримавши волю.
Ходили стежками, малюючи небо,
Не обертались назад – таке наше кредо.
Сміялись, раділи, літали ночами,
А смуток і горе лікували словами.
Жили як хотіли, творили в день чари,
Лишились собою, яких нас вже знали.
Забуті надії, загублені плани,
Нездійснені мрії, порваті романи,
Це все неважливо, не треба боятись,
Потрібно на краще завжди сподіватись.
4
0
635
Час змін
Надворі дощ, якщо точніше - злива,
У руці кружка, в ній гарячий чай
Я вся така задумлива, мрійлива,
А в голові лиш слово крутеться - чекай.
Чекай й все буде, як колись,
Зникнуть усі печалі та незгоди
Ні, потрібно сказати собі змирись
Та ось ніяк не можу знайти нагоди.
Потрібно визнати, що зараз усе інакше
Не так, як було кілька місяців назад.
Можливо зараз трохи краще?
Не знаю... Тим часом надворі знімає шати сад.
Люди йдуть ховаючись під парасолі
Хтось спішить, хтось когось спокійно жде,
Деякі п'ють чай у хорошому, дружньому колі,
Інший щось шукає, надіючись, що цю річ найде.
Вони такі всі схожі і водночас різні,
Прокручують у голові тисячі думок,
Он хлопець іде говорячи дівчині слава ніжні
Та він не знає, що в неї серце на замок.
Хтось когось кохає, інший - ненавидить,
Одні хочуть повністю змінити життя
Та все може поміняти одна мить
Але, пам'ятайте, лише від нас залежить наше майбуття.
А дощ усе йде, не хоче зупинятись
Я сижу біля вікна і допиваю чай
Настав, мабуть, час мінятись
Тепер буде все по іншому - знай!
4
0
608
