Вірші
Освободітєлі
Прокинулись годині о четвертій
Від смертоносних пострілів гранат,
Тож два шляхи: або на місці вмерти,
Або ж втікати з відчаєм назад.
Це "звільненням" назвали іронічно,
Коли від куль загинуло дитя,
Коли будівлі, що, здавалось, вічні,
В уламки опадають, мов сміття.
Проблема їх - блокують спотіфаї,
Нема вже як зайти у Інстаграм.
А на Вкраїні полум'я безкрає,
Що землі пожирає тут і там.
Але ми сильні духом й незалежні,
Нас знищити хотіли, але ні!
Завзяттям поєдналися безмежним,
Плювок у бік ми зробимо війні.
Літописи такого ще не знали,
Цей бій увіковічнять у книжках.
І тих, кому землі було все мало,
Ми рознесемо в неозорий прах.
3
0
283
Творці
В когось барви цвітуть на картинах,
В рими інший вдягає думки.
В когось ніжна мелодія лине,
Полонивши серця навіки.
Хтось лікує скалічені душі,
Хтось знайомить малят з букварем,
Хтось - серцям вже давно непорушним
Повертає колишній свій щем.
Хтось в театрі вживається в ролі,
Відігравши найкращу з Джульєт,
Інший друзів частує доволі,
Подаючи солодкий шербет.
Ще один поновляє закони,
Здійснює справедливий свій суд.
А наступний - у ночі безсонні
Береже спокій наш від приблуд.
Так багато тих галузей в світі,
Що найвищої гідні з поваг.
Серцем треба достойно зуміти
Досконало утілить свій фах!
0
0
264
Penfriend
Я не можу тебе обійняти,
Голос мій віддаляє дзвінок,
Кілометрів і миль так багато!
Не здолає маленький їх крок.
Неспроможна я поки в реалі
Доторкнутись твоєї руки.
Твої очі - зелені чи карі? -
Не читають мої ще думки.
Поки здатна лиш в літер сплетіння
Укладати душевне тепло.
А душа божеволіє в скінні...
Що зустрітись би нам помогло?
Не кидай мене, друже, благаю!
Хоч і часто ламаю дрова.
Та душа ще моя пам'ятає
Твої теплі підтримки слова...
Хоч не можеш мене обійняти,
Тільки сліз ти втамуй водоспад,
Обіцяй душу не розбивати,
Йти зі мною вперед, не назад.
Будь зі мною ти в щасті і горі,
Знай, мій друже - ти радість моя.
Ми побачимось, знаю, нескоро,
Та що маю, віддам тобі я.
Не зміняю тебе я ніколи
На фальшивих реальних осіб.
А твоя душа, знаю, не квола,
Моє світло наступних злих діб...
3
5
282
Твій відхід
Ти у крові, у мозку, в моїм серці,
Мій нерозплутаний і таємничий код.
Мені вже нині не здолати герцю,
Аби тебе забуть без перешкод.
Я більше "на добраніч" не бажаю,
Твій образ не малюють вже думки,
Не регочу іскристо вже за чаєм,
Але й не лию сльози я гіркі.
Я не приїду вже ніколи в гості,
Стискаючи набір нових касет,
В моїм житті з'явилась ти так просто,
І вже тікаєш в невагомий лет.
Маленький янголе, не загубись у світі,
Нехай тебе оберігає Бог.
А я згадаю те щасливе літо,
Коли палали очі в нас обох...
1
0
200
Лілія
Укриє сутінь ніжним сяєвом кімнату,
І вже сапфірна спалахнула ніч.
П'янка лиш лине стрічка аромату,
Немов прозорий, невагомий клич.
Ці білі квіти в кришталевій вазі -
Тендітні й ніжні, мов дівочий сон.
Вона їх полюбила не одразу,
Та пелюстки узяли у полон.
... Схиливши тихо голову спросоння,
Букетом знов милується дівча.
Вона ж, сердешна, вже на підвіконні
Повільно догорає, мов свіча.
Нагадують ці квіти, мов востаннє,
Про спогадів безжалісних струмок,
Про перше нерозділене кохання
І пурпуровий кленовий листок.
...Кучері їй затьмарили обличчя,
В очах зелених туга майорить.
Оця кімната... Тут все так незвично,
З ілюзій дивних виткана ця мить.
... Їй вже весна сімнадцята минула,
В її житті ще й досі "нічия".
Лише єдине й досі не забула:
У білих квітах - там її ім'я.
0
0
288
Душі вогонь
Не обпалися ти об мій вогонь
І не порань сталевим злим ножем.
Пульсує кров гаряча коло скронь,
А очі плачуть крижаним дощем.
Люби мене такою, як я є,
Або безповоротно враз забудь.
Лиш не отруюй ти життя моє,
Не сип у рану лиховісну ртуть.
Напевно знаю, що не ідеал,
А ти вирішуй - чи разом іти.
Лиш не заковуй душу у метал,
І не пали думок моїх мости.
3
0
256
Сіре життя
Не загубиться в сірості цій млявій,
Не дати зграї знов перемогти.
Життя чорнилом я пишу яскравим,
Добро і щирість - ось мої щити.
Вже накриває лиховісна згуба,
Життя жорстоке, знаєш, наяву.
Залізним хочу стати Дроворубом -
Без серця, може, довше проживу.
В моїх очах бажання заіскриться
Проторувати правильно свій шлях.
Бо долі невгамовная криниця
Колись на попіл обернеться й прах.
Вертка секунда скоро стане роком...
А де життя? Його уже нема!
Отак і йду, непевним тихим кроком,
І не лякає вже мене пітьма.
Russian translation:
Не потеряться в серости этой вялой,
Не дать стае вновь победить.
Жизнь чернилами я пишу яркими,
Добро и искренность - вот мои щиты.
Уже накрывает зловещая пагуба,
Жизнь жестока, знаешь, наяву.
Железным хочу стать Дровосеком -
Без сердца, может, дольше проживу.
В моих глазах желанье заискрится
Пройти правильно свой путь.
Ибо судьбы неугомонный колодец
Когда в пепел обернется и прах.
Юркая секунда скоро станет годом...
А где жизнь? Её уже нет!
Так и иду, неуверенным тихим шагом,
И не пугает уже меня тьма.
18
5
6482
Дорога
Не знаю вже, як зараз ти живеш,
Ніяково "Привіт!" я не кидаю.
Моя любов тоді не знала меж,
Без тебе я би не сягнула раю.
Чи ти кохав? Мені це невідомо.
Здригалось серце? От у чому сіль.
Немає відчаю, а лиш легка утома,
Перегорів давно отой підступний біль.
Із плачем не звертаюсь вже до Бога,
У муках серце більш не знемага.
Додому не була іще дорога
Моїй душі так мила й дорога.
3
1
244
Не хайп
Як в небі запалали перші зорі
В останній доленосний липня день
Там, у краю незвіданих історій
З'явилася найкраща із пісень.
У мальовничим селищі черкаськім
Щаслива звістка йде із перших рук -
Маляті шлях вготований в світ казки
І чути вже нового серця стук.
Хлоп'я мале, напевне, ще не знало,
До чого згодом має дорости.
Та вже тоді душа його співала
І мріяла злетіть до висоти.
Роки минули. Хлопчик став дорослим.
Він вже віднині - зірка number one.
Він сцену завойовує так просто,
А в залі - ген прихильниць караван.
Ні, він не хайп. Він лиш жива Легенда.
До слави був тернистим його шлях.
Йому не треба завжди бути в трендах,
Він свою душу звірив у піснях.
1
1
275
Біль
Мені ще так ніколи не боліло,
Та вже, напевне, й вік не одболить.
Я зломлена, замучена й безсила
Від пережитих смерчів і жахіть.
Давно вже сонце поховали ґрати,
Душа моя подібна до пустель.
Усе, що маю - впасти і вмирати
Посеред гострих, неприступних скель.
Тож поясни: чому ти зла, людино?
Думки мої шматує знов гроза.
Невже знайшлись підступні ті причини,
Аби щокою падала сльоза?
Мені би стати невагомим пилом -
Не мати ні страждань, ні почуттів.
Але вже вкотре відростають крила,
І ллється той потік бадьорих слів...
2
1
309
Не такі
Ріжеш навпіл нещадно скалічену душу,
А вона так нестерпно, пекуче болить.
Я з твоїми словами змиритися мушу,
Хоч втрачати не хочу тебе ні на мить.
На щоках цебенять гіркі сльози горохом,
І у власній я крові, здається, тону,
Ти зі мною побудь ще, благаю, хоч трохи,
Бо мені не здолати нерівну війну.
Я в тобі частку себе, здавалось, шукала,
Та в своїм відкритті раптом стала німа.
І душа так повільно, у муках вмирала,
Моє серце скувала враз вічна зима.
1
1
317
Цвіт любові
Вона любила вранці теплу каву,
І у парку веснянім перші квіти.
Те юне серце прагнуло забави,
І мріяло нестямно полюбити.
В той день вона зустріла незнайомця,
Що полонив її тендітні мрії.
І прочинилось враз душі віконце,
Щасливі сльози зблиснули на віях.
Він - гордий... (певно, Лев за гороскопом)...
Скільки розбилось вже сердець дівочих?
Вона не знайде, певно, жодних тропів,
Щоб описать його чарівні очі...
Він - недосяжний. Точно їй не пара,
Йому не треба скромна й непомітна.
Але вона вже тоне в його чарах,
Як він власкавить поглядом привітним...
У світі правлять мрії кольорові,
А за спиною виростають крила.
Так квітне цвіт дівочої любові,
Вона ж бо знає: в ньому - її сила.
Вона так мріє, щоби він вернувся,
Так лагідно і ніжно взяв за руку
І сон отой намріяний враз збувся!
Він - її горе. Її сльози й мука.
0
0
310
Дивний сон
Ти хто? Я зовсім-бо тебе не знаю...
А ти з'явився, мов нізвідкіля.
Небесний янгол, посланий із раю...
І вже з-під ніг тікає знов земля.
Ти - з мрій химерне зіткане видіння,
Ти - грішне божевілля моїх снів.
У темнім царстві ти моє проміння...
З'явився враз і скоро знов здимів.
Мене ти кличеш, вабиш за собою,
Прийду до тебе, наче літній бриз.
Твоєю стану радістю й журбою,
Я обернусь серпанком сміху й сліз.
0
1
360
Бажання (у формі пісні)
Я очі на твої заплющу зради,
Ні, не сприймай це, мов який каприз,
Я попрощатись, звісно, була б рада,
Та чом вологі очі знов від сліз?
В житті оцім була твоєю зіркою,
Ти - найсвятіший непримарний сон.
Та видалася стежка моя гіркою,
Й рингтоном враз заплаче телефон...
Моє таємне, болісне бажання,
Ти - вічна скабка у моїй душі.
Тебе прохаю палко я востаннє:
Яскравий серцю спомин залиши!
... Я знаю - ти не та, що мені треба,
Кохання обернулося на пил,
Бо я - земля. Ти ж - лазурове небо,
До тебе не дістанусь я без крил.
Так вірив, що моя ти світла доля,
На тебе, мила, не тримаю зла.
Кохання наше - лабіринти болю,
Та вдячний я за все, що ти дала...
1
0
330
Випускний
Врочиста зала і червневий вечір.
На сцені - вже давно не малюки:
Лягло їм усвідомлення на плечі,
Що в мить оцю вони - випускники.
Дівча в шовковій сукні пурпуровій
Ховає у очах своїх печаль.
Діждалась! І в момент цей пречудовий
Лягла на шию золота медаль.
У танці, мов метелики барвисті,
Пурхають легко панночки стрункі.
Їх ллється сміх веселий і іскристий,
І ясно сяють очі пломінкі.
Минуло довгих одинадцять років...
Прощання надійшла уже пора.
В життя доросле зробить перші кроки
Колишня безтурботна дітвора.
Врочистий дзвоник, шум у коридорах,
Підручники, контрольні, сміх шкільний -
Кане усе це в Лету стрімко й скоро,
І пишну крапку ставить випускний...
2
0
374
Не ікона
Ти можеш ставити високу планку,
В житті за успіх заробляти бали,
Вкладати, вчитись, битись до останку,
Та все ж для когось цього буде мало.
Хай маєш ясне золоте волосся,
А очі - променисті, мов сапфіри,
Та враз у тихім відчаї здалося:
Для них ти все ж не більш, ніж мишка сіра.
Бринять в очах тих кришталеві сльози,
Дощем спадають болісно в калюжу,
А на душі лихі віють морози..
Повір, на жаль, до цього всім байдуже.
Ти все ж не будеш мегаідеальна,
Не впишешся в життєві всі стандарти.
Давно відома істина банальна:
Схилятись перед іншими на варто.
Люби себе. За те, що особистість -
Яскрава, неповторна і єдина.
В житті сама свою створи барвистість,
Склади собі одну достойну ціну...
3
0
340
Співачка
Її кар’єра почалась з дитинства,
Коли на Новорічні всі свята
Дитячий голосок бринів іскристо,
Немов грайлива річка золота.
Коли торкалась клавіш фортеп’яно,
Вони шептали їй: «Поговори!»,
І музика так ніжно, філігранно,
Все барвила в веселки кольори.
Сформована була дитяча мрія…
Та стали враз наперекір батьки:
Не полишали все вони надії,
Що дочка помудріє крізь роки.
«Спів? Музика? Для чого це, дитино?
Іди трудись сумлінно на завод.
Лиш з працею не матиме причини
Без крихти хліба животіть народ».
Звичайно, у душі вона страждала,
Бо ж стільки в голові було ідей…
«Що мені гроші? Грошей мені мало,
Я хочу нести творчість для людей».
Роки минули. Й вже вона на сцені,
«Народної» несе уже тавро.
І ці такі думки неоціненні,
Що сіє через музику добро!
Аншлаг в «Палаці». Ще ідуть гастролі,
За місяці квитків уже нема.
Вона відмінно грає свої ролі,
Свій шлях мистецький втілила сама..
2
0
305
З днем народження, Королево!
В цей день прекрасний, сонячний, квітневий,
Коли бринить ще пролісковий цвіт,
Ми відзначаєм свято Королеви,
В якої що не пісня – справжній хіт.
Вона на сцені вже давно, одначе,
Повідає, немовби в перший день,
Про те, коли вона сміється й плаче,
Про таїнство великих тих пісень.
«Сніг»… «Горобина»… «Трунок у коханні»…
Усе це містить певний символізм.
Вона зіграє роль, ніби востаннє,
Без недомовок, мішури і призм.
Її хіти зростили покоління,
І зорі мерехтять в її очах.
Це їй дісталось дивовижне вміння –
Красу утілить у простих речах.
Її концерти – то моновистави,
А музика – історія з життя.
Дзвінке сопрано, гордая постава
І звернені до фанів почуття.
Спалахують й згасають швидко тренди,
На хайп стрімкий чекає свій кінець.
Лиш вічними лишаються легенди,
Що музику творили для сердець…
3
0
547
Нові тренди
Тоді мені було лише дванадцять,
Я й уявити навіть не могла;
Не всі, на жаль, уміють посміхатись,
Бо в людях ще живуть токсини зла.
Сьогодні в моді заздрість і примхливість,
Жорстокість, підлість, прагнення до зрад;
Коли вже так, то, мабуть, не судилось,
Мені очолить модниць хіт-парад.
Повільно з серця витягну уламок,
Комета болю душу обпече,
Намріяний з повітря синій замок
Проллється діамантовим дощем...
3
1
378
Моська
Життя - то річ стрімка й скороминуща,
Його би гідно всім побудувать,
Та є, на жаль, ще й люди нетямущі,
Суспільство нездотепні цінувать.
Як вічне маєш ти тавро невдахи,
То як із шкіри хвацько ти не пнись -
Не утекти від болісного страху,
Що не злетиш над усіма ти ввись.
Як ти смієшся із чужого болю,
( Втім, чорний гумор - вже не первина),
Життя поверне бумеранг по колу,
І каятись ти будеш вже сповна.
Така завзята і поважна птиця!
Та звірю я тобі один секрет:
Тобі вже, певне, од думок не спиться,
Що неспроможна вибратись з тенет?
... Одна є моська. Друга королева.
Серцеву сутність не сховає лик.
Твоя душа - нікчемна й поверхнева,
З якої лине жалюгідний крик.
Як мозок не наявний - це хронічно,
Бо завше треба думать, ніж казать.
Таке незграбне животіння вічне,
Така із бруду зліпленая знать...
6
0
342
Нездійсненна дружба
А мене зненацька відпустило,
Не зміню я думки вже назад.
Ти, звичайно, не така вже й мила,
І до того ж, безліч маєш вад.
Не поділим ми удвох майбутнє,
Не зробити спільних нам світлин.
І хоч буде так без тебе скрутно -
Не забуду світлих цих хвилин.
Усмішку твою запам'ятаю,
Сміхотливий блиск твоїх очей,
Час на диво швидко пролітає,
Та у серці ще болить й пече.
Дякую тобі за всі уроки...
Огорне туману нас вуаль,
Вже потрохи проминають роки,
І з душі стирається печаль.
2
0
314
Сухі очі
Обличчя сумирне. Спокійні вуста. Та ж в серці - емоцій торнадо.
І сльози - раптові, безмежні, різкі, - здається, поллють водоспадом.
Та очі мої (попри те, що душа від щастя готова кричати)
Іще не готові солоним дощем мій образ чомусь оскверняти.
Для мене все щастя - в банальних речах: це друзям звіряти секрети,
Це знати, що будеш колись, по роках, творити, як справжні поети,
Найперший в житті той яскравий концерт, й жаданий автограф кумира,
І те, що ти знаєш, що зробиш усе заради повернення миру.
І кипа емоцій зроста од того, і барвами світ заіскриться,
І хочу йому я повідати все... та щось вже з годину мовчиться.
Я ж знаю-бо: справді не скажеш усе, чим серце у мить цю зітхає,
Бо ж очі лукавлять. Вони усього ніколи не розповідають.
2
0
304
Homo Erectus
А в чому суть? Бо ж де твоя загадка?
Властиво ж бути не таким, як всі.
Та як думки забуті в непорядку,
Згадаєшся в життєвім колесі,
Але не так, як праведний жадає.
Лихі, підступні, навісні слова
Колись тебе до прірви доконають
Й сторицею ударить булава.
Замкнеться тяжко віко домовини,
Скінчивши твій гіркий, безликий шлях,
Бо ж інтелект, тупіший од тварини
Типовому нести не по плечах.
Мов Моська, все життя воно вищало,
(Не страшно - прихистить завжди Диван!)
І на славетних завше зазіхало,
Пустивши в світ прокльонів ураган...
А втім, який є зиск з металобрухту,
Чий поклик - безталанний і нудний?
Воно ж, не скуштувавши ще продукту,
Вже нагородить гордо "відстійний".
Та хай белькоче. Тут йому не раді,
Воно лиш плямка чорна в полотні.
Воно уже ніколи не завадить,
Не оберне яскраві дні в нудні...
2
0
356
Рудокоса дівчина
Тріпоче листям осінь рудокоса,
Веде тужливу пісню вітерець,
Він золотеє листячко відносить
У міста нам віддалений кінець.
... Вона ступала тихо й невагомо,
Згубилася у сплетиві думок,
Ця осінь їй була така знайома,
Хоча її змінив підступний Рок.
Тонке багряне листяне намисто,
Немов Її волосся, майорить,
І дощова вода прозоро-чиста
Відтінює очей Її блакить.
Тужливо й гірко мжичка оця плаче,
Так, як ще вчора плакала вона.
Кохання зле, наївне і незряче,
Мабуть, тому й Вона тепер одна.
Та це не страшно. То підступна Доля
Все коверзує. Що ж, Вона стерпить.
... А зараз Їй потрібна парасоля
І усмішки тремкої бодай мить...
2
1
322
Душевне одкровення
Таємний, тихий поєдинок
Веде щодень моя душа.
Забувши геть про відпочинок,
Кудись серденько поспіша.
Зізнаюся - я не з лякливих,
Хоч плями має життєпис.
Я увійду в ряди сміливих,
Й скажу собі "Ану ж зберись!"
Ніколи не буває пізно
Душі утихомирить плач,
І волю у кулак залізний,
Зібравши, мовлю я: "Пробач..."
Я не лиха. Лиш помилилась,
Безгрішних в світі не бува,
В мені тоді усе змінилось,
Як правильні знайшла слова...
2
0
440
Каяття
Білі стіни. Люстро загадкове.
Скла поверхня лукаво блищить.
Я в думках повертаюся знову
У обитель щоденних жахіть.
Плівка сліз затуманила очі,
Оніміли пошерхлі вуста.
Зізнаюся, я мрію і хочу,
Щоб була моя стежка проста.
Те люстерко сміється і манить,
От лишень скло у ньому криве.
І стає моя правда обманом,
Все ламається враз і пливе.
Голос люстра шепоче так тихо,
Що моя не безгрішна душа.
Так, це правда... лукавеє лихо
Все сумління моє не лиша.
Часом в шалі болючім кидала
Комусь в спину жорстокі слова.
Не довірила і ревнувала..
Моя грішна, пуста голова!
Я не янгол, це знаю напевне,
І чимало утнула невтіх.
Однак вірю: не все так плачевно,
Бо не стану повторювать їх!
Прошепочу: "Прости мене, Боже!
Я загрузла в своїх помилках.
Відтепер завжди тільки хороше
Буду мати на серці й в думках!"
0
0
361
Молитва
Сьомий рік триває ця війна,
Річками вже плаче Батьківщина.
Чорна вся, безжалісна, страшна,
На корінню нищить Україну.
Хтось кричить: "Од воєн ми стомились!",
Називає все це "мішура"...
Що ж, в житті їм, певне, не судилось,
Віднайти дорогу ту Добра.
Їх, на жаль, багато - жалюгідних,
Патріотів - більше устократ.
Я давно засвоїла: негідно
Зневажать потужний біль утрат.
І мене життя навчило поважати,
Тих, для мене юність хто зберіг,
Щоб не вибухали злі гранати
На просторах київських доріг.
Над собою бачу небо ясне -
Десь воно є чорне і сумне.
Скільки сліз проллється ще нещасних?
Скільки вбивств Росія устругне?!
Вам за героїзм безмежно вдячна,
Тож живі вертайтеся, молю!
Так в душі ще болісно і лячно,
Скільки ж в світі горя і жалю...
Та ми не впадемо на коліна,
Скоро вже закінчиться війна.
Бо й на те існує Україна-
Сильная, квітуча і міцна!
3
1
333
Гіркії сльози
Дев'ята тридцять. Тихо поночіє.
Десь тихо сльози лиє небокрай.
Малює дощ на склі чарівні мрії;
Але ламкі, тож ти їх не займай!
Мені ніяк. Душа опорожніла,
Хоч сміх бринить фальшивий на вустах.
Ці почуття - незграбні, неумілі, -
Перетворились у прозорий прах.
Не плач. Тобі не личить. Візьмись в руки.
Зітхни повільно й проковтни свій біль.
Слова - це легко... Значно гірше - мука,
Яка списами жалить звідусіль.
Згорну нотатник і крізь шибку гляну:
Царює в небі синя чорнотінь.
Ох, де ж взялась оця потворна рана?
Чом заступила моє щастя тінь?
Та не слабка я. Зможу. Подолаю,
І скоро вже не плакатиме світ.
Тихенько прошепочу: "Вірю. Знаю",
І доленосний свій здійсню політ...
2
0
260
Стежка
Літній вітер розвіє всі рани,
Всохнуть очі ті чорні від сліз,
Хоч в чаклунськім тумані омани
Знов гризоти виходять на біс.
В світі жити нелегко людині,
Як у серці висока мета,
Бо ж не кинеш ти на половині
Добре діло на довгі літа.
Я не здамся, я піду до мрії,
(Хоч ховаються в терні нитки),
А чаклунський хай знак Водолія
Проведе мене через роки.
Буду вірити палко у диво,
І за щастя боротимусь я,
І все буде у світі красиво,
Й не знесе мене зла течія...
1
0
350
Сповідь
Колише вітер весняний балада мелодійна,
Та пролітає ця весна лукаво, ненадійно:
Таїнство світу головне вона мені відкрила:
Остання райдуга навік в коханні обітліла.
Вуста обмию п'яними сльозами,
Згашу іскру несправдених бажань.
Так сколихнувши долі терезами,
Сплету клубочок марних нарікань.
І знов ввижаються в пітьмі твоїх очей сапфіри,
Й лунає сповідь чарівна тремтливих ноток ліри.
Чи ж ти гадав, що обернув моє життя в руїну?
Ножем кривавим одітнув од серця половину...
3
0
425
Коли слова непотрібні
Негадано, мов пролісок весняний,
В моє ти серце раптом увійдеш.
Ніким донині ще не покохане,
Воно зопалу випалить: "Авжеж!"
Воно не знало справжньої любові,
Воно давно не вірило в дива..
Аж очі враз побачило чудові,
Й себе спитало: чи ж любов жива?
На жаль, я не сягну її рукою,
Свої думки уголос не скажу.
В домівці, упокрита самотою,
Черговий раз онлайню мережу...
Що розіб'єш - не склеїш вже навіки,
Ця істина, на жаль, не всім дана.
Зронили б срібний водограй повіки,
Щоб міжмістова рухнула стіна!
Нехай відповісти ти не зумієш,
Нехай ніколи не замкнеться круг,
Але колись, надіюсь, зрозумієш -
Ти просто мені більше, аніж друг!
7
0
441
Бережіть планету!
Ми щодня сумну бачим історію,
Як нещадно, безжалісно, грубо,
Сміттєзвалищами території
Роблять наші наївнії люди.
Хтось обгортку на вулиці кине –
Це насправді іще пів біди –
А від кого в вогні ліси гинуть,
У пурпурі палають сади?
Хтось у річку зливає токсини,
Нафту тонами може залить,
І грайливі, стрімкі хвилі сині,
Обернуться на чорні за мить.
Хто пустив всі в районі дерева
На й без того численний папір?
Чим галявинка стала місцева?
Схаменіться! Не знаєте ж мір!
Певне, нас покарала природа
За нехлюйство у флорі своїй.
І тепер за ці тижні народу
Слід зробити обдумок твердий.
Нам дала ця прекрасна планета
Всі потрібні умови життя.
Ви не ставте ж на неї тенета,
Не звергніть ви її в небуття!
4
1
677
Лист для мами
От у мене мама найгарніша!
І такої іншої нема;
Сині її очі найдобріші,
Сяють в них найтеплії слова.
Знаю, часто я і не згадаю,
Щастя маю завдяки кому,
А вона усе це пам'ятає,
Хоч і не зізнається в тому.
Дорікне раз мама не сердито
(Рідко, правда, так буває в нас),
Та тому це зможе лиш зробити,
Щоб не марнувала я свій час,
Щоб була свідомою й уміла
Гідно ставить свій пріоритет,
Помилки щоб рідко припустила
Й вільно по життю вела світ лет.
Мамочко! Пробач ти, найрідніша,
Що я часом можу засмутить,
Ти ж для мене хочеш лиш найліпше,
І найліпше буду я робить.
Обіцяю: буду намагатись,
Аби я тебе не підвела,
Щоб могла ти мною ще пишатись,
І у приклад ставить ти могла!
1
1
404
Два боки медалі
Про це багато можна вже писати,
І по паперу бігати пером,
Та це не знищить прагнення кричати,
Що небеса враз обернулись дном.
Де тої мудрості глибокої навчитись,
Щоб знати, на шляху зустрівся хто?
Один за тебе радий вщент розбитись,
А іншому, напевне, все одно.
... Говориш гарно - вірю, безперечно,
Та тих, хто говорити лиш мастак,
Тримати коло себе небезпечно -
Бо з невинятка зробиться хижак.
Пробач, я не потерплю поруч ницих,
Порожні і глухі твої слова,
У них ти лиш дівчисько яснолице,
На ділі ж -Королева Снігова.
Уся краса - то все лише мембрана,
Що приховала жалюгідну суть.
От тільки лиш... Як ті зцілити рани,
Що душу на частини мою рвуть?
2
0
456
Найцінніший скарб
Навколо озирнися ти, людино
У зір чітку картину ти прийми:
Усе, що маєш - це твоя країна,
Яка з тобою буде в дні пітьми.
Твоє багатство - милозвучна мова,
Що річкою перлинною лилась,
Поблиски стягу синьо-золотого,
Все те, до чого ворогові - зась.
Живеш собі і ніби й не згадаєш,
Яким же коштом маєш це? За що?
Та певне, на дні серця споминаєш
(Та ж точно, маєш серце ти якщо)
Тих самих, що пролили ріки крові
За те, щоб був ти там, де зараз є.
Щоб не згоріли дні твої чудові
І не злетіло в крах життя твоє.
Борися, особистість, за свободу!
Терниста буде стезя ця й крива,
Та хочу донести я так народу,
Безцінні, найкоштовніші слова:
Незламна, суверенна і єдина -
Хай збудеться одна з завітних мрій -
Незмірний скарб, що зветься Україна -
Й не буде духом сильних рівні їй!
1
0
389
Пам'яті школярки
В той день такий шалений листопадів
Раптова звістка містом враз злетить:
Нема вже в нім сім'ї одній розраді,
Де донька в вічність відійшла за мить.
Здається, ніби це усе примарне -
З тією,що ходили в один клас,
Чиє завжди блищало личко гарне,
Таке от лихо сталося ураз.
А мала ж бо амбіції і плани:
Відсвяткувати пишний випускний,
Скінчити школу просто бездоганно,
Здолати шлях до вступу непростий.
Та в пташку білу раптом обернулась,
Ще й повноліття навіть не сягнув.
І крики враз нестерпні сколихнулись,
В серцях всіх тих, хто завжди поруч був...
Лиш стерта фотографія в альбомі
Про неї пам'ять буде берегти.
Та щастя не палатиме в тім домі,
Де юні роки встигла провести...
0
0
416
Правила дорожньої безпеки
Сьогодні ми вчитися, будем, малята,
Дорожнього руху сповіщення знати.
Приміром, дорогу як перетинаєш,
На що ти найперше увагу звертаєш?
Твій зір зосереджений на світлофорі,
В нім блимають лампочки три кольорові.
Червона враз лампочка як запалає,
Мов каже "Не йди! Ген ще люди чекають,
Я їм настанову даю зупинитись,
Аби під машинами не опинитись".
...На зміну їй лампочка жовта приходить,
І каже: "Готовим будь до переходу!
Та все ж маєш трохи ще ти повагатись,
Й зупинки машин повної дочекатись".
Нарешті, зеленої час вже настав,
Що мовить: " Час йти! Не лови ти лиш гав,
Уважно ти на всі боки роздивляйсь,
На трасі проїжджій ти лиш не вагайсь".
Я хочу сказати вам всім, любі діти,
Поводитись треба на вулиці вміти!
Проїжджа частина - ще та небезпека,
Від правил тому не ховайтесь далеко!
Увагу свою ви на знаки звертайте,
Їх значення міцно на думці тримайте!
Вам треба завжди бути напоготові,
Щоб вивчити все це для вас загадкове!
1
0
422
Журналісти
Різні ситуації
Усім нам треба знати.
А хто ж нам інформацію
Здатний ту надати?
Є така професія,
Що з газет й екранів
Буде нам розказувать
Інформаційні дані.
По крупинках їх збирають
Наші журналісти,
Безперервно сновигають
По усьому місту.
Бізнес чи політика —
Щоб їх не спитали —
Мов з енциклопедії,
Відомості давали.
Правда, можуть «вісники»
Трошки й прибрехати,
Винести скелети
Із чужої хати…
Ох, як їх не люблять,
Все клянуть й бояться,
Бо хто ж такії звістки
Собі хотів дізнаться?
Так, ця варіація
Не вельми є приємна,
Адже, справу роблячи
Все ж треба бути чемним!
Знать, як від «жовтухи»
Правду відрізнити,
Правильне питання
Поставити уміти.
Не той є журналістом,
Хто плітки розносить,
А той, хто перш за все
Нам істину доносить!
1
0
454
Зрада
Мій друже ненадійний, марнотратний,
Що завжди через стіну йшов інак -
Ти думаєш, що ніби безоплатно
В моїм житті пробув? Та це не так.
Напевно,нігтя вже й тобі не варті
В моїй душі кривавії рубці.
Я знаю: так лягли жорстокі карти,
Та не цього чекала я в кінці.
Порожнім святе місце не буває -
Це, зраднику, навік запам'ятай.
І знаю: вже там хтось мене чекає,
Кому вже щиро я скажу: "Най-Най"!
2
0
385
Літня фантазія
Чим пахне яскравеє літо?
- Лічити довгенько прийшлось.
Це клумби, засіяні в квітах,
Вже буйство яких розрослось.
Це дні неквапливі, спекотні,
І ночі, що швидко летять.
Коли ясним ранком дрімотнім
Вже нікуди нам поспішать.
Це теплий перлинистий дощик
На стежках грайливо бринить.
Нехай він нам руки лоскоче,
А холод уже не страшить.
До сутінок пізні гуляння,
За чаєм й цукерками сміх.
Тут рай, де здійсняться бажання,
Це літо об'єднує всіх.
У літі цім память дитинства,
Усмішок й кумедних забав.
Так прагну, щоб спогад безцінний
Ще довго у серці буяв...
1
1
563
Ода дружбі(укр.)
Сталось так - нас доля поєднала
Павутинням радісних розмов.
Певне, сотні слів було б замало,
Аби всю віддати Вам любов.
"Ні, не здатна стать слабка дружити..."-
Хто цю дурість в світ зміг донести?
Тільки ті все зможуть зрозуміти,
Хто найкраще в серці зміг нести.
Не слабкою буду почуватись,
Як ви поруч вже зі мною є.
І завжди я буду намагатись,
Постояти справді за своє!
Я-то знаю - головне на світі
Мати щастя отаких, як Ви.
Та іще й потрібно так уміти
Нашу Святу дружбу зберегти!
1
0
518
#хочубачитидебати
Настав час тих прийдешніх звершень,
Час змін і час переворотів.
Для нації це хоч й не вперше,
Але більш важливо, ніж доти.
Ми тут - ніби на перехресті,
І тяжко над нами висіли
Повинність, що маємо нести,
Діла, що звершить не зуміли.
Невже геть немає?
Невже незалежність скінчилась?
І ніби сам рік промовляє,
Що то нам Свиня так помстилась...
Це вибір лиш твій, українцю,
Що брати - старе чи майбутнє.
Нам годі неправди по вінця,
Так, ніби " війна та відсутня.
Хоч згаяне не воротити,
Змогли всі, що встигли, сказати,
Та варто ще раз повторити:
"Я бачити хочу дебати!"
1
1
483
Зимовий етюд
Засніжені сріблястою імлою,
Померкли барви осені й весни.
Не пахне буйним світом чи травою -
На даний строк - то недосяжні сни.
"О, що зима? Бурульки лише і крига " -
Вже люд так простодушний міркував.
А я втішаюсь музикою снігу,
Гравюрою, в яку вікно убрав
Легкий мороз, бешкетний й ледь колючий,
Кристалики чарівні розсипав.
В затоці воду лід скував могучий,
Надійно од хурделиць заховав.
Вставав густий малиновий світанок,
Безпечне сонечко було о цій порі.
Укутав ліс тонесенький серпанок,
Куди не глянь - аж знизу й догори
Мов біла казка, диво розтягнулось,
Засніживши і луки, і поля,
Верхівок враз бурульки доторкнулись,
Подібні до шматочків кришталя.
При літі таке зроду не побачить!
Дається ж бо ця казка раз на рік,
Тим-то палкіше нам вона все ж значить,
Це ж видиво, що не забуть повік...
9
0
1407
Моїй кімнаті
Відчинились неспішно дверцята
В мій маленький збудований світ.
Певне, час уже вам розказати,
Де з десяток прожила я літ.
Тут шпалери-рожеві й бузкові,
На підлозі - м'який килимок,
І наліпки барвисті, квіткові
Прикрашають домівки ляльок.
Тут на стінах кумирів плакати,
На поличках - світлини старі;
Здатність мають вони фіксувати
Спомин, згублений в календарі.
У куточку мале піаніно
На роботу чекає давно
І за ним я проводжу години,
Щоб музичне зіткать полотно.
Громіздкі етажерки є домом
Вже, напевне, для сотень книжок.
На сторінках таке все знайоме -
Безліч теплих і мудрих думок.
В цій кімнаті дитинство минає,
Почуттями всі стіни бринять,
І давно вже гостинно чекає
Друзів чаєм солодким приймать...
3
0
401
Індивідуумам
Часом люди, ніби вурдалаки,
Позбавляють все життя прикрас:
Варто їм лиш хибної ознаки,
Щоб сказати: "Не тобі до нас".
"Чорні" й "білі", "наші" і "не наші" -
В них всі люди діляться ось так!
І вже стільки наварили каші,
Що не можуть вибратись ніяк.
Та як перед ними ти зустрілась,
Ніжна, безпорадна, чарівна,
І вже тою хибою пробилась,
Що нелюба їм була вона,
Певне, помилилась ти сторіччям,
Адже тут "свобода" - архаїзм,
Не в новинку чвари й протиріччя,
А керує всім цар Егоїзм.
І коли у цифрову епоху
Значення забули слова "мрій",
Тиску ти не бійся анітрохи,
Просто доведи собі самій:
Знай, що ясні очі твої - сила,
З них душі мелодія бринить.
Добрий янгол звірив тобі крила,
На яких у вись пора злетіть.
Розсипай довкола іскри сміху,
Лиш серденьку свому довіряй.
Може, ти для когось тут на втіху,
Там, де ти - для них маленький рай...
17
1
3432
Золота Трійця( Поттеріана)
4. У світі, де панує казка,
Де об.єдналося добро,
Ти не зазнаєш там поразки,
Там світло подолає зло,
Там також є чудова школа,
Де вчаться юні юні чаклуни,
Але ж все ж кращі всіх довкола,
Для мене стали тільки три,
Там двоє хлопчиків й дівчатко,
Що в серці навіки моїм,
Ти знаєш, хто вони, дитятко?
Не знаєш? Слухай, розповім:
Найголовніший - Гаррі Поттер,
Батьків він втратив і житло,
Та за багато років потім,
Отримав те, що не було:
Учитись став в чудовій школі,
Де море чарів вивчив він,
Набрався друзів там доволі,
Й своє кохання там зустрів.
Незмінний друг його - Рон Візлі,
Завжди підтримував його,
Хоч мав сім.ю він, та наш Візлі
Ніколи теж не мав всього:
Із нього вічно кепкували,
Повірив він - що гірше всіх,
А в почуттях своїх в коханні -
Не міг він розібратись в них.
А ще дівча є -Герміона,
З якою Гаррі теж дружив,
Але кохала вона Рона,
і Рон завжди кохав її.
А в класі юная міс Грейнджер,
Найрозумніше всіх була.
Але за розум дивовижний,
Жахливая ціна була:
Не хочуть з нею всі дружити,
"Вона ботанка"- кажуть всі.
Але два хлопців дивовижних,
У гурт її свій прийняли.
І разом троє юних друзів
Створили тріо золоте.
Були разом і в щасті, й в тузі
Й всім помагали день-у-день.
Повсюди друзів наживали,
й допомагали їм в біді
Життів багато врятували,
Спішили всім допомогти.
Що ж сталося з ними пізніше?
Мерщій ти книжку розгортай -
Забудь тепер про все на світі,
Повір у диво! І читай!
1
0
433
Весняна казка
Терпкий весняний дощик
На листя опадав,
Немовби щось хороше
Мені розповідав.
А навкруги сміялись
Сріблисто так пташки
І до хмарок всміхались
Маленькі дітлахи.
Семиколірний промінь
У верховітті грав,
За тим - стрибав додолу
Й на скельцях вигравав.
Мов ясне щире злото,
Кульбабки зацвіли -
Дівчатка вже їх потім
В віночки заплели.
Смарагдово-зелені
Всміхалися гаї,
І їм гіллячки-жмені
Вмивали ручаї.
Весною все можливе,
В ній джерело життя.
Живи й люби сміливо,
Без мук і каяття!
0
0
460
Любій подрузі
У памяті моїй наразі ти
Лиш спогадом яскравим залишилась.
Багато часу встигло вже пройти,
Але такі, як ти, ще не зустрілись.
Я очі твої бачу у думках,
Відлунює твій голос в сновидіннях.
Можливо, це іще не повний крах?
Можливо, є надія на спасіння?
Ти пригадай: осіннім теплим днем
Так любо в ігри різнії ми грались,
Позбавлені дорослих тих проблем,
Ми, діти безтурботнії, сміялись.
Напевно, позабула мене ти,
А я тебе ще й досі памятаю.
І знаю, що колись тебе знайти,
Я точно зможу. Ти ж найкраща, знаю!
9
0
2944
Знаки зодіаку
Є наука дивная,
Трохи незбагненна
В неба тайнах криється,
В зорях незліченних.
Йменням астрологія
Гордим вона зветься
Таємнича казочка
З неї відозветься.
Враз дванадцять образів,
Ставлених на карту,
Нам розкажуть залюбки
Все, що знати варто.
Персональним кожен з нас
Знаком володіє,
Його примхи й навички
В хід пускати вміє.
Образи всі різнії,
Схожих геть немає
І про наш характер
Знак розповідає:
Прогудять всі вуха
В балачках Близнята,
Вміє Стрілець правду
Щиро розказати.
Скорпіони все такі,
Хитрі та підступні,
А практичні Діви
Часом геть марудні.
Чудернацькими думками
Марять Водолії,
Фантазують пребагато
І чимало вміють.
Гордії та пишні,
Наче королеви
Величчю вражають
Всі дівчата-Леви.
Ось вам і критерії,
Що потрібно знати,
Правду всю у гороскопах
Можна відшукати.
1
2
473
Любій матусі
І знов візьму блокнот... І вже готова
Слова любові вкотре написать
Людині рідній... Їх напишу знову -
Того, що усно вже не розказать.
Просочені сторінки ці сльозами,
Уривки пломеніючих тут фраз,
А зараз я вірша пишу для мами,
Бо мріяла, та ще не встигла написать.
Товаришкам вірші я присвятила,
Коханому, кумирам... Словом, всім.
І лиш тепер - матусі рідній, милій,
І всю любов я викладу у нім.
Можливо, мама зовсім ще не знає,
Що так вона для мене дорога...
Іще не встигла я тих слів сказати,
Що от-тепер виходять з-під пера.
В моїм житті були падіння й злети,
Та пережила я їх не сама:
За успіхи мої мама раділа,
А як була не так щось - помогла.
Боялась я... Боятимусь й повіку,
Тих чвар, довіру що вбивають нас.
Надходить вже пора усе змінити,
Ну що ж, а от тепера - саме час.
Нема такої рідної людини...
По цілім світі.. От нема - і край.
Найкраща в мене мама! І єдина!
Яку б ти іншу в світі не пізнай..
1
1
531
Війна
А на Сході гинуть люди,
Капає на землю кров.
По солдатах звідусюди
Вороги стріляють знов.
А мені, мені, дитині
Сняться кожну ніч жахи.
Як ми будем жити нині?
Та чи й виживемо ми?
бумерангом зло вернеться,
Росіяни, памятайте.
Знайте, це вам не минеться.
Тож на краще відступайте.
Ви ж не хочете, щоб війни
і ваш край занапастили?
Отож йдіть... й щоб в Україну
Кроку більше не ступили.
2
0
458
Третій зайвий
Пішов, не сказавши і слова,
А з ним й півжиття теж пішло.
Хіба нагрішила я знову?
За що заслужила на зло?
Рубець в моїм серці лишити
Лиш та найдорожча змогла,
Без неї не здатна я жити,
За неї б життя віддала.
«Не хочу, не вірю, не знаю!» -
Ізнов моє серце кричить,
А мозок їм щастя бажає,
В любові й достатку прожить.
Відома натура жіноча
Підступна й лиха вже давно:
Хоч не крихка дружба дівоча,
Та третього в ній не дано…
3
1
461
Королеві естради
Щодня я на піснях її зростаю,
І звуками наповнююсь до дна,
У суть проспіваного вільно проникаю,
Збагнуть рядки ці можу лиш одна.
Хай кажуть всі... Та ця білява жінка
Усе ж змогла мені допомогти,
Змогла в рядках знайти я і підтримку,
І віру в свої сили теж знайти.
Спроможність не соромитись кохання,
Розкрити глибину всіх почуттів,
Збагнуть - в житті не жить нам без страждання,
Та в світі мало хто це зрозумів...
Мов зіронька ясна на небосхилі,
Вона до себе вабить і манить.
Очима синіми пуска грайливо стріли,
І вродою засліплює умить.
Не знаю, скільки часу промайнуло,
Та захотіла я їй написать.
Взяла я ручку, сіла та й міркую -
І щоб то їй такого розказать?
Тож розповім я мрію їй дитячу -
Про зустріч мрію уже не перший раз!
Комусь це, може, й все одно… Одначе
Я їй присвячую практично весь свій час...
Минули дні. І ось -концертна зала,
І світло гасне. Ось почнеться шоу...
Та хвилювання меж уже не мало,
Бо знала я - її побачу знов.
Хвилинка... І на сцені вже Ірина,
У мікрофон звучать чарівнії пісні.
Здавалось, все тривало лиш хвилину!
А вже до сцени слід іти мені.
І вже кінець... Овації, подяки,
Підійду я.. Й від щастя не змовчу!
І послання без особливих знаків
Й букет їй білих квітів я вручу...
Оце і є – найбільша нагорода,
Побачити тепло в її очах,
Були того всі варті перешкоди,
Здолала з гідністю я весь цей довгий шлях…
1
0
461
Я - українка!
Соромитись походження не треба,
Я покажу всім, хто насправді є!
Підніму очі вгору, гляну в небо,
І з вуст злетить наставлення моє:
" Всі знайте, що дитя я України!
Я хочу мирно і без сварок жить.
Прошу ж, не кривдіть ви мою родину,
Й нехай панує скрізь щаслива мить!"!
1
0
457
Осінь(з книги "Заплутана історія кохання)
. Осінній парк. Замислена природа.
Зірве листок останній буревій.
А на душі - лиш морок й непогода,
І місця не зосталося для мрій.
Що смутку тім сприяло - я не знаю!
Можливо, неба плач удалині?
Пронизав його грім десь з того краю,
Чого ж тепер сміятися мені?
Навколо все таке сумне й ліричне...
Надходить час - уже старіє рік.
Цвіте все в фарбах золотих незвичних,
Та це недовго - скоро піде сніг.
Скінчиться осінь... пройде зима, літо,
Можливо, хтось народиться й помре.
Людське життя - немов дерева віти:
Чи вистоїть, чи ж з тріском упаде?
І ось вже час поезії скінчився,
Пора вже до реалій порвертать.
Та що б не сталося... Хвилинка одкровення
Обов'язково в серці дасть про себе знать...
2
0
455
Про смерть
. Життя - мов золота коротка нитка,
Так жалібно серед невзгод бринить.
Порватись вона може просто й швидко
Й піде на це нікчемна чорна мить.
Я часто думаю: чому несправедливо
Всевишній долю одбирає в Нас?
Хіба б не краще було вирости щасливо
І добрим справам віддавать свій час?
Не все ж так просто... всі кидають світ цей,
Хтось половину відробив, хтось лише чверть,
Хтось менше... Але все ж є найстрашнішим-
Побачити в житті дитяти смерть.
Скорбота чорна і нестерпне горе,
Невже так рано - й вже потрібно йти?
Батьківських сліз невиплакане море
І біль, що небайдужим не знести.
Зелене стебельце враз сірим й бляклим стане -
То десь розбилось крихітне життя.
Можливо, треба помочі давати
Поки є час... і ще вороття?...
1
0
367
Найдорожчому коханню
. Була пора нещадних тих снігів,
Що ними вся заметена столиця,
Йшов п'ятий із грудневих білих днів,
Зійшла зоря... Але мені не спиться.
Я бачу пред собою буйний квіт
Розкішної пурпурної троянди.. Уже давно смеркалося на світ,
Йшли ген усі... а ми вдвох на веранді.
Долоні теплі, карих сміх очей,
Здавалося - ти тут, мій рідний,справжній!
Та вже минуло задоста ночей,
Але тебе немає... і назавжди.
Лиш у руці та квітка майорить,
В котрій кохання зломлені надії.
Благословенна та коротка мить...
Але розбились всі дівочі мрії...
1
0
410
